Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 - Сушко Роман - Страница 8

1914 - Губернатор нової «російської провінції» - Галичини й Буковини - Георгій Бобринський у першій промові окупаційної влади заявив, що Східна Галичина й Лемківщина - невіддільна частина єдиної великої Росії', а корінне населення на тих землях завжди було російським, тому їхня адміністрація має бути заснована на російських началах. Оскільки впродовж щонайменше півстоліття з боку Росії' робилися величезні вливання в москвофільські структури, то багато хто в серпні 1914 року вважав себе «русским», а царські війська - визволителями. Проте дуже швидко виявилося, що рідна «русска» мова є мало зрозумілою місцевому населенню, а ментальність є неприйнятною. Це лише додавало графу

Бобринському снаги вводити «нові порядки» й «нові закони». Своєю місією вважав він надання «російського характеру» ново-приєднаним землям. «Я буду тут запроваджувати російську мову. закон та. порядки», - заявив він, займаючи нову посаду.

1914 - На нові порядки39 не довелося довго чекати. Захопивши Галичину, російська окупаційна адміністрація тут же спалила бібліотеку й друкарню Наукового товариства ім. Т. Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації', але не чіпала німецьких (хоча з німцями Росія воювала!), польських та єврейських установ. Пояснення такому підходу дала газета «Киевлянинъ», написавши: «...Український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи взяті разом».

1914 - Доповідна записка полтавського губернатора Олександра Багговута міністрові внутрішніх справ російської імперії' Миколі Маклакову, яка дає найповніше уявлення про ставлення40 росіян до української проблеми в Україні:

1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.

2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.

3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.

4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» - это «окраина» государства в былые времена.

5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.

6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.

7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиереев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украино-фильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.

8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.

9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т. д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что «украина»

- означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.

10. Всеми способами искоренять употребления названия «украина», «украинский».

11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.

12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

(Із праць Українського наукового інституту. - Варшава, 1932.)

1916 - Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам'янці-Подільському.

Володимир Ленін (1917 — 1922) Олександр Колчак41 (1918 — 1920)

1917 (грудень) - Отримавши нищівну поразку на 1-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, більшовики переїздять до Харкова, де проголошують «Українську республіку Рад» та створюють «уряд» України, більшість у якому складали росіяни та інші неукраїнські середовища, котрий спирався на російських інтервентів. З понад 3000 делегатів 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад більшовиків було 83, з них лише 27 не погодилися з рішеннями з'їзду й перебралися до Харкова). Правителям червоної імперії' будь якою ціною треба було «возвратіть Украіну Россіі».

Звідси й заява Троцького, який відправляв головорізів-ор-динців насаджувати в Україні окупаційний режим під виглядом «совєтсткой власті»: «Нам необхідно повернути Україну Росії. Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться». Ці слова, які наводяться в сучасних підручниках історії' України, було зафіксовано в працях Українського наукового інституту в Варшаві в 1932 р.

Без України немає Росії' - це ніяк не пропагандистський вислів, не гра на сентиментах «Єдіной і нєделімой». До Першої світової війни Україна була потужним промисловим басейном в імперії'. На це впливало багатство землі, природна працелюбність народу. Як свідчать дані, опубліковані професором Кубійовичем у «Географії' українських і суміжних земель» дані, станом на 1913

рік Україна займала перше місце в світі щодо вивозу пшениці та ячменю, а її участь у експорті цих культур з імперії' в 1909-1913 pp. становила 98 %; у 1913 p. Україна видобувала кам'яного вугілля 25,3 млн. тон, а Росія - 3,8 млн. тон; залізної руди - 7 млн. тон, а Росія - 2,2 млн. тон.

1918 - Розправа російсько-більшовицьких військ з 300 українськими героями - київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї Вітчизни-України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати «Ще не вмерла України.», а за ним усі приречені на смерть.

1918 - Захопивши Київ 8-9 лютого, російсько-більшовицькі окупанти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або в кого в хаті висів портрет Тараса Шевченка. «Власть в Киеве установлена при помощи штыков и передана советам Украины», - телеграфував Леніну командувач більшовицькими військами М. Мурав-йов 9 лютого. Захопивши Одесу, цей душогуб вимордував понад 10 тисяч осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу за «братскую помощь Украине»: «Мы ни на минуту не сомневаемся, что доблестные герои освобождения Киева выполнят свою революционную обязанность».

1918 (5 -го вересня) - Декрет про створення місць масового ув'язнення для військовополонених, учасників визвольної боротьби, незадоволених, інтеліґенції, заможних селян і таке інше. «... необходимо обезопасить Советскую Республику от классовых врагов путем их изоляции в концентрационных лагерях»*.

(Декреты Советской власти, т.3, М., 1964, с. 291).

* Після приходу в Німеччині в січні 1933 року до влади націонал-соціалістів, у лютому 1933 року було прийнято «Надзвичайний декрет рейхспрезидента про охорону народу та держави», на підставі якого особи, підозрювані у ворожості до режиму, могли піддаватися превентивному арешту на

невизначений термін. На першому етапі превентивно арештованих,

1918 (вересень) - «Мы должны карать насмерть не только виновных. Казнь невинных поражает массы», - заявив Микола Криленко (родом зі Смоленської Губернії), котрий пізніше став прокурором та міністром юстиції' імперії' більшовиків, а в дореволюційний час був близьким соратником Леніна. Авраам (партійна кличка М. Криленка, яку взяв він від імені діда - Авраама Кри-ленкова) сказав ці слова, займаючи посаду керівника головного революційного трибуналу. У січні 1938 року вони вернулися до нього бумерангом. За багатолітню вірну службу Сталіну (у тому числі й головним юристом СРСР) М. Криленко отримав найвищу сталінську «нагороду» - кулю в потилицю.