Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 40
Імла над нашими головами розсіялася. Замерехтіли зорі. Абсолютна тиша навколо, якщо не брати до уваги шурхоту й шипіння вогнекусів. Ми пливли, наче в червоному ореолі, бо лиховісне криваве світло підфарбовувало хмари внизу. Напевно, звіддалік куля виглядала, як комета, віщунка нещастя.
— Що ми тепер робитимемо? — пошепки запитала я Уйму.
— Принц-деспот, — коротко відгукнувся людожер.
Максиміліан голосно зітхнув.
— Замок же не можна… — почала я невпевнено.
Уйма поглянув на Майстра-Генерала. А той мертво дивився вгору, туди, де крізь пташині ребра пробивався багрянець.
— Зрештою, у принца-деспота теж є Майстер-Генерал, — сказала я.
Уйма мовчав.
— Не може бути, щоб тут не було ще принців, — я покосувала на принца-саламандру. — Принц-чума…
— Помовч! — простогнав Максиміліан. — Ну чому ти така дурепа?
— Ну чому ти такий боягуз?
Куля трохи знизилася. Вогнекуси над нашими головами, як і раніше, сичали й поклацували, але спокійніше й тихіше. І ми мовчали, довго мовчали.
— Я тобі не розповідав, як уперше зустрів Оберона? — запитав Уйма.
— Ні.
Людожер напівзаплющив очі:
— Він утрапив просто в засідку. Виїхав на пагорб… Сонце вставало в нього за спиною. Я підніс спис. Він дивився на мене, а я на нього. Між нами був десяток кроків… я б не промахнувся.
Знову все стихло, тільки принц-саламандра цокотів зубами від холоду.
— І що?
— Він дивився на мене, — повторив Уйма. — Без люті. І звичайно, без страху.
— І ти передумав кидати спис?
— Я кинув, — Уйма дивно посміхнувся. — Я кинув…
-1 що?
Круглі очиська людожера затуманилися: щось там відбувалося, у його спогадах, щось непросте, але дуже важливе для Уйми. Він уже відкрив рот…
— Дивіться! — вискнув Максиміліан. — Ми падаємо!
Вогнекуси поскрипували зовсім уже нечутно. Куля повільно, але неухильно знижувалася. От нас оточили низькі хмари, от вони розірвалися на шматки, і внизу, зовсім поруч, з’явилася темна земля. Я кліпнула, нічним зором побачила камені, кущі, низькі дерева, затягнуті ряскою болота й ще щось: нечітка тінь метнулася від дерева до дерева. Ряскою побігли хвилі, але ми летіли усе далі, і незабаром це місце зникло з очей.
— Гмурри, — прошепотів Максиміліан з таким жахом, що й у мене мурашки побігли по шкірі.
Принц-саламандра підвів зелені очі. Я помітила: він від самого початку вважав мене головною у цій експедиції, хоча Уйма був старшим і сильнішим, та й утекти із країни вулканів принцові допоміг людожер. Тепер принц чекав, що я візьму на себе командування й розберуся із цією новою небезпекою, але що я могла вдіяти?! У мене самої від жаху живіт розболівся!
Уйма мовчав. І Майстер-Генерал мовчав, дивлячись угору. Максиміліан згорнувся клубком, ніби хотів заховатися між ребрами кістяної «кабіни». Нас було забагато на цій кулі: троє дорослих, включно зі здоровенним Уймою, та ще й ми з некромантом. Усієї люті вогнекусів не вистачало, щоб дотягти до пристані такий важкий вантаж.
— Що треба робити? — запитала я, звертаючись чи то до людожера, чи до некроманта.
— Треба їх розлютити, — відповів за всіх принц-саламандра. — Бо тварюк мало побили на злеті. Треба їх розлютити.
— Як?!
На землі миготіли вогники. Не просто миготіли — переморгувалися, це явно були сигнали. Доріжка мерехтливих плям бігла звідтіля, де ми пролітали, уперед — туди, куди нас несли вітер і вогнекуси. Туди, де за законами фізики нам випаде приземлитися, туди, де нас уже чекають!
— Ми приземлимося, — сказала я, і кожне слово давалося важко, — швидко розлютимо їх. І злетимо.
— Нам не дадуть, — сказав Уйма. Він теж дивився вниз. І варто було подивитися на його моторошне обличчя. Напевно, так виглядає людожер, якого піймали вороги й тягнуть до киплячого казана, а він готується з достоїнством зустріти смерть. — Нам не дадуть злетіти.
— Ми не повинні торкатися до землі, — принц-саламандра дивився на мене, сподіваючись на чудо. — Пані магу… Ви… Треба… треба розлютити їх у повітрі.
— Ти вмієш літати? — уривчасто запитав Уйма.
