Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 - Сушко Роман - Страница 7

Прямим наслідком дії Указу була активізація національно здорових українських сил. На хвилі подій 1905 року цар Микола ІІ змушений був підписати маніфест про запровадження політичних свобод. У такій ситуації Емський указ, який де-юре ніколи не скасовувався, на деякий час перестав діяти, проте вже за два роки про нього згадали.

1876 - Указ про зобов'язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначати вчителів-росіян30, а українців посилати до Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ. Це «загальне правило» діяло й за правління комуністів аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.

1876—1880 - Українських учених та педагогів Михайла Драго-манова, Павла Житецького31 та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького32 - лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. Щодо них був припис: «Немедленно выслать из края Драгоманова. и Чу-бинского, как неисправных и положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещением въезда, в Южные губернии и столицы, под секретное наблюдение».

1876 - Видано Закон про повну заборону української мови не тільки в школах, але і в суспільному житті взагалі. У сучасних підручниках із педагогіки з цього приводу наголошується, що в другій половині Х!Х ст. у всіх початкових і середніх учбових закладах (...) українська мова не вивчалася навіть як навчальний предмет. Наслідком такої політики стала шовіністична розперезаність. У підручниках із педагогіки наводиться факт, що Миргородській гімназії' (Полтавщина) висіли таблички з попередженням: «В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на. мо-лорусском языке». А нам, прикидаючись дурником, знов і знов намагаються доводити, що вся денаціоналізація України була об'єктивним, природними процесом.

1881 - Заборона Синоду Російської церкви викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1881 - Закон, який дозволяв друк словників українською мовою, але російським прописом.

Олександр III (1881 —1894)

1884 - Заборона Олександром Ш українських театральних вистав у всіх губерніях та територіях заселених українцями. Для виконання того царського рішення, уже згадуваний Дмитро Толстой, займаючи тим разом посаду міністра внутрішніх справ та шефа жандармів, видав додаткове розпорядження про нагляд над українськими театральними групами та загалом за всіма «українофілами».

1888 - Указ Олександра III «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».

1889 (серпень) - У Києві, на 11-му Міжнародному археологічному з'їзді (такі з'їзди скликалися Московським археологічним товариством у різних містах Російської імперії) було дозволено читати реферати всіма мовами33, крім української.

1892 - Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

1894 - Рішення влади про заборону ввозу українських книг з-за кордону.

Микола II (1894 — 1917)

1895 - Заборона видавати українські книги для дітей, «... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными». Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: «Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. Воспретить». На українській граматиці, написаній російською мовою, цензор написав: «Наивно было бы надеяться на. дозволение печа-

^ irk

тать грамматику того языка, который не должен существовать ».

1900 (і наступні роки) - Цензурою виключаються такі слова як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1903 - Заборона користуватися українською мовою на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Оскільки російська влада, виходячи з заборони усього українського, була проти увічнення в пам'ятнику зачинателя української класичної літератури, то гроші на це громада збирала усім миром. Далі влада ставила вимоги, що всі написи на пам'ятнику мають бути російською мовою. Коли всі перешкоди було подолано, влада поставила нову вимогу - говорити на відкритті лише російською. Це стало причиною, що урочисте відкриття пам'ятника (12 вересня) 1903 року перетворилось на велику національну акцію. У ній брали участь провідні тогочасні українські культурні діячі.

1905 - Комітет міністрів34 Російської імперії (такою була офіційна назва уряду), очолюваний Сергієм Вітте (міністром освіти був Володимир Глазов), відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1905 - Ректор35 Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це «загальнодержавна інституція» і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

1905—1912 - Міністерство освіти Імперії закрило на території' України 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

1906 — 1907 - Закриття «Просвіт» в Одесі та Миколаєві.

1908 - Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Роси'.

1910 - Уряд36 Петра Столипіна своїм циркуляром зарахував українців до «иноверцев» і заборонив будь-які українські організації'. Відродження України він називав загрозою «російській православній цивілізації». В окремо надісланій інструкції' Столипін роз'яснив губернаторам, що його циркуляр стосується геть усіх товариств «інородницьких, зокрема й українських та єврейських, незалежно від їхніх цілей».

1910, 1911, 1914 - Закриття колоніальною владою «Просвіти» у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі).

1911 (березень) - Очолюваний Столипіним уряд Російської імперії' не дозволив відзначати 50-річчя від дня смерті Тараса Шевченка. Не останню роль у забороні відзначати роковини Шевченка відіграли ватаги київських чорносотенців, найвище керівництво яких знаходилося в Санкт-Петербурзі.

1911 (вересень) - Перебуваючи в Києві, Петро Столипін заявив: допоки він живий, пам’ятника Шевченкові у «матері міст руських» не буде... І водночас він хвалив київські чорносотенні організації', їхню мету й форми діяльності.

1911 - Постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії'.

1912 — У Києві вийшла книжка київського цензора Сергія Щоголєва «Украинское движение как современный этап южно-русского сепаратизма», в якій дає він рекомендації', як швидко й ефективно провести

русифікацію. Наступній гвардії' русифікаторів він радив правильно спря-

/- • 37

мувати шкільну освіту, відучити молоде покоління від мови батьків .

1914 - Заборона царською владою святкування на окупованій Росією частині України 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Проте людський дух був сильніший від усяких заборон. Незважаючи на те, що могила поета була оточена кордоном поліції', на Чернечу гору в Каневі йшов величезний потік людей.

1914 (липень) - Указ російського імператора Миколи II про заборону всієї інородної, у тому числі й української, преси. Це рішення мотивувалося загостренням міжнародної ситуації. Після 20 липня всі українські газети в Росії припинили вихід. Згодом, після завоювання Галичини російськими арміями й там були закриті українські газети.

1914 - Зі вступом російських військ до Галичини (до Львова вони увійшли 3-го вересня за сучасним календарем) головнокомандувач армії' Російської імперії' - великий князь Микола Миколайович, - царський небіж - оголосив маніфест, в якому зокрема говорилося: «Хай здійсниться Промисел Божий, що благословив справу великих збирачів землі російської. Хай допоможе Господь царюючому своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всія Русі, завершити справу великого князя Івана Калити38». Як цей «промисел божий» виглядав, проказали діяння нових окупантів - арешти, депортації' та нищення культурних надбань.