Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 63

Конформісти

Найгірше — це конформісти. Спочатку вони тобі кажуть: можна, а потім: ні, не можна. А ти вже просто дезорієнтований: ні-ні, не можу, — чуєш.

Немає нічого неможливого. Що не можна? Всі речі нас переживуть. Їх композиція не змінює жодного смислу, сенсу в реальності. Конформісти — це абсолютно невільні люди.

Культура і жлоби

Жлоб не наукова категорія, не конфесійне слово. Це сленґ. Це поняття не зі сфери: «дай мені морожено...», а зі сфери культури. Я сприймаю культуру й естетику як надбудову над усім нашим індустріальним і аграрним комплексом.

Культура, в моєму розумінні, не просто те, що люди можуть собі дозволити смачно їсти, добре одягатися, жити в пристойному помешканні. А якраз те, чи можете ви дозволити собі щось більше за це.

Бути цікавим світові

У кожній культурній метрополії все одно є і будуть свої проблеми зі жлобством, яке, напевне, має свої національні особливості: в Німеччині щось таке, чого нема, скажімо, в Росії. Для когось же культурними людьми є Лєпс і Кіркоров. Вони такими виглядають, але ідеологія їхня жлобська: те, що вони співають, — дешевий міщанський шансон — і не більше.

Схоже, в цій жлобській сфері теж є певна ієрархія, напевно, що деякі поп-співаки думають, що вони — верховні жерці народу... Але я так не вважаю, бо це неконвертовані особистості, не цікаві за межами цієї країни.

У нинішні часи еклектики чим ще можна здивувати світ, що йому можна таке продемонструвати і стати справді цікавим усьому світові?

Це має бути якась потужна нова хвиля. Якою, наприклад, було африканське шоу олійними олівцями, яке здійснив американський художник Жан-Мішель Баскія. Він працював із Енді Ворхолом, Джуліаном Шнабелем, йому вдалося в капіталістичний структурований, зализаний західний світ принести вуличну деструкцію шаленої естетики. Галеристи це, як не дивно, зрозуміли, і вони зацікавилися долею художника.

А багато сучасних українських художників створює не картини, а рами, бо самі як автори — порожні нулі. Я вже не раз називав їхні імена, тож якщо назву ще раз, це все одно нічого не змінить. Вони працюють на фінансові результати, і в тому, що роблять ці люди, немає справжніх переживань. І дуже сумно, що саме такі художники тут є популярними. Так, мистецтво — це інструмент. Але насправді мистецтво не є предметом вивчення реальності.

Іван Семесюк. «Попередження», 2010 р.

Іван Семесюк

Фото: Георгій Сагітов

Іван Семесюк — художник, скульптор, дизайнер. Народився 1979 р. у м. Києві. Закінчив Державну художню школу ім. Т. Шевченка і Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, факультет скульптури (2003). Член НСПХУ, Національної спілки дизайнерів Украни. Голова Союзу Вольних Художників «Воля або смерть». Брав участь у понад 80 виставках й арт-проектах. Вибрані виставки: «Тінейджери епохи Чорнобиля» (галерея «Дім Миколи», Київ, 1996), скульптурне триєнале (ЦБХ, Київ, 2002), «Крок до діалогу: Норвегія-Україна» (Ставангер, Норвегія, 2003), триєнале текстилю (ЦБХ, Київ, 2007), «Regard d’Ukraine» (Український культурний центр при посольстві України у Франції, Париж, 2008), «Fine Art Ukraine», проект «Жлоб-арт, біомаса» (Український дім, Київ, 2009), «Матч Смерті» (ART KYIV CONTEMPORARY, Київ, 2009), «Глибокий ментал» (галерея Bakteria, Київ, 2013).

Філософія vs етологія

Як і чому я кинувся у вир цього водночас серйозного та іронічного арт-проекту, докладно описано у вступному слові до каталогу Антона Мухарського, нашого провідника і польового куратора.

