Тиміш та Юрій Хмельницькі - Мицик Юрій - Страница 16

Разом з гетьманом у похід виступили й невеликі польські війська та частини німецьких найманців, ординці. Розгорнулися бої за Кременчук, Переяслав. Загони правобічних гетьманців і союзні їм татари зайшли досить далеко на схід, беручи здобич. Але зламати хід війни на свою користь Ю. Хмельницькому не вдалося, і він почав відступати. На дніпровій переправі біля Канева відбулася битва (26 червня 1662 р.), в якій Юрій Хмельницький зазнав тяжкої поразки, а його військо було притиснуте до Дніпра. Сам гетьман з групою старшин зумів переправитися човнами на правий бік, покидавши всі речі, але основна частина його армії або втопилася у дніпрових водах, або була знищена під час переправи. Легка перемога надихнула Сомка на активні наступальні дії. Об’єднане російсько–українське військо переправилося на правий бік Дніпра, щоб узяти курс на Чигирин.

Московський воєначальник Ромодановський послав навздогін за Хмельницьким стольника Приклонського з військом, яке взяло Черкаси і пішло на Бужин і Чигирин. З іншого боку Дніпра Ромодановський діяв біля Крюкова (Курукова) напроти Кременчука. Українські літописці (Ф. Софонович, Самовидець, Г. Граб’янка, С. Величко та ін.) велику увагу приділили битві 26 червня уже хоча б тому, що тут сталася незвична трагедія: більшість переможених загинули не від ворожої руки, а втопилися у водах Дніпра. Так, Самовидець занотував такі слова щодо загибелі 20–тисячного війська: «…так Днепр наполнили, же за людом мало и води знати било», а «от смроду трупу его ку Днепру трудно было приступити, а инний труп аж на Запороже позаносило». У такому ж дусі витриманий і опис трагедії у літописі Самійла Величка. За його словами, тіла утоплеників «Дніпро викинув без пошанівку на свої береги… птахам небесним та звірам земним на їстівне. Вони лежали по дніпрових берегах, розкладаючись, непоховані від 16 червня до 1 вересня» (за старим стилем). Варто згадати і незнаний досі опис із Віршованої хроніки (1682 р.), що її написав польською мовою якийсь подільський шляхтич. Автор яскраво відтворив моторошні епізоди потужної битви на дніпровській переправі. Досить вказати на одну образну деталь: Дніпро–Славута розквітнув від величезної кількості шапок козаків, які втопилися; кінськими ногами риби були викинуті на берег, a інші риби були так стерті, наче якісь гриби. Однак Юрій Хмельницький чи не вперше (і востаннє!) виявив тут гідну подиву енергійність. Він зумів зібрати нове військо, ще й залучити 10 тисяч ординців, а потім дав нову битву під Бужином. Раптовий удар призвів до паніки та дощентної поразки його противників, а далі повторилася з точністю до навпаки картина битви під Ірклієвом. Як зауважив автор Віршованої хроніки, «тут досить Хмелик захмелив i опохмелив так добре, що запам’ятали московити, як дісталося їхнім хребтам». Приклонський поспішив з Бужина на переправу, і тут його сили дощенту розбила орда, чимало людей було втрачено при втечі на лівий бік. Їхні трупи лежали, розкладаючись на дніпрових берегах, аж до 11 вересня. Автор Віршованої хроніки продовжив опис трагедії розповіддю про поневіряння напівголого війська, якому вдалося дістатись правого берега Дніпра, а потім завів мову про реванш Юрія Хмельницького, який розбив московитів. Останні, за словами поета–хроніста, воліли б дістатися в лапи «ведмедеві, ніж русинові; не треба ката, як Бог дасть кого селянському розумові». Ця ж Віршована хроніка висміяла і розгромлених Юрієм Хмельницьких московських бояр–воєвод:

Частина сомківців форсувала Дніпро в іншому місці і рушила на Богуслав. Місцеві козаки розбили їх, а взятих у полон противників роздягли догола, зв’язали й кинули у комиші на поталу оводам та комарам….

