Тінь попередника - Ешкилев Владимир - Страница 61

У день прибуття комісара Маркова над Ганазом сяяло сонце — обідній шафрановий диск Ніргарі. Корабель-човник сів на плаваючу платформу. Вона мала гучну назву Посадкової Дистанції адміністративного сегмента міста. Уповноваженого посланця самого імператора на Дистанції зустріли найвищі посадові особи Ганаза — статечний і вгодований мер, старший шериф, котрий щиро і вірнопіддано вирячував водняві очі, та місцевий резидент Служби, котрий одягнув, згідно із ситуацією, білосніжний парадний скафандр капітана другого ранґу.

— У мене мало часу, — повідомив замість привітання Марков, мружачись на яскраве веселкове ґало, що оточувало полуденну Ніргарі. — Я з асистентами проведу допит затриманого клонороба. Пізніше ми разом із вами, — він вказав пальцем на резидента, — оглянемо колишній будинок Тейсанболона.

— Ми вже провели там ретельний обшук, — нагадав кавторанґ. — Жодних архівів, сіре… Нічого з того, що нам наказали знайти.

«Сіре! Отакої! — приємна морозна хвиля пройшла тілом Маркова. — Але ж це класно, коли до тебе не останні крутелики звертаються ось так: «Сіре!» Так і у лорди-сенатори можна потрапити. Адже Щасливчик Теслен з простого корабельного аналітика, нижчого за табельним ранґом від фреґат-лейтенанта[64], вислужився аж до великого адмірала Флоту. А я хіба гірший від цього земного алергіка?»

— Правильно. Так і повинно бути. Вони ж не ідіоти, — вголос сказав Марков і рушив до входу в купол. Два здоровезних тіронійці-асистенти і місцеві начальники рушили за комісаром.

При вході до шлюзу Марков уповільнив кроки — на його внутрішній комунікатор надійшло повідомлення. Відісланий ним до системи Боллота безпілотний корвет успішно зійшов на Темні Шляхи. Головний штурман Другого флоту, контр-адмірал, прізвища якого Марков не вважав за потрібне запам'ятовувати, особисто запевнив імперського комісара, що менш аніж за дві стандартні доби малі зонди, які відділяться від корвета, почнуть прочісувати щільним гребенем планети, астероїди, пилові й кометні кільця. Тобто все, що обертається навколо зірки Боллота. Контр-адмірал не називав Маркова «сіром», але в його голосі комісар відчув улесливість.

На відміну від Центрального поселення Кідронії, шлях від Ганазького космодрому до тутешнього офісу Служби виявився не надто довгим. Два ескалатори, три швидкісних ліфти — і перед комісаром розчинилися броньовані двері «червоної зони».

Посеред просторого приміщення сидів на металевому стільці клонороб Борам, учень і далекий родич Тейсанболона. Його охороняли кіборґи і бійці кризової групи. Дві години тому, коли човник з Марковим розпочав спуск з орбіти Ноли, Борамові ввели до кровоносної системи нанороботів з препаратами, що пригнічують волю. За даними телеметрії, його мозок уже «визрів» для допиту.

— Я імперський комісар з надзвичайними повноваженнями Рене Марков, — відрекомендувався тіронієць. — Як ся має наш «барабан»?

— Свариться, — повідомив боєць із погонами армійського прем 'єр-лейтенанта.

— Свариться, он як! — комісар підійшов до Борама. — Навіщо ж ви так, шановний? Ви ж високоосвічена людина, доктор медицини, нащадок великого роду. Ви чимось невдоволені?

Клонороб жодним порухом не виказав, що його цікавить особа Маркова. Його лиса голова зі смішними відстовбурченими вухами вперлася підборіддям у груди. Великі краплі поту стікали потилицею і щоками Борама й щезали у строкатій тканині шийної хустини. Комісар чув важке і часте дихання клонороба.

— Упертий? — Марков засмучено похитав головою. — У нас, шановний громадянине Бораме, немає часу на довгі процедури. Один із виробів вашого вчителя метра Тейсана перетворився на загрозу для держави. Мені потрібно знати все про позасерійну клонку НО97 «Шерму». Де інформація про джерела і будову її геному?

— Я не знаю, — тихо й роздільно сказав Борам.

— А хто може знати?

— Учитель помер.

— Ми знаємо, що він помер. Де зараз зберігається його особистий архів?

— Він не вів записів.

