Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хатина дядька Тома - Бичер-Стоу Гарриет - Страница 33
1 Квакери — релігійна секта, що стояла за визволення.
Крісло те весь час тріщало й рипіло — чи то воно застудилося замолоду, чи то мало вроджений нахил до астми, чи, може, в нього просто розладналися нерви, але за кожним рухом господині воно видавало такі рипи, що десь в іншому місці їх несила було б терпіти. Одначе старий Саймон Геллідей не раз казав, що для нього вони не гірші за будь-яку музику, а діти їхні всі в один голос запевняли, що рипіння материного крісла їм дорожче від усього на світі. Чому? Та тому, що ось уже років з двадцять чи навіть і більше усі чули з того крісла тільки добре слово та щирі напучення, сповнені материнської любові й турботи. Скільки сердечних болів вони зцілили, скільком душам дали розраду в скруті! І все те зробила одна добра, любляча жінка. Хай бог її благословить!
— То що, Елізо, ти все ж думаєш податися до Канади? — спитала господиня, повагом зводячи очі від своїх абрикосів.
— Так, пані, — твердо відказала Еліза. — Мені треба йти далі. Я боюся тут залишатись.
— Аз чого ж ти там житимеш? Подумай про це, моя доню.
«Моя доню» — як природно злетіли ці слова з уст Рейчел Геллідей. Адже сама вона була живий образ матері.
Руки Елізи затремтіли, і кілька сльозинок упало на шитво. Проте вона твердо сказала:
— Я робитиму все, що трапиться. Сподіваюся, знайду там якусь роботу.
— Ти можеш жити тут скільки захочеш, — мовила Рейчел.
О, дякую! — озвалась Еліза. — Але… — вона показала Гаррі, — я не можу спати ночами. Оце вчора мені наснилося, ніби той торговець прийшов сюди в двір… — І вона аж здригнулася на ту згадку.
— Бідолашна дитина! — мовила Рейчел. — І все ж тобі нема чого так боятися. З нашого селища не забрали ще жодного втікача. Мабуть, ти не будеш перша.
В цю мить відчинилися двері, на порозі з’явилась невеличка на зріст кругленька жінка, схожа на подушечку для голок, з веселим і рум’яним, мов стигле яблуко, обличчям. Убрана вона була, як і Рейчел, дуже охайно та просто, і кінці її перкалевої хустки рівненько лежали на пухких грудях.
— Рут Стедмен! — радісно вигукнула Рейчел і підвелась їй назустріч. — Як справи, Рут? — спитала вона, привітно потискаючи руки гості.
— Чудово, — відказала Рут.
Вона скинула невеличкий темний капор і дбайливо витерла його кінцем хусточки. Квакерський чіпець сидів на її круглій голівці, сказати б, трохи легковажно, хоч як вона поправляла його своїми пухкими рученятами, і з-під нього вперто вибивалися непокірні кучері, що їх треба було весь час осаджувати на місце.
Причепурившись, гостя відвернулася від дзеркала, видимо потішена. Та й хто б не був потішений, глянувши на цю двадцятип’ятилітню жіночку, таку квітучу й добродушну щебетуху, здатну звеселити серце кожному!
— Рут, оце наш новий друг. Еліза Гарріс. А це її хлопчик, я тобі про нього казала.
— Рада тебе бачити, Елізо, дуже рада, — мовила Рут, потискаючи їй руку, наче довгожданій добрій подрузі. — То оце він і є, твій любий хлопчик? Я принесла йому медяника. — І простягла малому коржик у вигляді сердечка.
Хлопчик підійшов дивлячись на неї з-під кучерів, і боязко взяв гостинця.
— А де твій малий, Рут? — запитала Рейчел.
— Та тут десь. Твоя Мері забрала його й понесла на задвірок показати іншим дітлахам.
В цю мить двері відчинились, і до кухні зайшла Мері — мила рожевощока дівчинка з такими ж, як і в матері, великими карими очима. На руках у неї була дитина.
— Ага, ось він! — мовила Рейчел, підходячи А беручи в неї чималенького вгодованого хлопчика. — Ач, який здоровань! А виріс як! — Та певно ж, — підтакнула Рут.
Вона взяла малого на руки й почала швидко знімати з нього голубий шовковий каптурик, усілякі пальтечка, кофтинки та іншу теплу одежину. Тоді, покрутивши, обсмикнувши й опорядивши його з усіх боків, дзвінко поцілувала й спустила на підлогу, щоб він прийшов до тями. Та хлопчик, як видно, давно вже звик до такого поводження, бо в ту ж мить застромив палець у рот (ніби так воно й належало) і з поважним виглядом заглибився у свої думи. Тим часом його мати сіла, дістала з торбинки довгу смугасту панчоху й ревно взялася до плетіння.
