Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій - Забужко Оксана Стефанивна - Страница 5

Реквієм по лицарству як «заповіт українському народові»      483—496

Рухаємось по трапеції «іспанської драми»… — «Жіноча» пара — війна релігійна, «чоловіча» — соціальна! Дон Жуан («звідник-зі-шляху») і Командор (шлях крізь систему): дві форми волі до влади. — Командорове лицарство як «тіло без душі» («без страху», але не «без догани»): етикет замість етосу. — Командор і Анна як спільники: учитель і учениця. — Анна й Дон Жуан як спільники: учителька і учень. — Долорес і Дон Жуан: «душа без тіла», «Мавка без Лукаша», діва з Ґраалем без Парсіфаля. Про чоловіче й жіноче в Плеромі — і про безпарність як смерть історичної форми («Йоганна, жінка Хусова»). — Таємниця «шостої пари»: Долорес і Командор — задзеркальне возз'єднання душі й тіла, або Шлюб мерців для помсти свавільникам. — Смисл непрочитаного «заповіту» (Ж. Морель): місія лицарства в посмерті не закінчується! — І не кажімо, що нас не попереджали…

VIII. Наша Славна Жірондистка: релігійна альтернатива в секулярну добу. Вступ до історії хамократії

«Інтеліґенція традиції» та «інтеліґенція розриву»: загальні засади      497—505

Європа і Росія: шляхта і дворянство. Історичний анамнез. — Чому «інтеліґенція» — поняття російське. «Віхи» — і діагноз В. Липинського: «розрив традиції»! — Корінь проблеми — перехід української інтеліґенції з європейської на російську модель відтворення (гіпотеза). — Спроби «повернення до Європи»: Хвильовий і шістдесятники.

Два народництва, дві демократії…      505—545

Що значить «любити народ»? — Граф фон Ейнзідель і його предки, або Культурний націоналізм проти російського народництва. — Народ «по вертикалі» (ad majorem Dei gloriam) і «по горизонталі» (утилітаризм). — Три культурні типи: Леся Українка—Ґорький—Винниченко. — Звідки у «демократів» пихатість? (А. Ізґоєв). — …І чому в «аристократів» її не було (гуманізм як ерос «загального права»). — Інтеліґенція як не-народ: «Доктор Живаґо» Б. Пастернака і «Третя революція» В. Підмогильного. — Інтеліґенція як народ: семантика «темного погляду» («Над морем»). — Культ праці й культ неробства (С. Булґаков про «дисципліну послушництва»). «Що дасть нам силу?». Трудова етика в українського й російського дворянства: Олена Пчілка і П. Скоропадський проти Л. Толстого. — Необхідний відступ: «інтеліґенція розриву» в Галичині. — Ще один критерій зрізничкування (за А. де Токвілем): «за що боролись» — за свободу чи проти нерівности? — Свобода по-російськи: «свавільне безґрунтянство»! Д. Мережковський і Дон Жуан. Де живе Грядущий Хам — дещо про інтуїції європейських літератур та про короткозорість Срібного віку… — Українська діагностика антихамського імунітету («синдром боярині»), Оксана в «Лісовому царстві» (С. Коньонков): «Най дьявол носить смуткове убрання!». Краса і благо в українській та російській традиції: не «конфлікт культур» — а «війна богів»! — Метафізика «бісівства» у Гоголя й Лесі Українки. (Бердяєв — точка перетину культур?) — Логіка духовного поневолення в українській філософії свободи — від «гріховности краси» через культуру без сакруму до тріумфу «хамократії» (термін Д. Пильчикова — і дещо про нього самого…) — Відступ: що таке духовна аристократія (В. Стус і Д. Стус: типологія «розриву»). — Перша історична форма хамократії — самодержавство. Рухаємось далі…

