Лісова пісня - Украинка Леся - Страница 23

Хто ж винен, що набілу в нас не стало?

З такою господинею... ой горе!

Ну вже й невісточка! І де взялася

на нашу голову?

К и л и н а

А хто ж велів

до мене засилатися? Таж мали

отут якусь задрипанку, - було вам

прийняти та прибрати хорошенько,

от і була б невісточка до мислі!

М а т и

А що ж - гадаєш, ні? Таки й була б!

Дурний Лукаш, що проміняв на тебе;

бо то було таке покірне, добре,

хоч прикладай до рани... Узиваєш

її задрипанкою, а сама

її зелену сукню перешила

та й досі соваєш - немає встиду!

К и л и н а

Та вже ж, у вас находишся в новому!..

Он чоловіка десь повітря носить,

а ти бідуй з свекрушиськом проклятим, -

ні жінка, ні вдова - якась покидька!

М а т и

Який би чоловік з тобою всидів?

Бідо напрасна! Що було - то з'їла

з дітиськами своїми, - он, сидять! -

бодай так вас самих посіли злидні!

К и л и н а

Нехай того посядуть, хто їх кличе!

На сих словах одчинає двері з хати. Куць утікає в болото. Злидні схоплюються і забігають у сіни.

Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потоку, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

Килина

(спиняється і становить відро долі)

А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п'яна,

чи, може, змерзла?

(Термосить Мавку за плече).

М а в к а

(насилу, мов борючися з тяжкою зморою)

Сон мене змагає...

Зимовий сон...

К и л и н а

(відслоняє їй обличчя і пізнає)

Чого сюди прийшла ?

Тобі не заплатили за роботу?

М а в к а

(як і перше)

Мені ніхто не може заплатити.

К и л и н а

До кого ти прийшла? Його нема.

Я знаю, ти до нього! Признавайся -

він твій коханок?

М а в к а

(так само)

Колись був ранок

ясний, веселий, не той, що тепер...

він уже вмер...

К и л и н а

Ти божевільна!

М а в к а

(так само)

ВІльна я, вільна...

Сунеться хмарка по небу повільна...

йде безпричальна, сумна, безпривітна...

Де ж блискавиця блакитна?

К и л и н а

(сіпає її за руку)

Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

М а в к а

(притомніше, відступаючи од дверей)

Стою та дивлюся, які ви щасливі.

К и л и н а

А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

К и л и н а

(оговтавшись від здуміння, ворожо)

Чи ба! Я в добрий час тобі сказала!

Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..

Х л о п ч и к

(вибігає з хати. До Килини)

Ой мамо, де ви-те? Ми їсти хочем,

а баба не дають!

К и л и н а

Ей, одчепися!

(Нишком, нахилившись до нього).

Я там під печею пиріг сховала, -

як баба вийде до комори, - з'їжте.

Х л о п ч и к

Ви-те суху вербу встромили тута?

Та й нащо то?

К и л и н а

Тобі до всього діло!

Х л о п ч и к

Я з неї вріжу дудочку!

К и л и н а

Про мене!

Хлопчик вирізує гілку з верби і вертається в хату. З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.

К и л и н а

(скрикує радісно, вгледівши його, але зараз же досада тамує їй радість)

Таки явився! Де тебе носило

так довго?

Л у к а ш

Не питай!

К и л и н а

Ще й не питай!

Тягався, волочився, лихо знає

де, по яких світах, та й "не питай"!

Ой любчику, не тра мені й питати...

Вже десь ота корчма стоїть на світі,

що в ній балює досі свита й шапка.

Л у к а ш

Не був я в корчмі...

К и л и н а

Хто, дурний, повірить?