Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ворошиловград - Жадан Сергій - Страница 32
— Гєра, навіщо тобі гроші?
— Я ж пояснив.
— Я не знаю. Приїжджай — поговоримо. Ми ж друзі.
— Во-во, — підтвердив я. — Коли зможеш підвезти?
— Та для чого тобі гроші, я не розумію? — запитав він.
— В мене спалили бензовоз, мені бензин немає за що купувати. Давай, Льолік, підіймай свою жопу і виручай друга.
— Ну, не знаю, — невпевнено відповів Льолік. — Потрібно з начальством поговорити. Тепер я точно не можу.
Хіба днів через два.
— Давай, братуха, давай, — прокричав я в слухавку. — А то мене теж спалять. Знаєш, де лежать? — запитав я.
— Знаю, — понуро відповів Льолік. — В Гегелі.
— Точно, — підтвердив я. — Другий том.
— Знаю-знаю, — відповів Льолік і зник з ефіру.
— Хто це? — запитав Травмований, який слухав усю нашу розмову.
— Однопартійці, — відповів я і віддав йому слухавку.
— Номер вбити чи залишити? — поцікавився він.
— Можеш убити. Вони тебе самі знайдуть.
Травмований узяв до рук молоток і почав гнути якесь залізо. Я вийшов на вулицю й поглянув у небо. Воно було глибоке і захмарене. Хмари виглядали важко й переповнєно. Мов бензовози.
9
Того дня всі розмови так чи інакше крутились довкола спаленої машини. Катю з собакою було відправлено додому й наказано не виходити за межі службової території.
Я почувався справжнім бізнесменом і десь внутрішньо навіть тішився, що все так сталось. Тепер ніхто не міг сказати мені, що, мовляв, братішка, ти тут зайвий, давай відповзай убік, не заважай. Адже спалили і мій бензовоз також. Крім того, я вирішив вкласти всі свої нечисленні накопичення, так що справа ставала шкурною. Коча, збадьорившись після ранкового приступу кволості, на роботу так і не вийшов, сидів у кріслі-катапульті, тягнув косяки, відшивав клієнтів, слухав музику з мого плеєра і переповідав історії становлення малого бізнесу в нашому регіоні. Петрович сидів поруч із ним, теж багато курив і замивав рани спиртом. Очевидно, від спирту його й розвезло, вже до обіду був він у зюзю п'яний, а десь о третій пополудні Травмований викликав швидку, ті приїхали й повезли Петровича додому відпочивати. Такі тут були порядки. Я сидів і слухав Кочу, ейфорія все не минала, і старий, знайшовши вдячного слухача, розводився про одну особливо відбиту бригаду, котра років десять тому працювала на трасі.
— Точно, — говорив Коча затягуючись, від чого слова його вилітали хрипко й тягуче, — я їх усіх знав, Гєрич, прекрасні люди. Прості й роботящі, я тобі скажу. Просто курили багато, а це ж гроші, ти понімаєш. Взяли десь партію «калашникових». Думали перепродати, а тут дефолт. Ну, і що робити, не викидати ж, правильно? Давай бомбити харківські автобуси. Двоє брали квитки і сідали в салон.
Інші на виїзді, ось тут, зовсім поруч, — показував Коча на трасу, — вже чекали в машині. Машини крали старі, щоб не шкода було кидати потім, я ж кажу — нормальні були пацани, просто драп, дружище, ну ти все поняв, да? Й були в них такі дурнуваті зимові шапочки, з розрізами для очей.
І ось вони спиняли автобус, натягували ці шапочки на очі і вигрібали все, що могли знайти. Для прикриття оббирали і своїх, підсаджених.
— Так а для чого їх підсаджували? — не зрозумів я.
— Для дачі неправдивих свідчень, — пояснював Коча. — Вони спеціально плутались у свідченнях, несли різну хуйню й заплутували оперативників. Ясно?
— Ясно.
— А було це зимою, — продовжував Коча. — Шапочки свої вони і не скидали. За ними їх і взяли. Але три автобуси бомбонули, отак ось, — і Коча замріяно дивився кудись на трасу, де стояли тіні його ростовських друзів, тримаючи в руках спортивні торби, набиті держзнаками, і киваючи Кочі як старому знайомому.
Ми вирішили, що потрібно чергувати біля колонок, аби і їх не спалили. Ага, дружище, вихрипував Коча, спалять на раз, я, щоб ти знав, спати не буду, шо я — дурний, не хочу, щоб мене засмажили, точно, дружище. Він устиг спуститись велосипедом у долину і привіз кілька пляшок портвейну, розташувався на катапульті, обклався бухлом і далі говорив про те, що його сонного не зв'яжеш і не підсмажиш, що він у десанті й не таке бачив і знає, як поводитись із цими салагами. Не бійся, говорив, передаючи мені пляшку, я, якшо нада, можу і ножем, і нунчаками.
