Богиня і Консультант - Ешкилев Владимир - Страница 30

— А той Тризень-волхв, то дідо твій був?

— Прадід в одинадцятому коліні.

— Овва! — присвиснув козак. — Він, певно, ще за Володимира-князя жив.

— Не знаю.

— Нарешті ти, лишко[73], чогось не знаєш, — розсміявся козак.

— Мама не встигла усього мені повідати, — сказала Двійя й заповзялася збирати ще вологі хустини і ряди.

— Ажеби[74] ще сохли, — сказав Рева.

— У монастирі висохнуть. Там нам спокійніше буде.

— Твоя правда, — погодився козак, знов глянувши на рибалок. Їхні човни підібралися ближче до берега.

— А як буде вашої малженки[75] ім'я? — раптом запитала Двійя.

— А тобі воно нащо? — насторожився козак.

— Не бійтеся, я на неї бентеги і вроків не насилатиму.

— Хто тебе зна…

— Її Мартою зовуть?

— Харко сказав?

— Ні. Ви про неї думали.

— Ти, вродливице, і думки пізнавати вмієш? — Рева покрутив вуса.

— Так, вмію.

— І що ж такого я про неї думав?

— Не про неї, а про нас. Про двох. Думали ви про те, що моя дупа красивіша за Мартову. — Дівчина вигнула стегно, щоби й сумніву не лишилося: побачена нею думка Реви була правильною.

— Брешеш…

— Істинну-преістинну правду кажу, — Двійя жартівливо перехрестилася, хвистко рушила стежкою і докинула через плече: — А ще ви собі згадали вашу малженку голою, а потім згадали, як ви…

— Помовч, відьмо! — рикнув на неї Рева.

— …стромляєте вашій Марті.

Козак озирнувся: чи не чув, бува, хто, і рушив за відьмачкою крутосхилом. Якою б не була вона профіндюркою, отаманове діло наразі не відмінялося.

[Тонководдя, ранок 23 червня 1673 року]

Троє стояли на березі моря, вітаючи схід Батька-Сонця. Старший із трьох проказав коротку молитву і закінчив її триразовим промовлянням: «Ай-Рах!» Троє зробили жест, немов долонями омили свої обличчя, і рушили до вбогої рибальської хижі, що самотньо стояла на пустельному боці коси. Біля хижі розсихалися старі човни і сушилися кізяки.

Кожен із цих трьох був таємним жерцем ковену Тавра. Двоє отримали посвячення ягинів, а один, якого звали Касимом, мав титул Старшого і в татарському містечку Арабат виконував чин каді — судді мусульманської громади. Каді Касим уночі отримав послання з Півночі й закликав ягинів ковену для наради. Домовлено було про цю нараду не розповідати жрицям-дружинам, щоби не вносити у справу зайвого сум'яття. За давньою традицією Тавра, перше слово у справах ковену мали чоловіки.

Старший і ягини пересвідчилися, що ані в хижі, ані біля неї немає нікого, закрили двері й наклали на вхід закляття, що відганяє девів і демонів. Темряву освітлювали лише промені сонця, що пробивалися крізь широкі щілини між дверними дошками. Стіни і півкругла стеля хижі були складені із саманної цегли. Отвір для виходу диму було замазано глиною.

— Хакк! В ім'я Прихованого! Брати мої, — розпочав Касим, — вночі до мене прибув посланець від Старших ковену Курана. Старші Курана звертаються до нас із проханням в ім'я Богині й Праматері Йіми. Вони просять нас прийняти і сховати від Знищувача дітей вбитої Старшої. Як казав давній поет: «Відкрити браму перед тими, кого переслідує пустельна левиця». Ми тепер маємо вирішити: або відразу відмовити їм, або ще до настання повні зібрати Священне Коло і винести на його волю прохання Старших Курана. Посланець чекатиме нашої відповіді до заходу Сонця. Я хочу, брати мої, почути ваші міркування.

