Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу - Забужко Оксана Стефанивна - Страница 8
Тому цим дослідникам вдалося уникнути ще одного серйозного методологічного прорахунку, якого, вважаємо, припустився у своїй студії Г. Грабович — та й не міг не припуститися, скоро взявся відсікти міф України, створений Шевченком, від міфа його життя, словесний — від загальнокультурного як буцімто національної недуги: маємо на увазі висунуту Г. Грабовичем тезу про Шевченків «дуалізм», підозріло близьке до клінічного «роздвоєння» його особистости на «пристосовану» (столичного, кар'єрно вельми успішного імперського інтеліґента середини XIX століття) і «непристосовану» (вічного вигнанця, соціального аутсайдера з колонізованої імперської окраїни), або, грубо кажучи, «імперську» і «українську», свідому (сформовану приналежною освітою й петербурзьким вишколом) і підсвідому, чи навіть «колективно-підсвідому» (уґрунтовану на спогадах дитинства та ранньої юности), словом — огрубляючи ще дужче, цілком уже «під Фройда», — на українське «Я» та імперське «Воно».
Вважаючи, ніби «цей дуалізм, чи опозиція, ґрунтується на двох дуже різних сприйняттях і визначеннях поетом себе самого, а також на цілком відмінних (курсив наш. — О. З.) інтелектуальних і емоційних формах вираження»[54], Грабович, задля стрункости концепції, відповідно без жалю дихотомізує й цілу Шевченкову літературну спадщину, благо її білінґуальність мовби й сама нав'язує природну демаркаційну лінію: по боці «Я» опиняється українська поезія (тільки в ній, на думку дослідника, «душа Шевченка резонує влад із „національною душею“»[55]), по боці «Воно» — російська проза, щоденник, листи (незрозуміло, чи й україномовні також?), словом, усе, з чого знати, що Шевченко «так чи інакше (а цікаво б уточнити, як! — О. З.) послуговується цивілізованими, прогресивними цінностями даного суспільства»[56]. Критерій, як бачимо, достатньо плиткий, заки не обумовлено, що саме вважати за «цивілізовані, прогресивні цінності» тогочасного російського суспільства: чейже не відомості з гальванопластики або олівці фабрики Фабера, про які Шевченко так настійно просить друзів у листах із заслання та які, справді, у його українській поезії не знаходять жодного відбитку, — втім, либонь, і не притаманну тому новозародженому суспільному прошаркові, до якого Шевченко належав (імперській інтеліґенції, спершу переважно дворянській, а відтак і різночинській), систему норм і настанов на соціально прийнятне й соціально престижне (бо ж і «Журнал», і листи, і, особливо, спогади сучасників одностайно й недвозначно засвідчують, що такими «цивілізованими цінностями», для багатьох людей його кола гедоністичними, ба й вітальними, Шевченко якраз не «послуговувався» — у тому розумінні, що не сприймав їх за цінності: ані його без перебільшення оглушливий світський успіх — спочатку в Петербурзі, а відтак і в Україні[57], — ні успіхи в жінок, ніщо що з того, що, згідно з усталеною в цьому середовищі звичаєво-ціннісною шкалою, мало б, як говорив, остерігаючи закохану в Шевченка екзальтовану княжну В. М. Рєпніну, О. В. Капніст[58], «запаморочити голову» молодому парвеню, зненацька одним махом перенесеному з найнижчого на найвищі щаблі суспільної ієрархії, не набуло для поета тієї суб'єктивної значущости, яка тільки й робить подію фактом духовної біографії. Вже повернувшись із заслання, у той короткий період, коли, за саркастичним визначенням Б. Рубчака, «Шевченко майже безупинно бігає по обідах та вечерях»[59], він заносить до свого щоденника прикметний запис: «Боюся, как бы мне не сделаться модной фигурой в Питере. А на то похоже» (від 30 березня 1858 p.), — і це свідоме, програмове внутрішнє протистояння скороминущим вартостям, цілком у дусі сковородинівської «втечі од світу» (з тією різницею, що у Сковороди асоціальність була також і «зовнішньою»), дає поважну підставу щонайменше засумніватися в автентичності Шевченкової «пристосованости»[60]. Ну а якщо мати на увазі цінності духовні — те, що сучасний дослідник В. Малахов іменує «фундаментальними цінностями культури» як сфери специфічно-людської самореалізації[61], — то тут і зовсім годі віднайти якусь різницю між російськими й українськими писаннями: під оглядом сенсожиттєвих ціннісних орієнтацій єдність Шевченкової особистости, відбита в повному корпусі його текстів — точніше, у наскрізному, крос-темпоральному, крос-жанровому і навіть крос-лінґвістичному Шевченковому тексті — справді вражаюча, не можна не погодитися з Є. Маланюком — «і свідомість його, і його творчість являють рідкий в історії культури приклад органічного, суцільного зростання особистости й її світогляду — вверх»[62].
