Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Я 11–17… Небезпечний маршрут - Ардаматский Василий Иванович - Страница 40
По шосе до Окайомова наближався, гуркочучи порожньою бочкою, грузовик. Коли машина була вже зовсім близько, Окайомов побачив, що шофер у кабіні сам. Він швидко вийшов на шосе і підняв руку. Розрахунок його був сміливий і рискований: якщо в машині будуть чекісти, він стріляє і знову тікає в ліс; зате, якщо все складеться благополучно, він матиме надійний і швидкий спосіб добратися до міста. Варто було рискувати. — Знову перевірка? — крикнув шофер.
Окайомов, не відповідаючи, підійшов до машини, відчинив дверцята кабіни і виліз на сидіння поруч із шофером.
— Швидко… в місто.
— У місто — можна, а швидко — ні, — пробурчав шофер, включаючи швидкість, — Машину на утиль пора.
Проїхавши кілометрів п'ять, шофер спитав:
— Що шукаєте?
— Що потрібно, те й шукаємо. Балакай менше, краще буде.
Мовчки вони доїхали до міста.
— Куди вам треба?
— На Східний вокзал…
До третьої години ночі на ноги підняли усе селище Лісне.
Потапов переговорив по телефону з трьома сусідніми районами і подзвонив у місто полковникові Астангову:
— Що трапилося, я ще не знаю. Годину тому я послав зв'язкового на пост Гончарова, але той його не знайшов. Слід веде в ліс.
— Дійте блискавично! — наказав полковник. — Я виїжджаю.
Собаки-шукачі взяли слід дуже швидко, але, заглибившись у ліс, почали поводитися менш упевнено, кидалися на всі боки, кружляли на одному місці. Потапов зрозумів: в лісі два сліди. Однак собаки вели людей далі і далі в гущавину бору.
… Павло Гончаров лежав навзнак — його перевернув Окайомов. По мертвотно-білому обличчю повзали мурашки. Потапов насамперед побачив цих мурашок і, опустившись на коліно, змахнув їх з обличчя друга. Потім він трохи підняв і акуратно опустив на землю важку руку, що вже не згиналася, і трохи підняв повіку над скляним оком… І все ще не хотів повірити, що Гончаров мертвий. Розстібнув йому сорочку, хотів послухати серце і відхитнувся: на нього чорними очицями глянули дві кульові рани з лівого боку.
До Потапова підійшов міліціонер:
— Товаришу майор, ось папірці якісь…
Потапов, узявши на долоню дрібні клаптики паперу, одразу зрозумів, що це таке, і наказав двом співробітникам ретельно обшукати місцевість.
До Потапова підбіг один з провідників:
— Товаришу майор, собаки взяли слід, ведуть до шосе.
Потапов востаннє подивився на мертве обличчя друга. Дивна річ: трагічне, непоправне сприймалося немов якоюсь другою свідомістю, і біль у серці був тупий, невиразний. Потапов повільно йшов від мертвого друга, не розуміючи в ту хвилину, що нестерпний біль від цієї втрати ще прийде до нього, але значно пізніше, коли на могилі вже засохнуть квіти і коли і ці події завершаться папкою з шістьма літерами «Справа», впоперек якої полковник Астангов розгонисто напише синім олівцем: «В архів…»
На шосе вже стояли машини, що примчали з міста і з сусідніх районів. Потапов побачив полковника Астангова. Він сидів на краю кювету і, здавалося, милувався картиною раннього лісу, пронизаного косими променями ранішнього сонця. Потапов підійшов до полковника.
— Убитий Гончаров!
— Загинув Гончаров?! А той знову втік…
У цей час Астангов стежив за собакою, який, покружлявши на шосе, почав рватися назад до лісу, не розуміючи, що знайшов саме той слід, який привів його з лісу на шосе.
— Заспокойте собаку! — гукнув Астангов.
Помовчавши, він повернувся до Потапова:
— Все питання в тому, куди він зник: туди? — Він махнув рукою у бік моста. — Чи туди?
— Я думаю, після того, що трапилось, він не наважиться йти в місто.
— Думаєте? Ех, Потапов, Потапов!.. Ви розумієте, що, поставивши нервового і малодосвідченого Гончарова на найвідповідальнішу ділянку, ви допомогли йому загинути? — сказавши ці жорстокі слова, від яких у Потапова потемніло в очах, полковник Астангов устав і пішов од Потапова. Зробивши кілька кроків, він обернувся і, майже підбігши до Потапова, заговорив швидко і гаряче:
— Та зрозумійте мене, Гончаров! Сильний і хитрий звір у хвилину небезпеки йде на мисливця, і це однаково небезпечно і для звіра, і для мисливця! Невже ви цього не знали?..
