Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 73

Кубик, не довго думаючи, почав створювати архітектурний проект обладнання під житло місячної печери. За цим проектом вхід у печеру закладався повітронепроникною стіною з герметичними дверима і шлюзовим пристосуванням, після чого печера наповнювалась повітрям. Стіни й стеля печери облицьовувались гранітом чи якимсь іншим красивим каменем. Недалеко від печери на місячній поверхні встановлювались сонячні батареї, що виробляли електроенергію, потрібну для освітлення та опалення приміщення. Всередині печера поступово переобладнувалась: з'явилися кімнати, коридори, зали, підвали, ліфти, телефонні будки, засіки, склади, фотолабораторії, науково-дослідні інститути й навіть підмісячна залізниця для зв'язку з іншими печерами. Проект швидко обростав новими й новими деталями.

Гвинтик і Шпунтик думали, як доставити в печеру ракету й запустити її усередину Місяця. Довго думали й нарешті додумались приробити до ракети хвіст і колеса, щоб вони могли вільно котитися по Місяцю на зразок реактивного роликового трубольота. Єдине, до чого вони не могли додуматись, — це де взяти на Місяці колеса.

Інженер Клепка, який вибився з останніх сил, стрибаючи по Місяцю у скафандрі, ніяких проектів не створював, а замість того вирішив з'ясувати, які вигоди дістає звичайний земний коротулька, потрапивши на Місяць, і яких зазнає незручностей. Продумавши все як слід і зробивши точний підрахунок, Клепка дійшов висновку, що, потрапивши на Місяць, космонавт має двадцять чотири вигоди, зате зазнає двісті п'ятдесят шість найрізноманітніших незручностей.

Знайко і професор Зірочка билися, в цей час над іншим завданням, а саме — вирішували, які властивості повинен мати заново відкритий антикамінь. Виходячи з того, що ця речовина, очевидно, має властивості, протилежні тим, які має місячий камінь, вони дійшли висновку, що антикамінь скоріше прозорий, ніж непрозорий, скоріше фіолетовий чи синюватий, ніж жовтий, зеленуватий чи сіро-буро-малиновий; теплопровідність його скоріше погана, ніж добра, електропровідність же скоріше добра, ніж погана. Питома вага його скоріше невелика, ніж велика, температура плавлення скоріше низька, ніж висока, залягає він у надрах Місяця скоріше неглибоко, ніж глибоко. З мінералів, які можуть бути супутниками антикаменю, скоріше всього можна назвати місячний камінь, бо ж поклади чистого місячного каменю, взаємодіючи з космічними магнітними силами, могли б створювати стан невагомості, а це порушувало б стабільність верхніх шарів Місяця, що насправді скоріше не спостерігається, ніж спостерігається.

Як Фуксію, так і Рибку найбільше цікавило питання, що треба зробити, щоб прилад невагомості почав діяти в нових умовах. Обміркувавши всебічно це питання, вони зробили висновок, що подолати сили протидії антикаменю можна лише збільшенням розмірів приладу невагомості, а для цього необхідно знайти досить великий кристал місячною каменю і взяти досить сильний магніт.

Другого дня Знайкові та його друзям вдалося розкопати в глибині місячної печери потужні залягання місячного каменю. Умови залягання, як і передбачав професор Зірочка, свідчили про те, що у верхніх шарах Місяця цей мінерал зовсім не дивина. Вибравши найбільший кристал місячного каменю і взявши один з найсильніших магнітів, доставлених на Місяць ракетою, коротульки спробували сконструювати новий прилад невагомості, не виходячи з печери. Як і сподівалися Фуксія та Рибка, невагомість виникла, тільки-но кристал і магніт були зближені на достатню відстань.

Коротульки, які були при цьому досліді, зараз же відокремились від дна печери й піднялися вгору. Плаваючи під стелею печери в найрізноманітніших позах, вони всіляко намагались опуститися вниз, але спроби їхні були марні. Одягнуті у важкі скафандри, вони не могли точно розрахувати рухи свого тіла й використати реактивні сили для переміщення в просторі.

Загальний подив викликало те, що сам Знайко, а також професор Зірочка хтозна з яких причин не зазнали дії невагомості і мовби нічого й не сталося, працювали собі внизу. Вони переносили прилад невагомості з місця на місце, відходили від нього в далекі закутки печери, перевіряли за допомогою пружинних терезів, як змінюється сила тяжіння в різних місцях. Усі питали Знайка й Зірочку, чому на них не діє невагомість, але Знайко та Зірочка тільки посміювались тихенько і вдавали, ніби не чують запитань. Навтішавшись досхочу, вони призналися, що знайшли антикамінь, який і дає можливість їм зберігати вагу.