Деякий час ягини мовчали. Так вимагав звичай. Висловлюватися відразу після того, як пролунали слова Старшого, могли лише рівні йому за посвятою. Після належної паузи ягин Алхалак зробив знак прохання. Касим підняв відкриту долоню на знак дозволу.

— Хакк! В ім'я Прихованого, Вічного, Того, Хто Подолав Прокляття, дозволю собі нагадати цьому високому зібранню, що ковен Курана не стримував своїх кривавих псів, коли ми просили їхнього милосердя. Я проти. Я сказав.

Коли Алхалак висловився, знак прохання зробив ягин Джанха. Отримавши дозвіл на слово, він промовив, ретельно добираючи слова:

— Хакк! В ім'я Прихованого! Вороги нашого ворога — наші друзі. Цю давню мудрість не я придумав. Якщо ми дозволимо дітям Фреї[76] знищити Куран, наступними жертвами їхньої пихи будемо ми. Захід могутній, а ми розсварені. Ковен Алатара, який пригрівся біля московського трону, також мріє про нашу загибель. Воїни ковену Тага вбили нашого Старшого, що здійснював паломництво до Святої Гори Кайлаш[77]. Відмовивши Курану, ми потішимо ворогів і на Заході, й на Сході. Настали часи, коли ми маємо забути старі образи і рахунки. Серце мого брата Алхалака сповнене ненависті, адже козаки вбили його рідних братів. Ти, брате Алхалаче, прийняв до себе дружин своїх мертвих братів і їхніх дітей. Слава твоєму милосердю! Я співчуваю тобі. Моє серце теж болить і вимагає справедливості, коли я думаю про смерть твоїх братів. Але мудрість підказує мені, що ми повинні стати вище від тих річищ, якими тече пролита кров. Я за те, щоби прийняти дітей вбитої Старшої. Я сказав.

Касим зрозумів, що його слово стане вирішальним. Він заглибився у роздуми, і ягини довго чекали на його вирок. Всі троє знали, що Коло ковену Тавра, скорше за все, підтвердить рішення такого авторитетного Старшого, як каді Касим. Старші Курана знали, до кого посилали свого посланця. Коли Касим почав казати, обличчя його було непроникним, але в очах ягини бачили Вічність.

