Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гіркий дим. Міст - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 14
Рутковський згадав, як цинічно повчав його позавчора за чаркою горілки Іван Мартинець: не хвали, мовляв, друга, друг і так ніколи не підкладе тобі свиню. Хвалити слід ворогів, в очі й заочно, краще в очі, і якнайбільше: тоді твій лютий ворог, може, стане хоч трохи меншим ворогом, на якийсь процент — і то досягнення.
— Певно, я завтра бачитимуся з паном Лодзеном, — пообіцяв Максим, — і розповім про чудовий вечір, який провів з вами.
— Ми будемо щиро вдячні, — розцвіла в посмішці пані Валерія.
— Так, щиро вдячні… — повторив пан Віктор.
— А зараз ми відвеземо вас додому, — запропонувала пані Валерія. Вона рішуче підвелася, одразу ж підвівся й Сопеляк — він був на півголови нижчий за дружину й дивився на неї знизу вгору, зрештою, нижчий не тільки в прямому, а й у переносному значенні.
Рутковський подивувався, що папі Валерія, яка спорожнила дві чи три чарки, все ж сіла за кермо. Тільки згодом дізнався, що працівники PC і РСЕ дозволяють собі не зовсім дотримуватися норм поведінки, обов’язкових для місцевого населення: служба охорони станції мала тісні контакти з поліцією й швидко залагоджувала інциденти, пов’язані з бешкетами в ресторанах, порушеннями правил руху тощо.
Перед Максимовим будинком стояв довгий сірий «мерседес». Пані Валерія зупинила свій «рено», вони обмінялися належними в таких випадках словами ввічливості, й Рутковський, помахавши на прощання рукою Сопелякам, рушив до парадного.
Біля дверей стовбичили двоє чоловіків: високий, кремезний, у береті, насунутому на чоло, і трохи нижчий, проте також широкий в плечах. Вони курили й про щось розмовляли, Максим хотів обминути їх, але високий заступив йому дорогу й запитав:
— Пан Рутковський, якщо не помиляюсь?
— Не помиляєтесь. — Нараз Максимові зробилося тривожно і він тоскно глянув на червоні вогники Сопелякового «рено», що віддалялися і зникли за рогом. Озирнувся: вулиця порожня, жодного перехожого. — Що вам потрібно?
— Хочемо запропонувати панові невеличку подорож.
— Хто ви такі? — Максим побачив, як нижчий чоловік зайшов йому за спину. Різко повернувся, відступив на крок.
— Не хвилюйтеся, пане Рутковський, ми зі служби охорони станції, і ви терміново потрібні шефові.
— Нікуди я не поїду. Завтра… — він не встиг договорити: високий нахилився й схопив його за руку, Максим вивернувся, ще мить, і він проскочив би до парадного, але нижчий, який тримався весь час у нього за спиною, вдарив чимось по голові — з очей Максима посипалися іскри, він заточився, високий підхопив його під пахви й потягнув до «мерседеса».
Отямився Рутковський у машині, руки в нього були зв’язані. Поворушився, й це не пройшло повз увагу кремезного чоловіка в береті.
— Воно ожило… — реготнув коротко. — Не розумію для чого? Все одно кінчатимемо…
Другий, який вів машину, зауважив:
— Завжди ти поспішаєш, Богдане. Може, він розумний і признається в усьому.
— Ці більшовики рідко коли зізнаються, — невдоволено пробуркотів Богдан. — Наморочився з ними ще на Волині… — Він штовхнув Максима в плече, схопив за підборіддя й підвів голову. Зареготав зловтішно. — Чув про СБ, пане комуністе? То щоб знав: у нас без суду й слідства…
— Що вам потрібно? — Максимові справді зробилося лячно. Невже він потрапив до бандерівської служби безпеки? Тої страшної служби, створеної в 1940 році в Кракові, на чолі якої Бандера поставив свого підручного, агента гестапо Миколу Лебедя?
Тепер Лебідь сидить десь у Сполучених Штатах, проголосив себе провідником ЗП УГВР[1], а служба його, хоч офіційно й ліквідована, бач, ще діє: навіть не криються, пишаються, що під час війни катували людей.
Але що їм треба? Як вони могли дізнатися про його справжнє обличчя?
Максим хитнув головою, звільняючи підборіддя з чіпких пальців. Запитав якомога спокійніше:
— За яким правом ви, панове, затримали мене? І що вам потрібно?
— А воно ще гарчить… — пробуркотів Богдан. — Права качає… А в нас право одне: кулю в лоб, і привіт!
— Мабуть, ви вважаєте мене за когось іншого.
