Лісова пісня - Украинка Леся - Страница 24

(Заводить).

Втопила ж я головоньку навіки

за сим п'яницею!

Л у к а ш

Мовчи! Не скигли!!

Килина спиняється, глянувши на нього з острахом.

Ось я тебе тепера попитаю!

Де дядьків дуб, що он пеньок стримить?

К и л и н а

(спочатку збилась, але хутко стямилась)

А що ж ми мали тута - голод їсти?

Прийшли купці, купили, та й уже.

Велике щастя - дуб!

Л у к а ш

Таж дядько Лев

заклявся не рубати.

К и л и н а

Дядька Лева

нема на світі, - що з його закляття?

Хіба ж то ти заклявся або я?

Та я б і цілий ліс продати рада

або протеребити, - був би грунт,

як у людей, не ся чортівська пуща.

Таж тут, як вечір, - виткнутися страшно!

І що нам з того лісу за добро?

Стикаємось по нім, як вовкулаки,

ще й справді вовкулаками завиєм!

Л у к а ш

Цить! цить! не говори! Мовчи!

(В голосі його чутно божевільний жах),

Ти кажеш

продати ліс... зрубати... а тоді вже

не буде так... як ти казала?

К и л и н а

Як?

Що вовк...

Л у к а ш

(затуляє їй рота)

Ні, не кажи!

К и л и н а

(визволившись від нього)

Та бійся бога!

Ти впився, чи вдурів, чи хто наврочив?

Ходи до хати.

Л у к а ш

Зараз... я піду...

от тільки... тільки... ще води нап'юся!

(Стає навколішки і п'є з відра. Потім устає і дивиться задумливо поперед себе, не рушаючи з місця).

К и л и н а

Ну? Що ж ти думаєш?

Л у к а ш

Я? Так... не знаю...

(Вагаючись).

Чи тут ніхто не був без мене?

К и л и н а

(шорстко)

Хто ж би

тут бути мав?

Л у к а ш

(спустивши очі)

Не знаю...

К и л и н а

(злісно посміхнувшись)

Ти не знаєш,

то, може, я що знаю.

Л у к а ш

(тривожно)

Ти?

К и л и н а

А що ж!

Я відаю, кого ти дожидаєш,

та тільки ба! - шкода твого ждання!

Якщо й було, то вже в стовпець пішло...

Л у к а ш

Що ти говориш?

К и л и н а

Те, що чуєш.

М а т и

(вибігає з хати і кидається з обіймами до Лукаша. Він холодно приймає те вітання)

Сину!..

Ой синоньку! Ой що ж я набідилась

з отею відьмою!

Л у к а ш

(здригнувшись)

З якою?

М а т и

(показує на Килину)

З тею ж!

Л у к а ш

(зневажливо всміхаючись)

І та вже відьма? Ба, то вже судилось

відьомською свекрухою вам бути.

Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.

М а т и

Якби ж я знала, що вона така

нехлюя, некукібниця!..

К и л и н а

(впадає в річ)

Ой горе!

Хто б говорив! Уже таких відьом,

таких нехлюй, як ти, світ не видав!

Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! -

залізо - й те перегризе!

Л у к а ш

А ти,

я бачу, десь міцніша від заліза.

К и л и н а

Від тебе дочекаюсь оборони!

Такої матері такий і син!

Якого ж лиха брав мене? Щоб тута

помітувано мною?

М а т и

(до Лукаша)

Та невже ж ти

не скажеш їй стулити губу? Що ж то,

чи я їй поштурховисько якесь?

Л у к а ш

Та дайте ви мені годину чисту!

Ви хочете, щоб я не тільки з хати,

а з світа геть зійшов? Бігме, зійду!

К и л и н а

(до матері)

А що? діждалась?

М а т и

Щоб ти так діждала

від свого сина!

(Розлючена йде до хати, на порозі стрічається з Килининим сином, що вибігає з сопілкою в руках).

Оступися, злидню!