— Ні, — сказала я швидко. — Я…
І замовкла, бо все зрозуміла. Я спробую злетіти — з кабіни кулі, що мчить над землею. Мене відразу ж відкине назад, точніше, куля полетить уперед, а я залишуся. Похилитаюсь у повітрі й загримлю в гості до гмуррів, а що там вони із мною зроблять — навіть ніхто не побачить, доведеться гинути на самоті!
Куля ще більше знизилася. Тепер ми летіли на висоті приблизно п’ятиповерхового будинку, були б тут вищечкі дерева — чіплялися б за гілки. На щастя, усе, що росло на цих болотах, пригиналося до землі, наче боялося підвести голову вище дозволеного рівня.
Від землі тягло смородом. Не дуже сильно, а так… ніби кульок забули сполоснути після тухлої риби.
Принц-саламандра дивився на мене. І Уйма дивився на мене. І Максиміліан, хникаючи й схлипуючи, дивився на мене. І тільки Майстер-Генерал, що бачив у житті багато битв, дивився в піднебесся.
— Ну гаразд, — сказала я, прекрасно розуміючи, що ще секунда — і ніяка сила не змусить мене розтиснути пальці, що вчепилися в пташине ребро. — Я… зараз.
Я дісталася до краю дощатого настилу — навкарачки, однією рукою тримаючи посох. Тут не було жодної перешкоди між мною й землею, що наближалася, між мною й гмуррами, про яких я навіть не знала, хто вони такі, та й, якщо чесно, знати не бажала. Ой леле! Як же мені хотілося прокинутися у своєму ліжку, я навіть очі замружила! Оце зараз розплющу їх — а Петрик і Дмитрик кидаються подушками, а мама будить мене в школу…
Куля знизилася ще на метр. Тепер земля пропливала просто перед очима, здавалося, простягни руку — доторкнешся. І падати не дуже високо…
Ага, невисоко! Як з вікна нашого класу, із четвертого поверху! Директриса завжди страшенно репетувала, коли бачила, що хтось відчинив вікно й висунувся назовні…
Я хотіла зістрибнути, але не змогла. Сіла навпочіпки й сповзла, як сповзають із краю басейну ті, хто боїться влізти на вишку. Вітер підхопив мене й заколихав, наче прапорець, я вчепилась за край дошки й мало не впустила посох. Я летіла, але тільки тому, що усе ще трималася за настил!
І не могла б розтиснути пальці ніколи й нізащо.
— Давай!
Мене вдарили по руці. Було так боляче, що очі на лоба полізли. Пальці розтиснулися самі собою. Я заверещала; це був зовсім не бойовий клич. Це був вереск переляканої малявки, якій наступили на руку.
Наступної секунди я побачила кулю збоку — вона досі світилася червоним, хоча й дуже тьмяно, і летіла, летіла все далі, спускалась усе нижче, до зіткнення із землею залишалося, напевно, кілька хвилин…
Я полетіла вниз.
Майже впала. Майже. За секунду до удару об колючий кущ мої очі зустрілися з іншими очима, що дивилися з темряви. Це були немиготливі, дуже уважні очі. Напевно, я згадуватиму цей погляд довго. Напевно, він мені снитиметься.
Жах і огида, ось що мене врятувало. І залишки мужності. Я змахнула руками, наче птах, і злетіла догори, не дуже високо. Розпласталася в повітрі, згадала, як літав колись Оберон… який не пускав мене сюди! Який знав, що зі мною може трапитися! Який чекає за Печаткою, який ніколи не пробачить собі моєї смерті!
Я маг. Я вмію літати.
Порив вітру перевернув мене, ніби пустий поліетиленовий кульок. Я заметалася, намагаючись балансувати посохом. Оглянулася. Куля була далеко — вона вже майже торкалася до землі.
От лишенько — я вміла балансувати в повітрі, але літати швидко, наче птах, наче Оберон, я ніколи не пробувала. Плисти? Я змахнула вільною рукою, але знову зашпорталася. Уміння плавати тут не допоможе… Ніхто не літає ні кролем, ні брасом!
Я витягнулась у струну, опираючись руками на посох. Мені треба там бути. Там, де куля. Мені дуже треба туди потрапити…
Засвистів у вухах вітер.
Я була наче голка, що проштрикує простір. І як би моторошно і страшно мені не було — цей швидкісний політ став однією з найкращих митей у житті. Наче петарда вибухнула в животі, наче палаючий бензин заструмував по кожній жилочці, я закричала, але це був уже справжній бойовий клич. Волання людини, яка прагне перемогти. Куля стрімко ближчала, я не дивилася, що робиться там, унизу, в «корзині» із пташиного кістяка. Я підлетіла до кулі, де засинали на ходу вогнекуси, і щосили стусонула посохом по оболонці.
- Предыдущая
- 40/56
- Следующая