Чорні дияволи - Пархомов Михаил - Страница 24

У Миколи Сергійовича був тенорок.

— Голос прорізався, — шепнув Нечаєві Кость Арабаджі.

— Сьогодні я вам дещо покажу, — сказав Микола Сергійович після сніданку. — Ви не заперечуєте? — він покосував у бік капітан-лейтенанта.

— Вони у вашому розпорядженні.

— Тоді не будемо зволікати, а підемо зараз.

Микола Сергійович повів їх до штормтрапа і, коли вони спустилися, підвів до са-рая. Показавши вартовому перепустку, він вийняв ключі і відімкнув висячий замок, потім запалив ліхтарик і підняв його високо над головою.

У темній глибині сарая залисніли туші чотирьох металевих риб. Їхні довгі тіла лежали на клітках-підставках. Не втримавшись, Микола Сергійович погладив одну з них по спині. Це були його дітища. 1 він одверто пишався ними.

А втім, як невдовзі зрозумів Нечай, у Миколи Сергійовича були для цього всі підстави.

Ласкаво, з любов'ю погладжуючи боки залізної рибини, Микола Сергійович почав розповідати. Не тільки Нечай з друзями, але й капітан-лейтенант слухали, пороззявлявши роти. Грізна зброя!.. Вона була і йому вдивовижу. У цей час капітан-лейтенант скидався на цигана, котрий, перш ніж купити коня, зазирає йому в зуби. Але в цієї рибини щелепи були міцно стулені.

Нечай подумав, що збоку рибина більше схожа на двомісний мотоцикл, з якого зняли колеса.

— Перед вами — керовані торпеди «Дельфін»… — почав Микола Сергійович, як на уроці.

Він заборонив робити записи. Нехай слухають і запам'ятовують.

— В середині тридцятих років два інженери-механіки італійського військово-морського флоту передали командуючому базою підводних човнів у Спеції креслення якогось дивного апарата. Не обмежившись цим, вони приклали до креслень ще й малюнки. На одному з них була зображена торпеда, на якій сиділи верхи два чоловіки у водолазних костюмах.

Познайомившись із кресленнями, командир бази направив їх вищому начальству. Так вони потрапили до рук адмірала Каваньярі, який, оцінивши винахід, дав згоду, щоб обидва конструктори продовжували експеримент. Він дозволив їм використати торпеди застарілих зразків, а заодно виділив їм на допомогу три десятки робітників арсеналу Сан-Бартоломео.

Через два місяці, на початку грудня 1935 року, керовані торпеди продемонстрували адміралові Фалангола. Вони нагадували маленькі підводні човни, човни-малюки. Конструктори дали їм назву «Майяле». Кожна з таких торпед могла рухатись у воді близько п'яти годин із швидкістю три вузли. Припускали, що вона може зануритися на глибину сорока метрів. Керували нею два водолази.

Не дивно, що в розпал воєнних дій в Абіссінії генеральний штаб італійського військово-морського флоту прийняв рішення створити флотилію керованих торпед. Проте використати їх італійцям так і не довелося. Про торпеди, здавалося, зовсім забули. Згадали про них лише минулого року, коли Італія вступила у війну на боці фашистської Німеччини. Для транспортування торпед у район бойових дій виділили два підводних човни «Іріде» і «Гондар». Командував цим загоном майор Джорджіні.

Невдовзі, прибувши в Спецію, екіпажі керованих торпед приступили до тренування. Об'єктами для «нападу» правили їм італійські кораблі, які тоді стояли на рейді.

Італійці вперто продовжували вдосконалювати свою бойову техніку. У жовтні минулого року вони зробили спробу проникнути в Гібралтар. Там тоді стояв броненосець «Бархем». Але їм не вдалося його торпедувати. Капітан-лейтенант Бірінделлі, який насилу вибрався на мол, попав до рук англійців.

— Не вдалося? — спитав Кость Арабаджі.

— Так. Незабаром італійці зробили другу спробу проникнути в Гібралтар і торпедувати один з лінійних кораблів.

Микола Сергійович замовк.

Потім він сказав, що англійці теж досягли деяких успіхів у конструюванні керованих торпед. За нашими даними, вони ще у квітні зібрали поблизу Портсмута групу досвідчених моряків, які пройшли курс підготовки для керування торпедами нового типу. Але він, на жаль, більше нічого сказати про це не може. Усі роботи провадяться секретно. Є запитання?

Запитань не було.

