Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 72

Помітивши, що ракета піднялася на достатню висоту, Знайко тихесенько потягнув за шнур і, не поспішаючи, рушив по місячній доріжці. Ракета повернулась горизонтально і слухняно попливла над поверхнею Місяця. Правда, часом вона опускалась, але торкнувшись поверхні Місяця, відштовхувалась від неї і знову піднімалася вгору.

Коротульки, що сиділи в ракеті, дивилися в ілюмінатори. Всі раділи, бачивши, як Знайко зовсім без будь-яких зусиль тягне величезну ракету на прив'язі.

А проте їхня радість була передчасна. Знайко вже був недалеко від печери і вважав, що завдання виконано, але в цей час ракета знову опустилася вниз. Цього разу Знайко побачив, що вона не відштовхнулася від поверхні Місяця, і відчув, що йому стало важко її тягти, а ще за кілька кроків він і зовсім не міг зрушити її з місця. Впевнившись, що зусилля його марні, Знайко вирішив, що коротульки, які лишилися в ракеті, задумали з ним пожартувати, і закричав сердито:

— Гей! Що там за жарти! Ви навіщо вимкнули прилад невагомості?

— Прилад увімкнуто. Ніхто й не думав жартувати, — відповіла по радіотелефону Фуксія.

— Ось я зараз подивлюся сам.

Знайко швидко вернувся в ракету і заходився перевіряти прилад невагомості, але хоч скільки вмикав його, скільки вимикав, невагомість не виникала.

— Що ж трапилось? — розгублено бурмотів Знайко. — Одне з двох: або вичерпалась енергія, випромінювана місячним каменем…

— Або що? — нетерпляче запитав Зірочка.

— Або що? Або що? — загомоніли коротульки, що з'юрмилися навкруг.

Замість відповіді Знайко схопив прилад і, вибравшись з ракети, побіг назад, тобто в тому напрямку, де стояла ракета колись.

— Держіть його! Він з досади, певно, збожеволів! — закричала Рибка.

Інженер Клепка, а за ним і Зірочка вискочили з ракети й кинулися за Знайком.

Відбігши від ракети кроків на сто, Знайко зупинився і ввімкнув прилад невагомості. Він одразу відчув, що виникла невагомість, і в ту ж мить помітив, як Клепка та Зірочка, що бігли за ним, відокремились від поверхні Місяця і полетіли вгору. Побачивши цей фантастичний стрибок, Знайко зараз же вимкнув невагомість, від чого Клепка та Зірочка знову поважчали, полетіли вниз і гепнулися на поверхню Місяця. Якби це трапилось на Землі, вони неодмінно покалічилися б, але тут сила тяжіння була менша, тож вони, як кажуть, відбулися тільки легким переляком.

Побачивши, що Клепка та Зірочка, мовби нічого й не сталося, схопились на ноги, Знайко побіг до ракети. Всі коротульки вилізли з ракети й чекали, що він їм скаже. Але Знайко нічого не сказав. Промчавши повз ракету, він підбіг до пірамідальної гори і ввімкнув прилад невагомості. Цього разу невагомості не було.

— Ну що, Знайко? — питали коротульки, підбігаючи до нього. — Як ти поясниш це?

— Що ж тут пояснювати? — розвів Знайко руками. — Ви самі бачили, що он там, вдалині, невагомість виникла. Отже, енергія місячного каменя не вичерпалась. А тут, біля гори, невагомість не виникає. Чи не означає це, що десь поблизу є речовина, яка поглинає енергію, яку виділяє місячний камінь, і не допускає виникнення невагомості.

Не дослухавши до кінця Знайка, професор Зірочка підбіг до нього й почав обнімати.

— Це без сумніву так і є, мій дорогий друже! — вигукнув він. — Ви, мій друже, великий учений! Вам належить честь відкриття не тільки місячного каменю, але й антикаменю: так я пропоную назвати цю нову речовину.

— Але речовина ця ще не відкрита, — заперечив Знайко.

— Відкрита, мій дорогий, відкрита! — закричав Зірочка. — Ви відкрили антикамінь, так би мовити, теоретично. Нам залишається тільки практично довести, що він є. Адже саме так багато чого відкривалося в науці. Теорія завжди освітлює шлях практиці. Без цього вона була б нічого не варта!

— Де ж може бути цей антикамінь? — спитав Кубик. — Де нам шукати його?

— Він може залягати десь під нами, в надрах Місяця або в надрах цієї гори. Недарма невагомість зникає поблизу гори, — сказав Знайко.

— То його треба шукати! — гукнув Клепка. — Треба мерщій брати лопати й починати копати. Чого ж ми тут стоїмо?

