Юрiй Луценко. Польовий командир - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 42

Інший, не менш відомий приклад публічної боротьби з криміналом у політиці міністр внутрішніх справ показав під час виборів 2006 року, публічно оголосивши про проблеми з законом кандидатів у депутати від різних політичних сил. Так званий «Блок СІЗО» налічував 89 кандидатів до ВР, 116 – до кримського парламенту, 521 – в місцеві ради. Проблема загострювалася тим, що саме в той час президент повернув недоторканність усьому депутатському корпусу і тисячі справ різко загальмували. Напередодні старту кампанії президент відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко, проте більшість міністрів, у тому числі – Луценко, свої посади зберегли. І хоча лідерка БЮТ постійно наголошувала: в тому, що сталося, провина виключно президентського оточення, її політична сила не протиставляла себе пропрезидентському партійному блоку.

Саме тому говорити про політичне переслідування з боку МВС Тимошенко не могла. Тому їй лишалося тільки голосно дивуватися, коли Луценко почав оголошувати в пресі прізвища тих кандидатів у депутати від різних партій, які мають судимості. І хоча найбільше таких виявилося в блоці Наталі Вітренко і списку Партії регіонів, Блок Юлії Тимошенко теж «відзначився». Вона відмовилася коментувати членство в БЮТ одного громадянина з явно кримінальним минулим і сьогоденням, про що декілька разів писала «Українська правда». Зате Тимошенко заступалася за соратників.

«У цьому списку є Шкіль, є Шаго, якого репресували в той час, коли нищили мою команду і родину, – пояснює вона журналістам. – Луценко просто забув, що з Шаго знято звинувачення. Я думаю, що панові Луценку не треба зупинятись і включити в свій список Левка Лук’яненка, котрий двадцять шість років сидів у таборах. Так само Турчинова включити як найбільшого злочинця, проти якого відкривалися карні справи, в тому числі – за захоплення Адміністрації Президента і УТ-1.[26] Мене так само тут не треба забувати – я проходила по одній справі з Турчиновим і Шаго».

За словами Тимошенко, дуже дивно, що в «списку Луценка» немає ані Бориса Колесникова, ані Віктора Януковича, ані Леоніда Кучми. Це, на думку лідерки БЮТ, свідчить про переоцінку міністром внутрішніх справ своїх цінностей. Адже називаються люди, які зазнали під час «кучмізму» репресій, тоді як вірні кучмісти сюди не потрапили. І, підбила підсумки Тимошенко, це ще раз говорить: міністру можна пити чай з членами списку Партії регіонів, проте не допиватися до межі, коли плутаєш, хто справді бандит, а кого репресували.

Час підтвердив правоту Луценка. Вже з осені 2006 року, після того як соціалісти під орудою свого лідера Олександра Мороза у серпні стали на бік своїх учорашніх політичних опонентів-«регіоналів», утворивши спільно з ними та всюдисущими і всеїдними комуністами так звану «коаліцію національної єдності», в політичному лексиконі з’явився термін «депутати-перебіжчики». Пропрезидентську «Нашу Україну» і радикально опозиційний БЮТ один за одним почали покидати депутати. Зупинити цей потічок не було можливості.

Але після відвертої публічної зради Анатолія Кінаха, яка відбувалася в той самий час, коли проти Юрія Луценка порушувалася кримінальна справа і в його квартирі порпалися правоохоронці, цей потічок перетворився на стрімкий потік. Тим самим переповнивши чашу терпіння навіть такої суперечливої фігури, як Віктор Ющенко. Президент України своїм Указом наказав розпустити парламент, «Наша Україна» об’єдналася в один фронт із «Народною самообороною», а Луценко в светрі і з мікрофоном знову вийшов на сцену посеред Майдану.

Можна впевнено сказати: в тому, що міліція не пішла проти народу й утримувалася від участі у відвертих репресіях та розгоні демонстрацій, є заслуга екс-міністра внутрішніх справ. Луценко почав робити міліцейську працю відкритою. І хоча ці спроби в більшості випадків вступали в конфлікт із у цілому закритою специфікою роботи системи МВС, загалом при ньому міліція змирилася, навіть прийняла принципи прозорості. Через те новий міністр, соціаліст Василь Цушко, навіть якби дуже хотів, то не зміг би відразу повернути міліцію туди, де вона була при Кучмі.

Його розгубленість виглядала очевидною. З одного боку, будучи абсолютним антиподом свого колишнього однопартійця та попередника, Цушко дуже хотів віддати міліції наказ застосувати силу та владу бодай проти вуличних прихильників опозиції. З іншого – він розумів: після одіозної демонстрації боєготовності міліцейських сил на Майдані від нього тільки й чекають наказів, за які дуже скоро доведеться розплачуватися. Через те керівництво МВС прийняло соломонове рішення: міліція працює в посиленому режимі, але максимально дотримується нейтралітету.

Почасти це зіграло не останню роль у тому, що після наводнення центру Києва «гостями» з Донбасу статистика засвідчила зростання кримінальної злочинності в центрі столиці та прилеглих до нього районах – міліція не втручалася в дії «прихильників коаліції», аби не бути звинуваченою в політичній заангажованості та виконанні політичних замовлень.

«Я нікому ніколи не казав: “Знайдіть мені компромат на конкретну особу чи партію”»

Коли після перемоги «помаранчевих» у пресі почало частіше вживатися словосполучення «резонансні справи», то було зрозуміло: в кожному випадку йдеться про економічні злочини, до яких причетні вчорашні високопосадовці та екс-депутати, а також про зловживання, допущені під час президентської кампанії. Луценко за родом діяльності мусив контролювати розслідування насамперед таких злочинів. Зрозуміло, що кожен такий випадок противники сприймали як однозначне зведення політичних рахунків.

Основним фігурантом серії гучних справ став екс-керівник «Нафтогазу» та фінансовий донор родини Леоніда Кучми, колишній голова Державного управління справами (ДУС) при Адміністрації Президента Ігор Бакай. Згідно з даними, які отримав керівник МВС в офіційному порядку, пан Бакай скупив майже всю хоч трошки цінну нерухомість в Україні: від елітних санаторіїв на кримському узбережжі до центрального столичного готелю «Дніпро». Зловживання, що мали місце на ринку нафти і газу за часів Бакая, фахівці оцінюють у сотні мільйонів доларів.

Іншим резонансним фігурантом став Володимир Щербань, колишній губернатор Сумської області. Його звинувачували в здирництві, ухиленні від сплати податків, перевищенні службових повноважень, а також у зазіханні на виборчі права громадян. На його банківських рахунках при зарплаті губернатора в 20 тис. грн. на рік було зафіксовано рух 241 мільйона. За зловживання мусили відповісти також колишній губернатор Черкащини Володимир Лук’янець, екс-губернатор Полтавщини, народний депутат України Анатолій Кукоба та екс-мер Одеси Руслан Боделан.