Вимкнувши прилад невагомості, від чого всі коротульки одразу опустилися вниз, Знайко витрусив із свого рюкзака кілька дрібних камінців. Усі зацікавлено розглядали їх. Камінці були тверді, зовні схожі на кремінь, але, на відміну від кременю, не темно-сірого, а яскраво-фіолетового кольору, до того ж вони мали якусь енергію і тому притягались один до одного, як притягаються наелектризовані предмети або шматочки намагніченого заліза.

Знайко сказав, що вони з великими труднощами відкололи ці камінчики від величезної брили, знайденої у глибині печери, бо антикамінь надзвичайно тверда речовина.

— Чим же пояснюється дія антикаменю? Чому він дає можливість зберігати вагу? — розпитували коротульки.

— Певно, енергія, що її виділяє антикамінь, створює в умовах невагомості зону, на яку дія невагомості не поширюється, — сказав Знайко. — Досить вам мати при собі невеличкий шматочок антикаменю, щоб навкруги утворилася така зона, й невагомість для вас уже буде не страшна. Ось дивіться. Зараз ми з вами зробимо дослід.

Знайко роздав коротулькам шматочки антикаменю і ввімкнув прилад невагомості. Всі коротульки лишилися на місці, бо ніхто не відчув дії невагомості, й тільки Знайко, у якого не було жодного камінця, безпорадно повис у безповітряному просторі печери.

— От бачите! — вигукнув Знайко. — Кожного з вас захищає від дії невагомості антикамінь. Але якщо я наближусь до когось із вас, то теж, напевно, опинюся в зоні вагомості й відчуватиму вагу.

Точно розрахувавши рухи, Знайко махнув руками й підлетів до Пілюльки, який стояв поблизу. Опинившись поруч, він одразу відчув, як сила ваги ніби потягла його за ноги донизу.

— Дивіться! — закричав він. — Тепер я, як і всі ви, твердо стою на ногах. Але якщо я спробую відійти від Пілюльки…

Знайко ступив крок убік і, вийшовши з зони вагомості, яка оточувала Пілюльку, одразу ж полетів під стелю печери.

Решту дня Знайко і його друзі використали на те, щоб забезпечити себе запасами місячного каменю і антикаменю. Частину цих запасів вони залишили в печері, другу частину повантажили в ракету ФІР. В ракету ФІР перенесли і насіння рослин, що зберігалося в ракеті НІП.

На другий ранок призначили запуск ФІР усередину Місяця. Тепер це неважко було зробити. Встановивши ка борту ракети прилад невагомості й захистивши себе від дії невагомості антикаменем, космонавти легко перетягли ракету в бурульчастий грот, а звідти у крижаний тунель, що вів у глиб Місяця. Там ракету встановили на похилій крижаній підлозі тунелю. Кожен зайняв своє місце в ракеті і спуск почався.

Спочатку Знайко ввімкнув основний прожектор у головній частині ракети, потім вимкнув прилад невагомості. Під впливом власної ваги ракета посунула вниз по крижаній підлозі тунелю, освітлюючи попереду собі дорогу. Не чекаючи, коли ракета розженеться надто сильно, Знайко знов увімкнув невагомість. Ракета, втративши вагу, рухалася вперед за інерцією. Стикаючись із крижаними стінами тунелю, від тертя з ними, вона поступово уповільнювала рух, і тоді Знайко знову вимкнув невагомість. Одразу почала діяти сила тяжіння, ракета прискорювала свій хід.

Поступово нахил тунелю ставав крутіший і крутіший. Незабаром ракета вже не ковзала, а мовби летіла в провалля, далі й далі в глибину оболонки Місяця. Нарешті місячна оболонка закінчилась. Ракета вийшла з провалля і опинилася на просторі. Знайко глянув на годинник і з точністю до секунди записав у бортовий журнал час виходу з тунелю, після чого вимкнув прожектор. Навколо й без того стало ясно. Внизу все закривали густі хмари, проскочивши які, космонавти побачили землю, вкриту зеленими рівнинами й пагорбами, перетятими в різних напрямках рівними дорогами й звивистою стрічкою річки, що тяглася від краю і до краю.