Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 62

Людина-пустка

Художник дещо по-іншому, ніж решта, входить на територію соціуму. І деякі художники прийшли в соціум уже все-таки розбещені бібліотеками, Ґоґенами, Сезаннами... і, природно, тонко відчували реальність — і жлоб у ній кристалізувався набагато швидше. У моїй свідомості він передусім став супротивником. Тим, у чиєму світі відсутній Ґоґен чи Ван Ґоґ, поети, письменники й інші митці, натомість багато примітивної простоти й порожнечі, пустки. Там вакуум, де нема місця ні естетиці, ні культурі, і все це зумовлене батьківським вихованням, оточенням. Цей вакуум і породжує некультурну людину, яка стає маркером розвитку того суспільства, в якому вона виросла.

Грамотне жлобство

Жлоб — він у ставленні до всіх людських цінностей залишається жлобом.

Якщо навіть брати до уваги матеріальні блага, якісь дорогі аксесуари, суті речей вони не змінюють. Як казав мій учитель: загорнуть тобі лайно в красиву обгортку, все одно — лайно, хоч ти й ніби не відчуваєш його. Луї Віттон чи Бентлі... це вже взірець грамотного жлобства, це вже вищий рівень.

Але брендами й трендами культурні діри не можна закрити.

А кому вдалося прикрити, залатати свої діри, порожнечу, — вже окультурений, тобто щось та й зміг зрозуміти. Може, він прочитав книжку, яку написав Ніцше або навіть Шопенгауер?.. А після прочитання цих авторів він уже не зможе бути таким, яким був до того. Це вже питання розподілу цінностей, культури в суспільстві.

Трагедія країни в чому? Традиції спадкоємності поколінь були жорстоко перервані: сотні розстріляних українських інтелектуалів, 9 мільйонів виморених голодом людей, а керувати країною прийшли діти тих, хто спричинився до цієї трагедії.

Тому що на тонкому повороті, де ти йтимеш поруч із інтелігентною людиною, вона тебе не зіштовхне, а жлоб — так.

Як і всі, я теж перетинаюсь із жлобством. Але матеріал, який потрапляє в руки художника — це одне, а той же матеріал в руках жлоба — це зовсім інша річ. Тобто цей матеріал може мати свою цінність, коли з ним працюватиме освічена людина, а якщо за нього візьметься жлоб, то може статися справжня трагедія.

Не спати

Жлоби — це втілення неуцтва, зяючої пустки в самій людині, відсутність відчуття естетичного, іншими словами, нульова естетика. І що менше в суспільстві естетичних культурних запитів, то більше таких людей, як жлоби. Їхня присутність — це для мене частина діалектики, та, яка примушує інших людей все ж не спати.

Як сказано в Біблії, в міру того, як у людях множитиметься беззаконня, неуцтво — згасатиме любов. А з нею — довіра, співчуття. Що можна довірити жлобу?.. У нього ж нема шкали інтелектуальних цінностей.

Тому в Україні насправді не 50 мільйонів населення, а чи не вдвічі менше. Доктрина працює — і хтось же її вигадав! — а ми тут усією країною дохнемо... Кому це може бути вигідно? Та будь-якому світовому уряду, який не зацікавлений в збільшенні кількості рабів. Що 5 років тому, що сьогодні в YouTube здобули популярність фільми, відеоролики антиглобалістські. Якщо ми ще не загинули, то ведуть нас не так уже й погано (Усміхається. — Упоряд.). Бо ще не відомо, хто поведе краще — мусульмани?

Як на мене, що більше демократії, то менше жлобства.

Світ прозорий, в ньому форми диктатури стають іншими, рівень насильства впав, у порівнянні з іншими епохами, але нема зниження рівня больових відчуттів сучасної людини. Я це кажу як художник, не як психоаналітик.

Мистецтво vs жлобство

Я не думаю, що жлобство аж настільки непереможне.

Прекрасне переможе жлобство, і в тому місія мистецтва. Як у казці. Чудовисько не витримало сили краси і любові. Лише прекрасне його врятувало, інакше чудовисько, якщо хочете, жлоби, загинули б. Це добре, що жлоби є. Якби вони були голландські естети, то стало б набагато складніше їх здивувати: і дупу вже показали і запхали туди очі, а ті кажуть: та все це було... не новина. Понад те, багато хто існує коштом жлобів, їхньої нерозвиненості. А якщо серйозно, то місія художників — не дати позбавити мистецтво сакральності, того божественного, що є не тільки в мистецтві, але й у житті. Не дозволити галеристам та іншим агентам зняти таїну прекрасного з мистецтва. Лише через мистецтво можна врятувати цей світ.

