Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Мисливці на снігу. Вірші і поеми

Москалець Костянтин

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин - Страница 22

Изменить размер шрифта:

Два вірші, які довший час вважалися втраченими, проте їх зберіг Юрко Саєнко

Забутий присмак валідолу

і краплі крові вправно летять

— уже сніжинками —

додолу

д о д о м у

палаючі ясла — хлів золотий

зелена — гірка

рана —

ріка

д о д о м у

смерть — без початку — і без кінця

непрочитані — і вино

від якого відмовився ще за життя

так само у липні

д о д о м у

гріхи — багато — багатство

самотність — братство

айстри — коні

мовчання-і-листування

д о д о м у

і панна — забута ущент —

для якої писалися вірші

співалися: «авонаавона» —

зривалися — сніжні — бездомні

д о д о м у

ще перестук електрички:

порожній тамбур театр —

і табір — і ворожіння —

за сиґарету — забуте і збуте

віщування одруження без одужання:

примхи: невиспаність: усвідомлення

без розуміння

збайдужіння

забування

я х о ч у д о д о м у

ІІ

Зелені вогнища горять удосвіта улітку

над ними небеса сіріють і мовчать

спокута стародавніх снів приводить нас сюди —

до білосніжного каміння

хоча далеко до наступної зорі

але вона в тобі проміння має

як та сосна — коріння у землі

Сестра Сосна

Сестра Зоря

Сестра Марія

своїм терпінням підіймаєш

благеньке тіло зроблене з піску

із голосу і тіні

і тіло вчиться святості а ти

шукаєш ночами прозору плащаницю

яку давно колись приготували звірі

з обличчями людей і звичками людей

* * *

Віхті Сад

якби заглянуть уночі до кінутой хати

скіки разних чудасій можна б там узнати

он покойний дід седить — Царствіє Небесне

сіть плете і не засне на другую весну

радом баба з рогачом пораєцця дуже

а шо лампа не горить дак їй і байдуже:

наче в доброго кота сяють карі очі

при-Чаїлись по кутках разні поторочі

а надворі сніг іде і неде нима людей

бо всі люде у силі вже поснули трударі

тіки я один тиняюсь дурний да безумний

босі ноги задубіли да клацають зуби

за пазухой кусок хліба що вкрав у собакі

і Библія да ни вся — скурив на цигаркі

думаю простить за це мине Ісус може

бо вин ловкий наш Господь — схоче ще й поможе

полин звізда палає а я люблю тибе

нищасний мий Израїль прогнівивший небес

дід седить мине до себе не пуськає в хату

каже шо такіх по сьвіту лазе нас багато

я їх правда не сьтрічав а тоб усі разом

ми б построїли собі хату з пирилазом!

вітер виє цвіте вишня а я пропадаю

а маленьке кузенятко на скрипочку грає

Віхта жинка милосердна дай їй Бог здоровія

вона бідним помагає а ми її любим

як та рибка золота дивицця за нами

народилася собі сімнаццятого марта

* * *

Cur male scribis?[4]

Доволі смарагдової завірюхи, доволі блиску;

пливуть непереможні кораблі,

із палуб янголи печальні і веселі драби

в киплячу воду сиплють завтрашні троянди.

Cur male scribis?

Коханки з берегів гаряче і червоне п’ють вино,

бредуть по вулицях, засмучені і чисті,

дрімають в італійських ресторанах,

шукають, захлинаючись, веселощів — чи мови?

Cur male scribis?

Де твої перли?

Невже коти, які живуть у гіацинтах,

не допоможуть нам знайти бодай одну

вузеньку вуличку в цій ночі без любові?

Cur male scribis?

Котре ж прокляття — чи закляття — чи вино —

ключем до брами виявиться взимку?

Коли підводні сотворіння грім почують?

На дно засніжене поволі опускаються і там

неквапно розпускаються троянди; їхній дим

струмує із води в блискуче небо, витерте на згинах;

печальні драби, янголи веселі

пливуть поміж шумуючих сузір’їв,

де бігають коти, де в’януть гіацинти,

де змучені коханки повертаються

в порожні номери; за вікнами у них

палають смітники і єретuики.

Bene scribere debent.[5]

Amor fati

Я часто думаю, чому ти так самотня, —

одна з найкрасивіших доль у світі;

ці сірі очі, пильні, сумовиті, —

чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,

а в дзеркалах — себе і суть свою подвійну,

ледь-ледь прикриту флером абсолюту,

росою часу,

інеєм чекання,

терпінням дзвону — як іще,

О, як іще мені тебе назвати?

А може, так і треба? Може, ти

загинеш як сніжинка на долоні,

коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

І, може, ця самотність — лише форма

твоєї ідентичності п'янкої?

І та любов, яка тебе знайде —

тебе ж і знищить?

Я люблю тебе.

вернуться

Чому погано пишеш? (латин.).

вернуться

Мусиш писати добре (латин.).