Шевченків міф як духовний розкол: Україна versus імперія
Чи є наратор «Кобзаря» петербурзьким інтеліґентом? — До питання про український дуалізм. — Шевченко як перший український національний інтеліґент: самовизначення щодо літературних попередників, настанова на культурну емансипацію, нова парадиґма співжиття з імперією. — «Кобзар» — книга полемічна. — Опозиція «Україна — Росія»: міфолоґема «двох сіл». — «Художник» і «Петербурзький текст російської літератури»: проблема страждання — мазохізм чи потреба істини? — Естетика демонічного: Петербург у Міцкевича, Пушкіна і Шевченка. «Комедія» як кінець «Петербурзького тексту». — Український чорт і проблема Гоголя. — «Сон»: антисвіт в антитексті. — Град Сатани проти Граду Божого (вісь «Петербург—Київ»). Братство і упиризм як дві форми кровного зв'язку (Україна і Росія). — В обороні Шевченкового «інтернаціоналізму»: підлеглість національного етичному. — Метафізичний гріх Росії — неситість — і його оприсутнення в соціальній структурі імперії. — Цар — культурний антигерой. — Знову про «шашелі», або «малоросійське дворянство» в українській духовно-культурній історії: система вартостей і її фатальність. — Соціально-революційний смисл Шевченкового міфа: від Малоросії до України.
А одначе Г. Грабович не перший, для кого розкол Шевченкового життя на видимість і сутність склав неподоланну теоретичну проблему. Першим був К. Чуковський, так само петербурзький інтеліґент, хоч і з іншої епохи, і до логіки його думки варт приглянутися пильніше — не лише тому, що вона майже без змін дублюється Грабовичем, геть і з тією самою остаточною «похибкою зору» стосовно представленого в «Кобзарі» художнього світу, що в ньому, вважав К. Чуковський, Шевченко цілком скидає своє петербурзьке «Я» й перетворюється на якого-небудь «дніпровського Остапа, Максима чи Ярему» (за Грабовичем, втілює нативістську модель ідеальної спільноти). Наскільки оманливе таке перетворення, наразі говорити не будемо, нас-бо значно більше цікавить те, чого і К. Чуковський, і Г. Грабович не потрапили в Шевченкові сприйняти (і оцінити!) і повз що з подивугідною незворушністю проходило кілька поколінь шевченкознавців: «Шевченко живе в Петербурзі шістнадцять років, на Васильєвському острові, він до шпіку кісток петербуржець, але де в його „Кобзарі“ цей Васильєвський острів? — де ж він хоч у найдрібнішій рисі психології? Де в „Кобзарі“ Брюллов, де Академія мистецтв? Шевченко може прожити з Брюлловим десятки років, побожно до нього ставитись, наслідувати його всіляко в малярстві, в убранні, в зачісці, балакати з ним про Дюрера, Ґвідо Рені, Тенірса, але ось він узявся за перо, і де ти тоді, Брюллов! Де тоді ресторан Юрґенса, де Ізлер, Александрінський театр, і Каратиґін, і „Северная Пчела“, і „Золотой Якорь“, і Ніколай Полевой, і граф Яків де Бальмен, і Даль, і Перовський, і Плетньов, і „расстєгаї“, і Адольфінка?»[63] — словом, усі «цивілізовані, прогресивні цінності», без яких годі уявити собі світ петербурзького інтеліґента 40-х років XIX століття, надто коли цей інтеліґент, як твердо знаємо з документів, належав до столичної артистичної «сметанки», до того ж і сам залишив (у російській повісті «Художник», точніше, включених до неї автобіографічних — навіть зі збереженням імен! — петербурзьких листах протаґоніста) сливе що археографічно докладний звіт про пору власного «хвацького студентства»?
54
Грабович Г. Шевченко як міфотворець. — С. 16.
55
Там само. — С. 19.
56
Там само. — С. 16.
57
О. Пріцак узяв на себе труд «розшифрувати» персоналії з уміщених у щоденникових нотатках М. Маркевича й О. Струговщикова списків учасників проханих вечорів, які відбувалися в їхніх петербурзьких салонах навесні 1840 р. і які відвідував 26-літній студент Шевченко, — у цих списках не тільки артистична та інтелектуальна, а й великосвітська, аристократична «сметанка» столиці (див.: Світи Тараса Шевченка. — С. 258—259). Про сенсаційний успіх «Кобзаря» і його автора серед української аристократії, на чиїх балах поет у 1843—1846 роках був головною окрасою, цінний матеріал дають спогади О. Афанасьєва-Чужбинського (див.: Воспоминания о Тарасе Шевченко. — С. 101—123).
58
Про перебування Шевченка в Рєпніних у Яготині наприкінці 1843 — на початку 1844 р. та його взаємини з княжною див.: Жур П. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1979. — С. 176—230.
59
Рубчак Б. Живописаний Шевченко // Світи Тараса Шевченка. — С. 70.
60
На це вказує в цитованій статті, полемізуючи з Г. Грабовичем, і Б. Рубчак: «Ця маска („пристосованости“. — О. З.) таки дуже нещільна. Під нею весь час нуртує її заперечення: вічний чужинець, вічний Інший, вічний еміґрант, який ціле життя на щось чекає, бо ж джерело потоку його життя б'є деінде» (там само. — С. 85).
61
Малахов В. А. Культура и человеческая целостность. — К.: Наук. думка, 1984. — С. 38—52.
62
Маланюк Є. Ранній Шевченко // Маланюк Є. Книга спостережень. — С. 30.
63
Чуковский К. Шевченко // Чуковский К. Лица и маски. — СПб.: Шиповник, [1914]. — С. 271.
- Предыдущая
- 8/28
- Следующая