Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 - Сушко Роман - Страница 18

18

Судячи з того, що колись славну на всю Європу Києво-Могилянську академію, спадкоємицю заснованої Ярославом Мудрим вищої школи, звели до ролі школи для священиків, то логічно, що йдеться про укази Синоду.

19

Обмеженнями та заборонами книгодрукування Москва намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.

20

«Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили? На козацьку кров?».

(М. Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ).

21

Виявляється, Катерина ІІ прагнула не тільки того, щоб зникли з української пам'яті час і назва гетьманів, а в першу чергу того, щоб зникли з людської пам'яті всі, навіть найменші докази, які ставили б під сумнів право Російської імперії на володіння Україною. Тож не випадково під час правління Катерини ІІ у московських нетрях пропали силоміць вилучені з українських бібліотек та монастирів оригінали літописів. Замість них світові було явлено, за твердженням російських учених, сфальшовані літописні зводи. Детальну інформацію про ті злочини Катерини ІІ проти української історії' та проти світової цивілізації' з посиланням на російські джерела подає у своїх працях В. Білінський.

(В. Білінський. Країна Моксель, або Московія. В-во ім. Олени Теліги. К. 2009.)

22

Як на ті часи, то це була величезна кількість книг. Наприклад бібліотека Петра Могили, яку він подарував Києво-Могилянському колегіуму, нараховувала 2131 книгу. Вона належала до великих тогочасних книгозбірень, яку Митрополит відносив до найбільших своїх цінностей.

(З. І. Хижняк, В. К. Маньківський. Історія Києво-Могилянської академії. Київ. Видавничий дім «КМ Академія» 2003. С. 52.)

23

Цей церковний муж наказував професорам і академікам, що суворо забороняється читати лекції «сільським діалектом» (тобто українською мовою), а «рекомендується» - лише російською і обов'язково, «с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии».

24

Нищення Академії розпочалися ще в часи Петра І. Його політику продовжила Катерина ІІ, відмовляючись від фінансування цієї унікальної вищої школи. Клопотання Кирила Розумовського та інших впливових людей того часу не зворушили серця імператриці. Вона твердо стояла на позиції', що для підкореної нації' освіта й мова - зайві «витребеньки».

25

Поки Київ не був підкорений, усі клопотання козацької старшини про створення в Києві університету категорично відкидалися. Лобістом заснування в Києві імператорського університету був тодішній міністр освіти імперії' Сергій Уваров, автор відомої тріади «самодержавие, православие, народность», яка стала основою державної ідеології російської імперії'.

26

Чи ж не подібною є нині в Україні ситуація. Хоч нині ніхто книжок не конфіскує, проте ментально неукраїнською владою все зроблено, щоб «шкідливі» книжки мали мінімальні тиражі, а система книгарень на книго-розповсюдження була знищена.

27

Літопис Григорія Грабянки описує історію з часів виникнення козацтва й до 1709 року. Хоч у тексті літопису подається багато державних

документів, гетьманських універсалів, актів, грамот, проте вчені відносять його до літературної пам'ятки. Уперше літопис Грабянки був опублікований ще в 1793 році в журналі Федора Туманського «Российский магазин». Друге видання готувала до друку в 1852 році Київська Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (орган при Київському генерал-губернаторі), не знаючи, що твір уже видавався. І саме з-під пера підлеглих владі чиновників вийшла «нова» «редакція» твору.

28

Це слово фігурує й у сучасних словниках російської мови.

29

І хоч реакція твердила, що «української мови не було, немає і бути не може», проте українців усе ж таки відносили до кола інородців.

30

У результаті дії' Указу, який згодом трансформувався в неписане правило за 100 з лишком років з України в такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції', і в то й же час в Україну переселено стільки ж росіян, котрі з першого дня перебування, як видно з численних спогадів, піднімали крик про «прітєснєнія мєстнимі». Таке може вигадати тільки душа з ординською ментальністю, яку так колоритно змалював у повістях Віктор Єрофеєв.

31

Павло Житецький ще до виходу горезвісного Валуєвського циркуляру, в якому було сказано, що постановка питання про українську мову - це злочинні дії' й проти осіб, що їх вчинили, проводили слідчу справу в особливій комісії', у 1862 році опублікував працю «Русский патриотизм», в якій обґрунтовував ідею самостійності української мови та літератури. У магістерській дисертації' «Очерк звуковой истории малорусского наречия», яка була опублікована в 1876 році, довів, що українська мова й узагалі українська культура є прямими нащадками мови й культури Київської Русі. Звичайно, що в стінах імператорського університету влада не могла терпіти людей з такими поглядами. Ученому, який вважається засновником українського мовознавства, довелося заробляти на хліб викладанням російської словесності в школах. Це один з парадоксів буття окупованої нації'.

32

Із доступних нам матеріалів, ім'я це згадується лише в працях та статтях авторитетного вченого з Сум - професора Івана Мозгового.

33

В 11-ому з'їзді брав участь 471 вчений з багатьох країн, які представляли понад 30 наукових установ. Це був тріумф українського професора Володимира Антоновича, який прочитав 23 доповіді. Відмова йому та іншим українським ученим виступати українською мовою офіційно пояснювалося тим, що «не була оформлена належним чином попередня домовленість з урядом про дозвіл вживання у доповідях української мови». Нібито уряд, який дотримувався доктрини, що «не було й не може бути української мови» міг би дати такий дозвіл?

34

Голова Комітету міністрів був більше почесною фігурою. Фактичними керівником уряду був цар. Тому тут треба говорити про політику й рішення царя Миколи ІІ.

35

З цього приводу Борис Грінченко ще 1896 року в статті «Яка тепер на-родня школа в Україні», опублікованій Іваном Франком, писав: «Школа в Україні стала ще більше москалізаторською, ніж була. Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі «подвиги» рабської вірності».

36

Боротьба з рухом за відродження України є історичним завданням російської державності, наполягав Столипін у 1910 році. Боротьба проти духовного й економічного відродження України є історичним завданням російської державності, твердять у 2012 році імперські реваншисти.