Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 55

— Навіщо ж він так? — спитав, задихаючись від сміху Незнайко. — Це ж, мабуть, боляче, коли по обличчю м'ячем?

— Звісно, боляче, — відповів Козлик. — Але ж треба якось заробляти на життя. Йому хазяїн платить за це.

І Незнайко побачив хазяїна балаганчика. Він стояв біля великої білої корзини, доверху наповненої гумовими м'ячами. Кожен, хто хотів шпурнути м'яча в коротульку, платив господареві сактик. Якраз у цю мить якийсь глядач, бажаючи потішити себе й інших, заплатив одразу за п'ять м'ячів і почав шпурляти їх в обличчя коротульки. Від чотирьох м'ячів коротульці вдалося ухилитися, зате п'ятий влучив йому просто в око, та з такою силою, що повіка вмить розпухла. Око в бідолахи заплющилось і перестало бачити. Зляканий коротулька сказав, що сьогодні він уже не зможе працювати, й пішов додому. Хазяїн балаганчика, однак, не розгубився і, вилізши на поміст, закричав:

— Ану, друзі, хто хоче заробити три фертинги? Плачу цілих три фертинги тому, хто протримається до закриття.

— Ставай сам! — закричав хтось із глядачів. — Ану підставляй свою товсту пику!

В цей час Козлик швидко пробрався крізь натовп і, вискочивши на поміст, сказав:

— Давай я спробую.

— Спробуй, спробуй! Тільки не пищи, коли дістанеш м'ячиком по носі, — почулося з натовпу.

Усі навкруг засміялися. Стараючись не звертати уваги на насмішки коротульок, Козлик сховався за завісу й просунув у отвір голову. Він одразу ж побачив, що завіса не давала можливості сильно відхиляти голову й діяти тут треба якнайспритніше. Не встиг він оглянутися довкола, як «гра» почалась і досить влучно кинутий м'яч стукнув його по лобі.

Це на секунду приголомшило Козлика й нагадало, що ловити гав тут не можна. Після першого удару по лобі було кілька сильних ударів по щоках, а один м'яч влучив йому навіть у ніс. Але найдужчий удар припав йому в вухо. Біль був такий, що у Козлика мимоволі виступили на очах сльози. Щоб якось ухилитись від м'ячів, він шарпався з одного боку в другий, кріпко зажмурився, стараючись уберегти очі, і від цього виходили дуже смішні гримаси.

Глядачі веселилися від душі. Почувши сміх, до натовпу приставали нові перехожі. Торгівля м'ячами йшла дуже жваво. Хазяїн ледве встигав брати гроші.

Але Незнайкові цього разу було не до сміху. Він стежив за рухами свого друга, серце йому завмирало, і Незнайко переживав таке почуття, ніби удари сипалися не на Козлика, а на нього самого. Він ладен був благати коротульок, щоб вони не кривдили бідного Козлика, ладен був лупцювати всіх, хто кидав у нього м'ячі, а заодно й хазяїна балаганчика, який придумав цю безглузду розвагу заради власної вигоди.

А час минав. У повітрі ставало холодніше. Невдовзі натовп почав потроху рідшати, а потім і зовсім розійшовся. Хазяїн дав Козликові три фертинги найдрібнішими монетками й закрив свій «веселий балаганчик» на ніч.

За п'ять хвилин Незнайко й Козлик сиділи в теплому приміщенні їдальні й апетитно вминали смачний перловий суп з пирогами та гречану кашу з маслом. Козлик аж кректав од задоволення, цмокав губами й жмурився, мов голодне котеня, яке принесли з морозу й почастували сметанкою. Незнайко теж на всі заставки розхвалював і суп, і кашу, й пироги. Після пережитих хвилювань їжа видавалася йому особливо смачною.

Розділ двадцять третій

У «ТУПИЧКУ»

Готель «Економічний», куди пішли ночувати Незнайко й Козлик, славився своєю дешевизною. За п'ятдесят сантиків тут можна було дістати на ніч цілком пристойний номер, що було майже вдвічі дешевше, ніж у якомусь іншому готелі. Цим і пояснювалось, що готель «Економічний» завжди мав пожильців. Кожен, прочитавши на вивісці напис: «Найдешевші номери у світі», не довго думаючи, йшов у цей готель. Заплативши п'ятдесят сантиків, Незнайко й Козлик одержали ключ і, знайшовши свій номер, опинились у невеличкій чистенькій кімнатці. Тут були стіл, кілька стільців, шафа для одягу, умивальник з дзеркалом біля стіни й навіть телевізор у кутку.