Не помічена полковником обмовка з прізвищем сказала Потапову все — Астангов теж увесь час думав про загиблого.
— Я майже переконаний, — помовчавши, вже спокійно говорив Астангов, — що він уже в місті. Постовий, який чергував тут на шосе, доповідає, що вночі пройшла тільки одна машина — грузовик з автобази «Сільгосппостачання». От що: беріть мою машину — і блискавкою в місто. Найдіть цей грузовик. О чотирнадцятій ноль-ноль доповісте результат. Я поки що залишуся тут…
«Победа» мчала в місто на граничній швидкості. Але якби вона навіть відірвалась од землі і полетіла, Потапов не помітив би цього.
… Автобаза «Сільгосппостачання». Диспетчер спить на вузенькій лавці, поклавши руку на телефон. Спросоння він довго не може зрозуміти, що від нього вимагають.
— Ваші машини сьогодні вночі працювали? — підвищивши голос, наче розмовляючи з глухим, втретє запитує в нього Потапов.
— Он що! — зрозумів, нарешті, диспетчер. — Тільки Кисляков був у рейсі. У Савелово їздив. Он його машина — коло паркану. Він її ремонтує.
Потапов підійшов до грузовика. Шофер сидів на підніжці і сумно дивився на розібраний карбюратор, що лежав перед ним на газеті.
— Що з карбюратором, товаришу Кисляков? — вдавано весело спитав Потапов, вдивляючись у землисте після безсонної ночі обличчя шофера.
— Що, що!.. — з досадою промовив шофер, навіть не глянувши на того, хто питав. — Замість пального дають дьоготь, а потім питають.
— Ви їздили в Савелово?
— Авжеж, не в любимчиках ходжу — як у Савелово, так мене женуть.
— Ви їхали вночі через Чорний бір?
Аж тепер, нарешті, шофер підвів очі на Потапова.
— Їхав. А що?
— От що, товаришу Кисляков: я — з держбезпеки.
— Розумію. Ваші в мене на шосе щось шукали. Тільки…
— Стривайте, товаришу Кисляков… — Потапов сів поруч з ним на підніжок. — Ми ловимо небезпечного злочинця, ворога нашої Батьківщини. 1 ми гадаємо, що він сьогодні вночі в районі Чорного бору скористався попутною машиною.
Шофер широко відкрив очі:
— Та що ви, їй-богу! Я ж віз вашого, — не дуже впевнено сказав він.
— Як нашого? Кого?
— А що він мені — документ чи що показував? Наказав везти, я й віз.
— Так, так… — квапився Потапов. — Розкажіть, який на вигляд цей чоловік.
Шофер почав розповідати. Око в нього виявилося пильне, і з кожною фразою перед Потаповим усе ясніше поставав образ Окайомова.
— На цього схожий? — Потапов показав шоферові фотографію.
— Він! Точна копія!
— Куди ви його відвезли?
— На Східний вокзал. Підвіз прямо до під'їзду.
— Він пішов у приміщення вокзалу?
— Ще при мені покликав носія і дав йому гроші на квиток.
— Куди?
— Не чув. Я вже розвертався.
— Що в нього було з собою?
— Згорток. Видно, важкий і цінний, бо жодного разу з рук не випустив.
— Дякую, товаришу Кисляков.
Розшукати на Східному вокзалі носія, який купував Окайомову квитка, було не дуже важко. І ось Потапов уже знав, що квиток куплено в купірований вагон до міста Борська і що клієнт подякував носієві не щедро, а в руках у клієнта був той самий згорток, і ніс він його сам.
— В управління, швидше! — крикнув Потапов, сідаючи в машину.
Шофер, який вже давно звик до таких наказів, глянув на площу і, всупереч усім правилам, перетнув її по прямій. Регулювальник уже підніс до рота свисток, але побачив номер машини і швидко перекрив в'їзд на площу.
За двадцять хвилин до другої Потапов доповідав про все полковнику Астангову.
— Чому в Борськ? Чому в Борськ? — нетерпляче, немов підганяючи власні думки, повторював полковник. — Так… Поїзд ще в дорозі. У Борську він буде через годину і сорок хвилин. Негайно зв'яжіться з Борськом, повідомте прикмети, хай пильно перевірять увесь поїзд. Вокзал оточити.
- Предыдущая
- 40/53
- Следующая