— На жаль, я мушу охолодити ваш запал, — сказали Рибка. — Що за гарячка, скажіть, будь ласка? Чого це вам припекло раптом копати?

— Ну, щоб знайти антикамінь, звісно, — відповів Клепка.

— А навіщо антикамінь?

— Як навіщо? Щоб знищувати невагомість.

— Нам, дорогий, треба не знищувати невагомість, а навпаки, створювати її, — сказала Рибка. — Без невагомості ми не зможемо зрушити з місця ракету, отже, не зможемо й полетіти на розшуки Незнайка та Пончика.

— З Незнайком і Пончикові доведеться підождати, — відповів професор Зірочка. — Хоча ми зараз і не знаємо, яка від антикаменю буде для всіх нас користь, але повинні знайти цю дивовижну речовину. Ми повинні діяти насамперед в інтересах науки. Наука потребує жертв.

— Яких жертв? — встряла в розмову Фуксія. — По-вашому, ми повинні принести Незнайка в жертву науці? Не буде цього! Ми спочатку вирушимо на розшуки наших бідолашних друзів, а потім можете шукати ваш антикамінь.

— Погляньте на неї! — вигукнув Зірочка, показуюча пальцем на Фуксію. — Антикамінь такий же наш, як і ваш. Так говорити некультурно!

— Некультурно показувати на інших пальцем! — сказала Рибка.

Невідомо, чим би кінчилася ця суперечка, якби в неї не втрутився лікар Пілюлька.

— Друзі! — сказав він. — Час обіду минув, коли не брати до уваги, що ми пропустили вечерю. Я заявляю категоричний протест проти такого порушення правил. На Місяці, як і на Землі, конче треба дотримуватися суворого режиму, бо нерегулярне харчування і несвоєчасний відпочинок призводять до всіляких захворювань, що особливо небажано в умовах космосу. Пора кінчати з безладдям, благодушністю, розхлябаністю і безтурботністю. Зараз же всі без розмов підуть вечеряти, а потім спати. Це сказав вам я, лікар Пілюлька, а коли сказав я, значить, так і буде, як я сказав!

— Правильно! — підхопив Знайко. — Припинити зараз же різні розмови! На Місяці дисципліна насамперед! Прошу всіх вишикуватися в одну шеренгу. Ану, швиденько! Швиденько! І ти, Пілюлька, теж ставай… Так! Усі на місці? А тепер кроком руш у ракету приймати їжу!

Розділ тридцятий

БОРОТЬБА ПОЧИНАЄТЬСЯ

Так закінчився перший день, який Знайко і його друзі провели на Місяці. Кожен читач, мабуть, догадується, що під словом «день» треба розуміти зовсім не місячний день, що, як встановила наука, триває на поверхні Місяця близько чотирнадцяти земних діб, а звичайний земний день, що триває приблизно півдоби.

Повечерявши, космонавти залишили ракету ФІР і організовано перейшли в ракету НІП. Лікар Пілюлька сказав, що в ракеті НІП умови для проживання кращі, там кожен може лягти спати в окремій каюті, в той час як у ракеті ФІР усі змушені тулитися в одній дванадцятимісній кабіні. Правда, самому лікареві Пілюльці було зручніше пильнувати за дотриманням режиму, коли всі розміщувалися в одній кабіні, але заради загального добра він вирішив поступитися особистими вигодами.

— Однак майте на увазі, — пригрозив він, — я все одно час від часу прокидатимусь і робитиму нічний обхід. Ніякі порушення режиму не залишаться поза моєю увагою, так і знайте! Це сказав вам я, лікар Пілюлька, а лікар Пілюлька, як уже всім відомо, кидати слів на вітер не любить!

Зробивши таке попередження, лікар Пілюлька забрався у свою каюту й заснув так міцно, що за всі вісім годин, відведені для сну, не прокинувся ні разу.

Почувши богатирське хропіння, яке долинало з каюти Пілюльки, всі коротульки вилізли із своїх постель, і кожен узявся до якогось діла. Тюбик заходився малювати місячні пейзажі. Йому вже давно кортіло скинути скафандр і скоріше відобразити у фарбах все, що пощастило побачити на Місяці.

Гусля узяв флейту й насвистував якісь дивні мелодії, що роїлись у нього в голові. Відчуваючи, що ці мелодії наче тікають від нього й не даються в руки, він схопив аркуш паперу, написав угорі «Космічна симфонія» і почав писати нотні знаки. Посвище, посвище на флейті і пише, потім знову посвище — і знову пише. Добряче йому дісталося б, якби Пілюлька прокинувся і почув усі ці мелодії.