Тоді Микола Сергійович сказав, що він не має часу заглиблюватися в історію питання і робити порівняння. Відомо, що існують керовані торпеди різних систем, — він повторив це двічі. І не йому говорити про достоїнства нашого «Дельфіна». Він сподівається, що вони переконаються самі… Перед ними стоїть завдання в найкоротший термін оволодіти «Дельфіном», навчитися ним керувати… З цією метою він і приступає зараз до детальної характеристики…

«Дельфіни» мали близько п'яти метрів у довжину. Електромотор приводив у рух два гребні гвинти, що оберталися в протилежних напрямках. Досить повернути кермо праворуч чи ліворуч, як торпеда змінювала курс. За допомогою того ж керма вона занурювалась і спливала. Просто й зручно.

Сівши на місце водія, Микола Сергійович за звичкою повернув кепочку козирком назад і одразу став схожий на мотогонщика. Перед ним була дошка приладів, що світилася. Компас, годинник, амперметр… Увесь час треба було слідкувати за їхніми показаннями.

— Нечай, — сказав Микола Сергійович. — Займіть, будь ласка, друге місце. Сміливіше…

— А вона не кусається? — спитав Кость Арабаджі.

— Кусається? Тоді ви сідайте…. Нечай, поступіться місцем товаришеві.

— Єсть, — відповів Нечай, злазячи з торпеди.

Він приєднався до друзів, що стояли збоку і стежили за кожним рухом Миколи Сергійовича. За його спиною сів Кость і весело підморгнув товаришам. Мовляв, дивіться на мене.

— Гляди, не загуби стремена. Миттю з сідла вилетиш, — сказав йому Троян.

— Правильно, ноги поставте у стремена, вони для того й служать, — підтвердив Микола Сергійович і спитав, не обертаючись: — Ну, тепер зручніше? І я так гадаю.

— Нічого… — пробурмотів Кость. Він був невдоволений з того, що Троян не дав йому розійтися. Він би повеселив хлопців, будьте певні. Але побачив, що їм не до жартів. Хлопці слухали уважно, стараючись не пропустити жодного слова.

— Треба регулювати надходження води в цистерни, — вів далі Микола Сергійович, звертаючись до принишклого Костя Арабаджі. — Знайшли підойму? Чудово… Електричний насос перекачає воду з носової диферентної цистерни в кормову, забезпечуючи торпеді стійкість. Сподіваюсь, усе зрозуміло?

— Зрозуміло… — промимрив Кость.

Після відбою, коли вони лишилися в кубрику утрьох, Кость признався Нечаєві і Сені-Сенечці, що в нього від цих диферентів довбешка тріщить. Ну й деньок!.. Краще пропливти тридцять кілометрів, ніж просидіти годину на заняттях.

— Ти про це скажи капітан-лейтенантові, — порадив Нечай. — Він тобі поспівчуває.

— Е ні, — Костя сплюнув. — Нема дурних. Думаєш, Кость Арабаджі здрейфив? Помиляєшся Коли вже треба, то я цю премудрість подужаю. Ти послухай, Нечай. Я правильно запам'ятав? Керована торпеда «Дельфін» складається… Зарядне відділення з детонатором, дошка приладів, цистерна з клапанами, ящик для інструментів, акумуляторні батареї, електромотор, помпи… От і все!.. — вигукнув він весело. — Звичайно, не беручи до уваги гребних гвинтів і керма… Ну, як?..

— Трієчку тобі Микола Сергійович поставить, — відповів Нечай. — А зараз давай спати.

Та сам він заснув не скоро. Давалося взнаки напруження останніх днів. Ніхто їх не підганяв, але з одного того, як нервував капітан-лейтенант, можна було здогадатися, що час не жде. Останніми днями капітан-лейтенант дедалі частіше відлучався до міста і повертавсь заклопотаний. А одного разу Нечай навіть почув, що капітан-лейтенант спитав у Миколи Сергійовича, як у нього посуваються справи.

— Успішно, успішно… Не нарікаю. Допитливий народ, до всього хоче докопатися, — відповів Микола Сергійович. — Мені б іще тижня півтора…

З його голосу Нечай зрозумів, що їхньому тихому заміському життю от-от настане кінець. Якщо Микола Сергійович просить десятиденної відстрочки, то йому цей термін скоротять удвоє. Напевно. І тоді Нечай вирішив, що треба налягти на теорію. Щоб потім не жалкувати.