Є те, що навіть демон не зруйнує. Не буде нарциса, який зруйнує все — і милуватиметься своїм відображенням у воді.

Саме в прекрасному схована таємниця людського існування.

Серед олігархів цієї країни була така мода — купувати футбольні клуби, та вона, як і належить моді, минає. І комусь розумні євреї порадили купувати не футбольний клуб, а мистецтво. Ситуація типова, діалектика, та й тільки. З одного боку — масова культура, симулякри, а з іншого, сучасне мистецтво в сучасних галереях...

Жлоб по материнській лінії

На жаль, жлобством пронизане все. Жлоб позбавлений материнства естетики, він не знає прекрасного від початку. Жлоб не розуміє, що це таке.

Навіть монстр відчуває красу — не було б інакше міфа про красуню і чудовисько.

Зверніть увагу, як змінюється Київ. Прийшли люди, які кардинально по-іншому бачать простір, ніж їхні попередники. Виникає питання: чи може така обмежена й скупа людина бути державним чиновником, як то побутує в нас? Ні. Повторюю: жлобство — це передусім неосвіченість. По материнській лінії. Якщо в дитинстві у хлопчика було щось прекрасне, воно зіграє в житті свою роль.

Навіть коли до мене в майстерню приходять колишні зеки, я розумію, що в цих людей є щось естетичне в душі, не розкрите ще, й вони тягнуться до полотен. А дехто, навпаки, посміюється з митців, і мистецтво для них — незрозуміла фігня.

Колись і бароко як стиль не сприймали, вважали, що це вульгарна річ — після Ренесансу. Нині в бароко не бачать тих вад, які нібито були на етапі його виникнення.

Зона компенсації

Та жлобство — це теж територія, яку ми рано чи пізно захопимо (Сміється. — Упоряд.).

Мене дуже дратує, коли жлоби починають лізти на нашу територію, хоч територія естетики й мейнстріму — не є моя чи ваша. Та це точно не територія Михайла Поплавського, який вже став маркером національної культури. Це сумно, бо він уже не регіональне явище. Співав би собі для студентів у якомусь невеличкому приміщенні і мав би славу ректора-приколіста. Знаєте, мене рідко виставляють у Національному музеї країни, а Поплавський — вже як національний герой...

Як можна витворити із жлобства мистецький стиль — не знаю, боюся, що це неможливо.

Існує контркультура, певні суперечливі твори. Так само є лубок. У ньому, в цьому народному витворі, дуже багато любові, а водночас і люди, і олені, і квіти, та саме любов їх пов’язує в один сюжет. Лубок мені нагадує народні колядки, це така форма любові. Її у жлобстві немає.

З іншого боку, жлобство — це зона компенсації, без якої чогось важливого не можна сказати в цьому суспільстві. Хоча жлобство ж не є винятково українське явище, бо в інших націй теж жлобів вистачає. Через жлобство можна вийти на позицію свободи. А свобода — це така якість, що коли ти її провів через якогось агента, то це вже перемога.

Полеміки щодо жлобства мені ще не доводилося вести. Про кітч, про міщанство, відсутність смаку в нього — так. В самому феномені жлобства прекрасного взагалі нема. Тому я не розумію художників жлоб-арту. Де їхнє звинувачення? Я його не бачу... «Срочно нужна доза надежды или наркоза» (читає, розглядає роботу Романа Мініна із серії «Шахтарський фольклор» — Упоряд.). Це ж психоделіка, де ж тут жлобство...

Біда жлобства ще й у тому, що жлоб символічним обміном не володіє.

Однак жлоб не є поганим чи хорошим, жлоб — просто недорозвинена людина.

Я навіть не знаю, як до цих людей ставитися. Радше — негативно, бо це — хтось «глухий», який слухає і не чує. І може навіть бути якийсь агресивний «глухий», та це далеко не найгірші люди. Тож я їхнього товариства просто уникаю і все.