— Хакк! В ім'я Прихованого, Того, Хто Розірвав Кайдани! — розпочав Старший з ритуальної формули. — Брати мої, я бачу золоті зерна істини і у твоїх словах, Алхалаче, і у твоїх теж, Джанхо. Розмірковуючи, я намагався дивитися на наш світ оком орла, що ширяє у високому небі, й оком Мудрого, який одночасно бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Наші попередники казали нам, що в давні часи ковени правили світом і не воювали між собою. Кожний керував незрячими у своїй землі. А зустрічалися Старші різних ковенів лише у весільних шатрах, бо було тоді за правило шлюбити дітей Старших між собою. Я не тому прийму дітей вбитої Старшої, що забув я про кров, яку пролили козаки Сірка-шайтана. Донька Старшої, сказав мені посланець, є прямою спадкоємицею Святості Праматері Йіми у дев'ятсот шістдесят третьому коліні. Ішов її рід через Святу Матір Алару, небогу Йіми, через онуку Алари Тару-Наду, через її доньку Норну, через Туру, Туйрану Могутню, Анарділу, Інастану Триоку, Куйю, Пендозу, Одогеру Стару Провидицю, Кіріану, Діору Мандрівницю, Чару Першу, Кастамиру, Еміну, Баудару, Йану, Елу, Йаванну, Тару-Вану, Баутару, Шамайну, Герру, Белектору, Шараму Рятівницю, Ашу, Чару Другу, Алару Другу, Гогалу Першу, Йару Непереможну, Каннашатру Першу, Апалу, Зінниру, Гопу Першу, Обру, Йатару Білу, Валару, Пангайю, Іненну, Кулу Срібнооку, Шайаку Володарку Змій, Урру, Уррану, Мадазлу Вродливу, Самару Першу Орлинооку, Танну Милосердну, Арту, Аю Чарівну, Тару-Шану, Бауну (яка погубила Змія Смаага на горі Тароборі), Ойю, Лінґу, Дмойру Довговолосу, Дару Першу, Вахою, Дійну Першу, Тару-Багу, велику матір вождів Азіну, Тару-Зару, Артапату Несамовиту, Хемеру, Тару-Аскану, праматір амазонок Дану, Бінару Лучницю, Оху, Гедеру (яка вперше заварила святу хаому для жерців), Арію Першу, Аріану, матір драконоборців Аратару Першу, Каннашатру Другу, Аратару Другу, Каману (праматір аріїв Межимор'я), Обиду Діву Божу, Тару-Каману, Гірінну, Мару Першу, переможницю трьох кощіїв Чару Третю, Аратару Третю (яка заборонила пити кров ворогів), Мару Другу Добру Правительку, Азію, Двійю Першу, Дану-Дургу, Дару Першу (яка бачила видіння про велич Морської держави), Артану, Алару Третю Всевідаючу, Лару Другу, Чару Четверту, Дійну Другу, Акерру, Афару, Лару Третю, Зелотру, Паскайанану, Гопаллу, Гогалу Другу, Борамару, Чару П'яту, Мару Третю Золоту Ногу, Савію Криву, Сому (яка вперше заварила святу хаому для воїнів), Ову, Каллу, Рудару (яка народила просвітленого Аміду), Дійну Третю, Рохаю, Фаразону, Лісму Першу, Кіму (праматір баланів і язигів), Претану (котра вперше привела предків до Припонтійських степів), Гілу Коровницю, Гогалу Третю Чорну, Нассану, Каннашатру Третю Молоду, Гогалу Четверту, Бріллу Першу, Аргу, Вейю (сини якої збудували перше місто на Бористені), Лісму Другу, Арелебу (праматір сарматів і болкотів), Матану, Дару Другу (яка дала життя матері Рами), Аратару Четверту, Рамайю Передбачливу, Сівану, Селгу Першу (яка, кажуть, першою заборонила вбивати корів), Игану, Самару Другу (яка подолала демона Кар-Баабая), Гогалу П'яту, Гопу Другу, Кіру-Тару, Самарананду, Ніхтареву, Хансару Першу, Селгу Другу, Самару Третю, Фрейю (праматір франків і ярлів), Карму Першу, Каннашатру Четверту, Чару Шосту, Мірашастру, Аргізідору, Карму Другу, Панаргейдару, Джирру, Чару Сьому, Ванапратару, Апросатену, Вайбілу Степову Вовчицю, Бріллу Другу, Дійну Четверту, Карму Третю (яку протиправно зробив своєю наложницею світодержець Ша-Ассур), Лісму Третю, Маратарману, Хіну Мстительку, Сівіллу, Селгу Третю, Чагамару, Родзу, Дролганту і ще через кров сотень великих жриць Богині, імена яких ми знаємо напам'ять, і ще через кров сотень тих жриць, чиї імена стерлися і мирно спочивають у мороці тисячоліть. Прабабцею дівчини, яку везуть до нас, була та сама ясновидиця Дарина Темна, яка напророчила смерть ханові Газі-Гиреєві, бабцею — Богура Віщунка, а матір'ю — Самара Дванадцята, яку незрячі називали Чернихою. Ім'я ж цієї шляхетної молодої жриці, за яку нас просять — Двійя Третя. Через безодню віків до неї законно перейшла велика святиня — Камінь, що його отримала від самої Богині Бау Свята Праматір Йіма у часи незапам'ятні. Високорідну Двійю везуть сюди з Каменем. Ви чуєте, брати мої!? З Каменем самої Бау! І я хочу, щоби високородна Двійя Третя народила доньку від одного з нас — народила нову велику жрицю Тавра, в жилах якої тектиме священна кров Алари, племінниці Праматері Йіми. І ще я хочу, щоби Камінь Богині назавжди залишився у ковені Тавра! Я сказав!