— Ні, шановний пане, — відізвався водій, — для чого нам плутати? Ти — Максим Рутковський?
— Звичайно.
— Більшовицький агент, підісланий безпекою до нас?
— Мені смішно навіть думати про це.
— Насмієшся! — мовив Богдан загрозливо. — Ти в нас іще насмієшся досхочу.
— Я скаржитимусь!
— Мертві не скаржаться.
— Скажіть, у чому мене звинувачують?
— Скільки можна казати: більшовицький агент.
— Більшого безглуздя не можна й вигадати.
— Я агентів відчуваю по запаху, — похмуро мовив Богдан. — А від тебе…
— Ну й логіка! — розізлився Максим. — По-моєму, смердиш ти.
Богдан підвів кулака.
— Я тебе зараз навчу ввічливості! На все життя…
— Облиш! — наказав водій. Видно, він був начальником, бо Богдан опустив руку й промимрив щось незадоволено.
«Мерседес» ішов на великій швидкості, вже виїхали з міста, бо траплялися лише поодинокі будинки. Максим уважно роздивлявся по боках, проте так і не зумів визначити, де й куди вони їдуть. Ще погано знав місцевість і не міг зорієнтуватися. Та й що це дало б? Ці двоє есбістів, здається, не жартують…
Хто міг передбачити, що він попаде до рук бандерівської контррозвідки? Але які факти у них можуть бути? Навряд чи щось конкретне, так, підозри або інтуїція. А втім, навіщо цим головорізам факти?
У Центрі Рутковського знайомили з численними документами, в яких ішлося про злочинну діяльність СБ. Один з них пригадався йому: свідчення бандерівця М. Степняка.
«СБ були надані широкі права. Вона мала право на власний розсуд проводити арешти учасників організації до членів головного проводу включно. СБ мала право без суду розстріляти будь-якого члена організації, не кажучи вже про інших людей, що вона й робила. Практична робота СБ була зведена до поголовного знищення цілих родин, у тому числі дітей і стариків, коли есбісти вважали, що хоч один з членів родини є ворогом ОУН… Користуючись цим, СБ займалася пограбуванням населення, зводила особисті рахунки під виглядом боротьби з „ворогами ОУН“».
Що ж, думав Рутковський, справді, може, коло замкнулося: десь він припустився прорахунку, і ось розплата. Але ж він ще не встановлював жодних контактів з націоналістичними організаціями, які знайшли собі притулок у Мюнхені. Мав завдання за сприятливих умов увійти в довір’я до так званих «чолових діячів» ОУН і гадав здійснити це з допомогою Юрія, проте ще не зробив ані кроку.
А якщо його лякають? З профілактичною, так би мовити, метою? Бо вбивство співробітника РС, якщо воно не санкціоноване керівництвом станції, наробить шереху. Поліцію примусять завести справу, і все це не так-то легко розплутати.
«Мерседес» звернув на бічну дорогу, водій різко зменшив швидкість і скоро зупинився.
— Виходь, — відчинив дверцята Богдан.
Машина стояла край лісової галявини. Максим притулився спиною до автомобіля, та Богдан відштовхнув його. Різко вдарив у сонячне сплетіння, і від болю Рутковський опустився на коліна.
— О, така поза мені більше подобається! — зареготав Богдан.
— Чого вам треба від мене? — через силу витиснув із себе Рутковський.
— Де й коли тебе завербували до безпеки? — Другий есбіст нахилився до нього, додав удавано співчутливо: — Якщо не скажеш, здохнеш у муках. — Він витягнув з кишені невеличку мотузку, погойдав перед носом у Максима. — Ти, може, не знаєш, що це таке? То я поясню. Цей шнурок обв’язуємо навколо шиї, беремо дрючка, просовуймо на потилиці й повільно закручуємо. І капут.
«Саме так ви душили людей на Ровенщині, — мало не вирвалось у Рутковського, — Жінок і дітей, виродки кляті!»
Заплющив очі й нічого не відповів.
— То, прошу пана Йосипа, — втрутився Богдан, — певно, марно чекати на його щирість, і я пропоную почати…
Максим рвонувся вперед, але Богдан навалився на нього, притиснув обличчям до землі, а Йосип спритно обв’язав горло мотузком. Дрючок був у них заготовлений, повернули раз, і мотузок боляче стиснув горло. Стало важко дихати, Максим закашлявся, і Йосип негайно відпустив зашморг.
1
Закордонне представництво так званої Української головної визвольної ради, створеної внаслідок післявоєнного розколу ОУН.
- Предыдущая
- 14/64
- Следующая