— Мері, чи не принесла б ти води на чай? — лагідно загадала господиня.
Дівчинка взяла чайник і пішла до колодязя. Повернувшись, вона поставила чайник на вогонь, а невдовзі він уже весело воркотав, пускаючи легеньку пару, і в кухні неначе стало ще затишніше. Рейчел знову щось шепнула дівчинці, і ті самі руки примостили на плиту каструлю з абрикосами.
Рейчел дістала чисту білу стільницю, одягла фартух і повагом узялася місити тісто на коржики, мовивши до дочки:
— Мері, чи не сказала б ти Джонові, щоб він попатрав курку?
— І Мері побігла виконувати доручення.
— А як там Ебігел Пітере? — запитала Рейчел, пораючись біля коржиків.
— Та їй уже полегшало, — відказала Рут. — Я була там сьогодні, вранці, перестелила постіль, прибрала в домі. А потім прийшла Лі Гіллз, напекла хліба та пирогів на кілька днів. Я ще ввечері її навідаю.
— Ну, а я піду до неї завтра. Може, треба щось опорядити чи полагодити, — сказала Рейчел.
— Еге ж, це добре, — озвалася Рут. — Я чула, що Гана Стенвуд занедужала. Мій Джон був там учора ввечері. Треба буде завтра й собі піти.
— Нехай Джон приходить до нас завтра обідати, якщо ти сидітимеш у неї цілий день, — запропонувала Рейчел.
— Дякую, Рейчел. Там буде видно… А от і Саймон! До кухні зайшов Саймон Геллідей, високий кремезний чолов’яга в грубій куртці та крислатому капелюсі.
— Як живеш, Рут? — привітно мовив він, забираючи пухку ручку гості в свою широку долоню. — А як твій Джон?
— О, Джон живе гаразд, та й ми всі непогано, — весело озвалася Рут.
— Що там чувати, старий? — запитала Рейчел, садовлячи коржики в піч.
— Пітер Стебінз казав мені, що ввечері вони приведуть нових друзі в, — значливо відповів Саймон, миючи руки над мискою за дверима.
— Он як! — замислено мовила Рейчел і позирнула на Елізу.
— Ти, здається, казала, що твоє прізвище Гарріс? — запитав Саймон в Елізи, повернувшись до кухні.
Рейчел швидко метнула оком на чоловіка.
— Так, — тремтливим голосом підтвердила Еліза, гадаючи, що, мабуть, про неї вже повивішували об’яви.
— Жінко! — покликав Саймон, виходячи за двері.
— Чого тобі, старий? — озвалася Рейчел і, витираючи з рук борошно, пішла за ним.
— її чоловік у селищі й буде тут сьогодні ввечері, — сказав Саймон.
— Та що ти кажеш! — вигукнула Рейчел, і обличчя її засвітилося радістю.
— Справді так. Пітер їздив учора візком до другого поселення й застав там стару жінку та двох чоловіків. І один з них сказав, що його звуть Джордж Гарріс, а з його розповіді про себе я переконався, що то він. Гарний, меткий такий молодик… То що, скажемо їй про це зараз? — спитав Саймон.
— Ану порадьмося з Рут, — відповіла Рейчел. — Гей, Рут! Іди-но сюди!
Рут відклала своє плетиво і швидко вийшла за двері.
— Слухай, Рут, як нам бути? — запитала Рейчел. — Ось старий каже, що з новими втікачами прийшов Елізин чоловік і сьогодні ввечері буде тут…
Радісний вигук маленької квакерки перепинив їй мову. Рут сплеснула руками й так підскочила від захвату, що два непокірних кучерики вислизнули з-під чіпця і впали на білу хустку. ‘
— Цить, люба, цить, — лагідно мовила Рейчел. — Ну, то як — сказати їй про це зараз?
— Та певне! Цю ж мить! Ти уяви собі, як би я зраділа, коли б це був мій Джоні Зараз же скажи їй.
— Їй-право, Рут, ти тільки любов’ю до ближнього й живеш, — обізвався Саймон, потішено дивлячись на Рут.
— Аякже. Хіба не на те ми всі створені? Якби я не любила Джона й свою дитину, то навряд чи вболівала б так за неї. Ну йди вже, скажи їй! — І вона наполегливо торкнула Рейчел за руку. — Забери її до спальні і там скажи, а курку я сама засмажу.
Повернувшись до кухні, де Еліза сиділа над шитвом, Рейчел відчинила двері до невеличкої спальні й лагідно мовила:
— Ходімо зі мною, доню. Я маю для тебе звістку. Бліде обличчя Елізи враз спалахнуло. Злякано затремтівши, вона глянула на свого хлопчика.
- Предыдущая
- 33/94
- Следующая