— Такого не буває, громадянине Бораме. Таке неможливо, і вам це відомо. Усі ліцензовані клонороби, згідно з імперським законом про генетичне копіювання, зобов'язані здійснювати ретельну поетапну фіксацію своїх робіт відповідно до галузевої форми двадцять-тридцять два.

— Учитель мав дозвіл не фіксувати.

— Хто надав йому дозвіл?

— Це заборонена інформація.

— Хто?

— Я не мо…

— Ім'я!

— Імператор Сіоран Шостий.

— Цікаво… — Марков присів на край столу. — Але Сіоран Шостий… Він же помер п'ятдесят шість стандартних років тому.

— Пізніше дозвіл підтверджувався Туре Шактірі Першим і чинним монархом.

— Святі сили! — прошепотів прем'єр-лейтенант.

— Усім залишити приміщення! — розпорядився Марков.

— Але, коміс… — прем'єр-лейтенант проковтнув закінчення свого протесту і першим вийшов із «червоної зони».

— Усім! — прикрикнув Марков на асистентів, які дивились на комісара, ніби не розуміючи наказу.

Коли в «червоній зоні» не залишилося жодного стороннього вуха, комісар перевів рецептори кіборґа у сплячий режим і нахилився до Борама:

— Кого замовляв Сіоран у Тейсана?

— Копію свого сина. Того, котрий загинув.

— І все?

— Дівчат та хлопців для гарему. Йому подобалися молоді й світлошкірі. Дуже молоді й дуже світлошкірі.

— Звідки такі подробиці? Ви ж, громадянине Бораме, тоді ще були підлітком?

— Майстер розповідав.

— Він ризикував.

— Серед його учнів досі не було зрадників.

— Повернемося до копії сина Сіорана. Наскільки я пам'ятаю, у Сіорана Шостого після смерті не залишилося спадкоємців.

— Копія Сіорана-молодшого загинула під час перевезення до земної резиденції.

— Убивство?

— А ви як гадаєте? — зустрічне запитання Борама перейшло чи то у сміх, чи то в задушливий кашель.

— Хто?

— Не знаю.

— А якщо подумати? Якщо добре-добре подумати?

— Метр припускав, що це зробили за наказом великого адмірала канцлера Іріте Ойзеле.

— Іріте розчищав шлях до престолу своєму синові?

— Не знаю. Це висока імперська політика. А я лише створюю клонів.

— Імператори з дому Ойзеле також зверталися до Тейсана з конфіденційними замовленнями?

— Так.

— Навіщо?

— Він створював для них наложниць із точно заданими параметрами.

— З якими параметрами?

— Зовнішніми.

— Точніше.

— Це були позасерійні копії знаменитих красунь.

— І все?

— Так.

— А детектор брехні показує мені, що ви, шановний, злочинно брешете.

— Я не брешу.

— Знову брешете. Відповідайте, інакше буде боляче. Кого копіював Тейсан? Ну!

— Боги Отців!

— Вони тобі не допоможуть. Відповідай!

— Він…

— Ну!

— …виготовляв копії Ківи, другої дружини канцлера Іріте.

— Кого? Ківи-піфійки? Суверен Зоряної Імперії спить із клоном своєї бабусі?

— Я не знаю, комісаре, з ким там спить чи не спить імператор Туре Шактірі Другий. Це не моя справа. І, до речі, не ваша також… Я взагалі не знаю, навіщо йому і його батькові потрібні були копії цієї піфійки. Я цим ніколи не цікавився. І зараз мені теж не цікаво. Хотіли — отримали — заплатили — до побачення. Метр їх також не запитував. Він хотів жити. Всі хочуть жити… Копії виготовляли й передавали довіреним людям імператора. Гарні копії, дуже точні. Їх було три. Одна для першого Туре Ойзеле і дві для чинного. Я не знаю, що з ними потім робили. Ми клонороби. Ми робимо те, чого хоче замовник, отримуємо за це гроші й присягаємося мовчати… Через ваші довбані препарати я порушую присягу. Тепер мене вб'ють.

— Я цього не допущу.

— Не допустите? — Борам зайшовся схлипуючим спазматичним сміхом. — Вас також уб'ють, комісаре Марков. Ви зробите свою роботу і помрете. Ні, навіть не помрете, а здохнете. Це так само неминуче, як завтрашній схід Ніргарі над Перламутровим океаном. Завжди було так, від того часу, як існує цей світ. Найнебезпечніші таємниці — це постільні таємниці сімей і гаремів правителів. Хто знає — той здихає. Навіть якщо він вірний і відданий собака.