— Дивись, — сказав задоволено Козлик. — Де ще можна знайти за п'ятдесят сантиків номер, та ще з телевізором? Можеш повірити мені на слово, що ніде. Недаром готель називається «Економічний».

Відчинивши шафу й поклавши на поличку свої капелюхи, Незнайко та Козлик хотіли трохи відпочити, але в цей час задзвонив дзвоник і на тому місці, де звичайно буває електричний вимикач, заморгало червоне вічко. Глянувши на цей світловий сигнал, Незнайко й Козлик помітили, як із отвору, що був у стіні, висунувся плаский металевий язичок із заглибиною на кінці; а під нею замиготів світловий напис: «Сантик».

— А бодай тобі! — вигукнув Козлик і з досадою почухав потилицю. — Я, здається, вже знаю, що це за штука. По-моєму, ми потрапили в готель, де беруть окрему плату за користування електрикою. Бачиш — язичок. Якщо не покладеш на нього сантик, то світло погасне й ми опинимось у темряві.

Не встиг він це сказати, як лампочка під стелею погасла й кімната поринула в морок.

Козлик дістав з кишені сантик і поклав монетку в заглибину на кінці язичка. Язичок миттю зник у отворі разом з монеткою, і лампочка засвітилася знову.

— Ну, тепер усе гаразд, — легенько зітхнув Козлик.

У цей час Незнайко звернув увагу на те, що в номері не було ліжок.

— На чому ж ми спатимемо? — здивовано спитав він.

— Тут відкидні ліжка, — пояснив Козлик. — Так часто буває в дешевих готелях. Удень ліжка все одно нікому не потрібні, вони відкидаються до стіни, а на ніч опускаються знову.

Незнайко розглянувся по кімнаті і впевнився, що ліжка тут справді були зроблені наче відкидні полиці, як у вагонах поїзда.

Козлик підійшов до однієї полиці і потягнув за пригвинчену збоку металеву ручку. Проте ліжко не відкинулось, а замість того з стіни висунувся ще один металевий язичок і під ним знову замиготів напис: «Сантик».

— Ну, чорти! — вигукнув Козлик. — Так тут, значить, і за ліжка треба платити!

Він всунув у заглиблення язичка сантик. Ліжко враз відкинулось, а із стіни зараз же висунулося ще три язички, під якими замиготіли написи: «Простирадло — 1 сантик», «Ковдра — 1 сантик», «Подушка — 2 сантики».

— А! — закричав Козлик. — Тепер мені зрозуміло, чому готель називається «Економічний»! Тому що тут можна зекономити силу-силенну грошей. Захотів зекономити сантик — спи без простирадла або без ковдри. За два сантики можеш спати без подушки. А за цілий п'ятак спи на голій підлозі. Цілковита вигода!

Витягнувши жменьку монеток, Козлик почав класти їх на висунуті язички. Один за одним язички зникали, ніби ковтали монетки, а з отвору, що відкривався в стіні, вискакували, як з автомата, то акуратно складене простирадло, то подушка, то ковдра.

Постеливши постіль, Козлик підійілов до другої полиці й приготував постіль для Незнайка. Оскільки спати їм ще не хотілось, друзі вирішили подивитися телевізор. Підійшовши до телевізора, Козлик повернув ручку. Телевізор, одначе, не ввімкнувся, зате зверху висунувся вже знайомий нам язичок і зажадав одразу заплатити п'ять сантиків.

— Та це ж грабіж! — обурився Козлик. — Такі гроші платити тільки за те, щоб подивитися телевізор!

Побурчавши трохи, він усе-таки дістав п'ять сантиків і поклав їх на язичок. П'ять сантиків зникли в утробі телевізора. Екран одразу засвітився, і на ньому замигтіли кадри незнайомого фільму. Фільм розповідав, як зграя поліцейських і шпиків ловила зграю злочинців, що викрали якісь коштовності. Поліцейські раз у раз улаштовували облави, засідки, раптові наскоки, але злочинцям щоразу вдавалося хитро обманути поліцейських і втекти від переслідування.

Незнайко і Козлик дивилися фільм з середини й ніяк не могли зрозуміти, де і які коштовності злочинці вкрали. А їм усе-таки чомусь хотілося з'ясувати це. В той же час їм надзвичайно цікаво було узнати, піймають, зрештою, злочинців чи ні.

Тим часом картина ставала дедалі напруженішою і динамічнішою. Одна за одною відбувалися карколомні погоні, масові бійки та оглушлива стрілянина. На самому цікавому місці, коли ватажка злочинців от-от мали схопити, телевізор раптом вимкнувся, вгорі знову висунувся язичок і замиготів напис: «5 сантиків».