Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Мисливці на снігу. Вірші і поеми

Москалець Костянтин

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин - Страница 11

Изменить размер шрифта:

Тирада 26

Була січа у пітьмі,

у місяці падолисті.

Чорна вода світилася,

троїлося тіло.

Познаходили на ранок

шаблі та пістолі.

А тіла позабирали

татари з собою.

Не мали кого ховати,

просто так молилися.

Наче вперше одне на одного

сироти дивилися.

А я йшов тоді зі Львова,

три дні вже не ївши,

то вони мене забрали,

і нагодували,

і все розказали.

Тирада 27

Яку-будь людину

з Ісусом порівнюй:

се диво цнотливе

і не срамотливе.

Мій камінний раю,

вітаю тебе!

впереміш опале

і зелене листя.

Матінко пречиста!

Imitatio Christi!

Летять сніги з хмари,

ченці не доспали,

впівголоса моляться,

а потім у трапезній

трохи вина вип’ють,

загріються, бідні.

Підуть стежки прокидати, —

для дороготови

на усе готови,

ой, братчики-ченчики,

травичка Христова!

Тирада 28

Проминули, короленьку,

наші веселенькі дні,

ой, смутно мені

і тобі!

Брудна челядь возвисилась,

псарні, стайні позаводила,

регочеться над Образом,

над Гербом глумиться,

ой, жаль мені

і тобі!

А радники запродалися,

астрономи пропилися,

бидло їсть зі срібла,

кармеліток лапає,

байстрюків стругає.

Ходімо до саду,

згадаємо королеву.

Зроблю тобі свищика

ще одного.

Тирада 29

Сьогосвітня розкіш —

убога у Бога.

А жіночка ласа

зроблена з гівна і м’яса.

Про це пам’ятай,

муже усемертвий.

Серденько заходить,

цвіркуни говорять

про пана Бояна

до самого рана,

до ладу, до прикладу,

а ти наслухай,

до їхньої мови

свою додавай.

Тирада 30

Як можу, так співаю.

У дзеркало дивлячись.

Життя проминає,

за яворами ховаючись.

Панна до вінчання готова.

Гарна десь ти, наречена Христова…

А твій батько меча нагострив,

а твій батько слуг напоїв.

Скрадається, підлий, покоями,

а ти світле волосся розчісуєш,

у дзеркало дивлячись.

Висока свіча

і чорна троянда.

Збігаються людоньки.

Ладоньки, ой, лада.

Тирада 31

Куди тобі? В негоду неживу?

Там ягоди сухі,

там ящірки блукають.

Куди тобі? В нерадісну корчму?

Там короля нового

старці і блазні лають.

Чи до привітної вдови?

А там давно

чужі ночують.

Куди тобі подіти чорні книги?

Кому нового вірша прочитати?

Улітку світ безмежний,

узимку непривітний,

і завжди його важко покидати.

ВСЕ

Частина друга

* * *

завше боявся зустрічі немилосердної

з принцом серед пустелі вночі

чи ти мені голову зітнеш принце

світле дитя палахкучої крові

чи ти мені чуло в очі поглянеш

ген з того краю столу

чи ти мені очі вип'єш принце

грубі і невситимі

а чи із клаптиків порваних віршів

складеш картину

мого похапливого страху до тебе

я не троянда не лис не планета

я лиш пустеля у власній постелі

каптур ченця стіна ледь помітна

за мохом

завше боявся

боявся до дзвону коли плескав у долоні

боявся до дзвону і диму

як сигнальні багаття палив

боявся до гір що постали на видноколі

до люду що вимахуючи руками

все більшими

біг рятувати мене

від принца мене порятуйте —

для того цей вірш

від маленького принца —

ату його!

(«пустеля»)

* * *

карта стара світанкова

сухі чорнобривці

позначають місця битв

у яких здобули перемогу

світлу склянку води

п’ю поволі

несвідомо рахуючи шрами

виглядаючи сонця

що світило впродовж

столітньої війни

хтось торкає за плече —

здивовано повертаюсь —

зі своєю водою

сідає на підвіконні поруч

спалена Жанна д’Арк

із сухим чорнобривцем у косах