Юрій Хмельницький вирішив розвинути успіх. Він найняв орду, яка стояла під Чорним лісом, і та завдала відчутних ударів московському війську, але водночас заподіяла багато лиха Лівобережжю, особливо Лубенському полку, доходячи аж до берегів Десни під Черніговом. Розлючений на козаків Канівського полку, які здали Сомку Канів без бою, гетьман віддав Канів на поталу татарам. Міщани врятували місто лише ціною великого викупу одному з солтанів.

Наприкінці літа — восени 1662 р. Юрій Хмельницький здійснив останню спробу закріпитися на лівому боці Дніпра і навіть оволодіти Києвом, але справа обмежилася взяттям Вишгорода та розоренням Кирилівського монастиря. Тоді ординці розібрали церкву у Вишгороді і на її деревах переправилися через Дніпро. Один татарин, що не вмів плавати, вчепився за образ Пресвятої Богородиці, і дніпрові хвилі винесли його з іконою до Києво–Могилянської академії. Це була славнозвісна чудотворна ікона Братської Божої Матері! 2 серпня 1662 р. відбулася ще одна битва. Юрій Хмельницький виставив проти Ромодановського 20 тисяч козаків і 24 польські хоругви. Були тут польські полковники Миколай Клопицький (Хлопицький) та Роман Ільський, 16 хоругов німецьких драгунів з полковником Виверським. Однак цю битву Юрій Хмельницький програв, зазнавши значних втрат.

Таким чином, протягом 1660–1662 рр. Юрій Хмельницький здійснив п’ять військових походів з метою взяти під свій контроль Лівобережжя, однак жоден з них не дав бажаного результату. Поразки Юрія Хмельницького, ординське свавілля й грабунки, розорення України внаслідок військових дій, посилення польських впливів аж ніяк не сприяли зростанню авторитету гетьмана. Чи не вперше Хмельницький зрозумів у глибині душі свою нездатність до державних справ і почав шукати шляхів відставки, щоб піти, як він дав обітницю, в монастир. Але виявилося, що зробити це нелегко, бо частина старшини не хотіла нового посилення міжусобної боротьби і вважала, що гучна слава Богдана ще є символом консолідації українського народу в боротьбі за волю. Юрій Хмельницький видавався їм у ролі гетьмана меншим злом, ніж ті, котрі захопили б булаву після його відставки. До того ж серед претендентів на булаву був лише один визнаний лідер — Іван Виговський, але його повернення до влади в Україні дуже не хотіла Річ Посполита, вбачаючи в ньому досвідченого й до часу прихованого ворога. Ось чому представник уряду Речі Посполитої К. Беневський так сильно наполягав на тому, щоб Ю. Хмельницький залишався гетьманом. Не допомагали й посилання Юрія Хмельницького на хворобу (епілепсію). Але на козацькій раді (9 листопада 1661 р.) таки відбулося переобрання Юрія Хмельницького гетьманом. Результати ради, незважаючи на волю українського уряду, не припинили ворожнечі. Як і в 1657–1658 роках, виникла чергова опозиція проти гетьмана, яку активно підтримав царський уряд. На її чолі став Я. Сомко, котрий оголосив себе наказним гетьманом. Йому допомагали сини Мартина Пушкаря і Василь Титаренко (останній був братом мачухи Юрія Хмельницького). Переяслав, як свого часу Полтава, став столицею опозиційних сил. Сомко був досвідченіший від Юрія Хмельницького і, спираючись на підтримку лівобережної старшини та російського уряду, незабаром здобув провідну позицію в Лівобережній Україні. Спроби Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи закінчилися невдачею. Він не зміг взяти ні Переяслав, ні Ніжин і мусив вертатися до Чигирина. 26 квітня 1662 р. у Козельці відбулася рада, яка проголосила Якима Сомка повноправним гетьманом. Це посилило позиції Сомка, але крапку над «і» ще не було поставлено.