Надвечір Коча почав розводити вогні просто біля колонок, я пробував його зупинити, проте старий розійшовся, кричав, що краще знає, як бути, прикотив звідкись дві порожні залізні бочки, набив їх старими газетами і все це підпалив. Газети не так горіли, як смерділи. Прибіг Травмований, довго обзивав Кочу, попросив мене залити бочки водою. Перед тим як поїхати додому, умовляв Кочу піти спати, але старий уперто відмовлявся і загалом поводився зухвало й непослідовно, обзивав Травмованого старим підарасом і тут-таки ліз до нього цілуватись.
Травмований, зрештою, не витримав цього всього і, злісно блискаючи очима, поїхав до міста. Коча посилав йому услід прокляття й повітряні поцілунки і пив просто з горла. Я прилаштувався коло нього, готуючись до довгої безсонної ночі. Проте рівно о десятій вечора Коча міцно заснув, і всі мої спроби розбудити його були марними.
Я підняв його на руки і, мов маленького, переніс до вагончика. Зачинив двері зсередини і теж безтурботно заснув.
Якщо нас спалять, подумав засинаючи, мій труп можна буде упізнати за навушниками. А труп Кочі, подумав, уже зовсім засинаючи, — за наколками ВДВ.
Розбудив мене Травмований. Він нависав і незадоволено розглядав мою ранкову пом'ятість. Кочі в кімнаті не було.
Годинник показував сьому ранку.
— Де Коча? — не зрозумів я.
— Я звідки знаю? — відповів Травмований.
— А що ти так рано? — допитувався я, підвівшись і приходячи до тями.
На мені були сонцезахисні окуляри з жовтою оправою, які я вчора забрав в Ольги. В них я і спав. Можливо, тому уві сні нічого й не бачив. Зняв їх і поклав до кишені куртки, до плеєра з навушниками.
— Я, — пояснив Шура, — ніч заснути не міг.
— Переживав?
— Куди переживав, — розізлився Травмований. — Я в знайомої був. У гостях, — додав. — І десь під ранок, дай, думаю, поїду, подивлюсь, щоб ці мудаки не спалили там усе. Ну, і кинув знайому, нагрубив їй, з дому вигнав.
Через вас, Германе, — додав він і сплюнув. — А спитати — якого хуя, я і не відповім.
І тут йому зателефонували. Травмований здивовано витяг слухавку, приклав до вуха.
— А, — сказав, — ти. Ти де? Що? — перепитав. — Навіщо? Ну добре.
— Це тебе, — сунув слухавку мені.
Я так само здивовано взяв телефон.
— Алло? — запитав.
— Да, дружище, — це був Коча, голос у нього зовсім сів. — Ось так: прийшла біда — відчиняй ворота.
— Ти де?
— Мама… — сказав на це Коча.
— Що — мама?
— Померла мама, — вишипів старий.
— Твоя мама? — перепитав я.
— Не моя, що ти, — пояснив Коча. — Тамарина. Мене вночі викликали.
— А чого тебе викликали? — не зрозумів я. — Ти що — патологоанатом?
— Дружище, — скрушно мовив Коча. — Вона ж мені як рідна була. А тепер ось лежить тут. Мертва, — додав Коча для чогось. — І ні пари з уст. І вся ця їхня циганва зібралась уже, — роздратовано зашепотів він. — З ночі з'їхались, ти понімаєш. Тамара горем убита, у них, у людей Кавказу, з цим особо, ти знаєш. Одним словом, такий бардак… — печально завершив Коча.
— Зараз будемо, — сказав я. — Може, щось привезти?
— Костюм візьміть, — попросив Коча. — А то я тут як в операційній, без нічого.
— Коча так переживає, — говорив я Травмованому вже по дорозі, коли ми мчали в місто, на старе Кочине помешкання. В руках я тримав святковий костюм старого, синіх переливів. — І для Тамари це такий удар.
— А їй-то чого? — запитав Травмований.
— Ну, як чого? — не зрозумів я. — Мама все-таки.
— Чия мама?
— Тамарина, — пояснив я. — Дружини Кочі.
— Чорт, Германе, — незрозуміло чому розізлився Шура. — Дружину Кочі звати Таміла.
- Предыдущая
- 32/72
- Следующая