Річ у тім, що художник має торкатися наболілого, а що, як не жлоби і не жлобство є найболючішим мозолем на тілі українського суспільства? Той факт, що саме в Україні слово «жлоб» має такий постійний контекст і так часто вживається, на мій погляд, сам собою вказує на українське походження цього феномену як цілісного й усталеного соціального явища. Однак, якщо подивитися на цей феномен не очима етолога, соціолога чи психолога, а філософа, то ми зможемо вхопити саму суть, розгледіти підмурки цього явища, а не просто його відображення у вигляді мотивацій або конкретних форм.

Якщо ви зможете для себе відповісти на питання, що таке людина, як «це працює» і, власне, що таке людське «Я», — ви зрозумієте суть цього явища.

Особисто я провів таку глибоко інтимну роботу і маю пачку відповідей на ці питання, водночас такі речі не виразиш словом, а все інше — лише ілюстрації. Побіжно зазначу, що жлобство — це фундаментальне, загальнолюдське явище. Це — тюремні кайдани, якими людина міцно прикута до свого предка — мавпи. Ім’я цим кайданам — стародавня аграрна і доаграрна мораль, мораль дикуна.

Домінантний тип людини в Україні (сьогодні) — жлоб. Жлоб-митець, жпоб-лікар, жпоб-аграрій, жлоб-будівельник, жлоб-політик...

Жлоб — це наше все, основна реалія нашого життя, і саме тому я звернувся до цієї теми. Скільки фактур, скільки типів, скільки сюжетів дає це явище сучасному актуальному художнику! Коли, звісно, він не побитий соціальною та культурною сліпотою. ЖлобАрт, можливо, єдиний в країні актуальний арт-проект, якщо подивитися правді в очі.

Саме жлобство

Основа-основ буття жлоба — сувора важливість і значущість, яку він приписує собі, своєму «я», своїй персоні. Понад усе — «Я» і «Моє». Жлоб замкнутий на собі на сто відсотків, а все інше — не варте його уваги. Тому, з огляду на те, що в цій країні число жлобів переважає над кількістю людей, тотальна й украй напружена атмосфера пихи, нахабства, зневаги, похуїзму і хамства впливає на всі сфери нашого буття. Політика, культура, побут — усе отруєне неусвідомленим жлобством.

Неусвідомленість, приспаність духу — ось ще одна важлива ознака жлоба. Бути жлобом означає глибоко спати. І срати під себе.

Уся ця похмура історія труїть своїми флюїдами і сучасний український естетизм, і саме тому навколо нас так багато недолугих і поторочних форм, огидних будинків, страшної реклами, кособоких пик, бурякових ший, брудних маршруток і т. д.

Красу, естетику — ось що вбиває і перемагає жлоб. І це вкрай важливо, адже питання життя, питання політики, питання філософії, науки, віри — це перш за все питання естетики. Чому? Тут я мушу зробити невеличкий, але суттєвий відступ і розповісти вам, шановна публіко, чому і як естетика впливає на наше життя. Не просто на життя, а на самі його підмурки, на каркас, на якому тримається наше існування.

Людське життя як акт мистецтва

Як художник я добре бачу, що людське життя — це спочатку мистецький акт, а потім усе інше.

Існує певний і вельми тонкий прошарок людства, котрий виробляє життя саме як мистецький проект: художники у широкому розумінні цього слова. І часто вони стикаються з цікавими життєвим парадоксом. З одного боку, без мистецтва людина цілком може прожити і часом навіть без відчутного дискомфорту. З іншого боку, яку б річ ми не взяли до рук — ми вхопили певне мистецтво і певну естетику. Все — від візерунків на тканині до стільців або вагонів потяга — розробляють дизайнери, тобто конкретний підрозділ художньої спільноти, тож цим просякнуте все наше життя. Дизайнери епохи неоліту ліпили керамічні горщики, дизайнери епохи Гуситських війн кували естетично довершені дворучні фламберги і моргенштерни. Дизайнери розробили зображення хреста на Колумбівських вітрилах.

Але це дрібниці, бо головний вплив естетичного на наше життя і цивілізацію взагалі проходить через політичний, соціальний дизайн. Всім відомий пан Геббельс був якраз політичним дизайнером із певними естетичними вподобаннями. Те саме можна сказати про всіх видатних політиків та цивілізаційного масштабу діячів, від Гая Юлія Цезаря аж до пана Путіна.