«Бунт мас» по-українськи: «Гора» проти «Жіронди»      545—588

Леся Українка і критика масового суспільства (Ортега-і-Гасет, Г. Арендтта інші). — Слухаємо «музику революції» («Пісні про волю»)… Гностичний діагноз: бунт «іліків» без санкції Духа! — «Три хвилини»: українська «Жіронда» і її занепад. «Я, монтаньяр, ненавиджу тебе»… — Як «повставали маси»: про «розшляхетнення» українського руху. «Батьки і діти» 1890-х. У царстві Еросу (забута «літературна дискусія» 1902 p.). Знову «прихована війна»! — А якщо підняти забороло? — Кінець «культури спадку»: 1) «штурм неба», або Масова людина на «своєму полі» («Дядькова хвороба» В. Самійленка); 2) ефект «братньої допомоги»: російське народництво як ідеологія української «Гори». — Портрет «нового українця» за Зеровим. — «Великопанські мрії» проти «глибокохамських вчинків» — феноменологія конфлікту: Леся Українка проти Винниченка і Єфремова (смерть Антея в «Оргії»); проти Труша і Ганкевича («наша епоха» і «літератський аристократизм»); проти Грінченка («Орфеєве чудо» і «учителька правильних проізношеній»); проти Євшана й «хатян» («літературне хамство», влада ринку і «замінність» брендів) — проти «неістинного буття» (Гайдеґер). — Анатомія ненависти. «Культ лілеї» (Жірондист-1905) між Ґете («повнота буття») і Кундерою («нестерпна легкість»); Монтаньяр як філософ маси XX ст.: від Леніна («войовничий матеріалізм») до Канетті («влада зацілілого»). Формула хамократичної релігії: «культ своєї власної особи»! — «І ми боротись будем до загину!» (Гелен проти Кассандри). — Еґалітаризм і культура. Про «системну помилку демократії». — Народження тоталітаризму з духа «демократичної заздрости». Бунт проти «ліпшого» і хамський реванш. «Не кидайте бісеру перед свині!» — Від Служебки до Юди: кристалізація архетипа. Про «банальність зла». Юдина зрада як конфлікт ієрархій. «Вожді» і «маси». — Повертаючись до списку «великих українців»: розгадку знайдено! — Інша версія: «хамська матриця» у Фройда. — Резюме: хамократія проти демократії — секулярна версія релігійної війни.

Замість висновків: до проекту «плебейської нації»      588—608

Радянське «розінтеліґенчення»: «назад» у 1860-ті! — Проґрес: «народна школа» з «народною мовою». Неоколоніальне неонародництво, або Валуєв за Михайловським. — 3 історії питання: від Ю. Шевельова до С. Павличко. — «Російський чинник»: «Геть від Європи!», або Як Чіпка став «прапороносцем». — «Внутрішній чинник»: ненаписана історія. Від «святого народу» до міфа держави. «Україна наша (анти)радянська»: досвід колаборації і Бовкало як культурний герой. Націоналізм чи дерусифікація? (Мова як рудимент «національної ідеї»). — Постколоніалізм: фінал української інтеліґенції. Падіння «держави Духа»: ні «вертикалі», ні «горизонталі»… — Розуміємо класиків: «у Каноссу»! — Як воювали наші монтаньяри: віра в «простий світ». Від «червоної Просвіти» до сучасної «попси» — від шизо-ідеократії до хамократії «без масок». — «Культ успіху» як ідеологія постмодерну. — Майдан-2004: демократія проти хамократії. І знову аристократизм «низів» і плебейство «верхів»?.. — Історія писана й дійсна. Питання, залишене без відповіді.

Post Scriptum      608—609

«Віщий сон» (1896 р.) і «Молитва єретички» (1913 p.): «запечатування» скарбу.

І. «Одинокий мужчина» чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст

Влітку 2003 року, напередодні Дня незалежности, популярний журнал «Корреспондент» оприлюднив наслідки соціологічного опитування, проведеного компанією Gfk-USM «Українські опитування і дослідження ринку» з метою довідатися, кого нація сьогодні вважає за своїх героїв — за «найвидатніших українців усіх часів». Кожен із опитаних мав назвати три персоналії. Отримана у висліді «топ-десятка» виявилася настільки репрезентативною для з'ясування ціннісних пріоритетів українського суспільства по 12 роках незалежности, що таки варто подати тут цілий список повністю:

1. Тарас Шевченко 58,3 %

2. Богдан Хмельницький 26,5 %

3. Брати Клички 22,3 %

4. Леся Українка 17,8 %