Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 12

Найцікавіші жителі вирушили до будиночка Знайка і, побачивши на подвір'ї Пончика з перев'язаним носом, запитали:

— Послухай, Пончику, це правда, що у вас була невагомість?

— Ось вона, невагомість ваша, у мене на носі! — сердито відповів Пончик.

Коротульки посміялись і розійшлися по домівках. Після такої відповіді вже ніхто не вірив розмовам про невагомість. Увечері, зібравшись за чаєм, Знайко і його товариші згадували про те, що сталося за день. Кожен розповідав про свої відчуття і про те, що він думав, коли з'явився стан невагомості. І ось що цікаво: всі шкодували, що невагомість так швидко минула. Все-таки це була дуже цікава пригода. Знайкові дуже кортіло розповісти, що він розгадав таємницю невагомості, але варто було йому глянути на перев'язаний ніс Пончика, як бажання розповідати у нього пропадало само собою.

Тієї ночі Знайко довго не міг заснути: все думав, яку користь може дати стан невагомості.

«Невагомість — це величезна сила, якщо знати, як підступитися до неї, — міркував він. — 3 допомогою невагомості можна піднімати й пересувати величезну вагу. Можна буквально гори зрушити й догори ногами перевернути. Можна побудувати велику ракету й полетіти на ній у космічну подорож. Адже тепер, щоб розігнати ракету до потрібної швидкості, доводиться брати дуже великий запас пального; якщо ж ракета не буде нічого важити, то пального потрібно буде зовсім мало, й замість запасів пального можна взяти більше пасажирів і більше харчів для них. От коли можна буде здійснити тривалу експедицію на Місяць, проникнути в його надра й, можливо, навіть познайомитися з місячними коротульками».

Розмріявшись, Знайко й не помітив, як заснув. Наснилася йому космічна ракета, і Місяць, і місячні коротульки, й ще багато цікавого.

А на ранок Знайко зник. На сніданок він не з'явився, а коли коротульки прийшли до нього в кімнату, то побачили на столі записку, в якій було всього три слова: «В Сонячне місто», і підпис: «Знайко». Прочитавши записку, коротульки зрозуміли, що Знайко поїхав у Сонячне місто.

Як усі добре знали, Знайко був незвичайний коротулька. Якщо у думках він вирішував якесь питання, то ніколи не відкладав його виконання в довгу шухляду. Так і цього разу. Прокинувшись, коли ще й на світ не зазоріло, коли ще всі спали, й вирішивши поїхати в Сонячне місто, він не захотів нікого будити, а написав записку й тихесенько вийшов з дому. Інший на його місці залишив би докладнішу записку чи написав би хоч: «Я поїхав у Сонячне місто», а не просто «В Сонячне місто», але Знайко знав, що чим більше слів, тим більше плутанини, а до того ж був певен, що слова «В Сонячне місто» не могли означати нічого, окрім того, що він поїхав у Сонячне місто.

Місяців через два від Знайка надійшла телеграма: «Гвинтик, Шпунтик Сонячне місто». Гвинтик і Шпунтик чудово зрозуміли, що від них вимагалося, і, миттю зібравшись, теж поїхали.

Якийсь час від них не було ніяких звісток, тому жителі Квіткового міста подумали, що вони разом із Знайком зовсім перебрались у Сонячне місто й уже не повернуться назад.

Незабаром коротульки помітили, що по сусідству з Сонячним містом, неподалік від Огіркової гірки, почалося будівництво. Сюди раз у раз під'їжджали вантажні машини з будівельними блоками із легкої пінопластмаси. Кілька коротульок у голубих комбінезонах складали з цих блоків невеликі, затишні одноповерхові будиночки.

Поспішайко перший побіг розвідати, що це за будівництво. За ним побігли й інші жителі. На свій подив, вони побачили серед коротульок-будівельників і Гвинтика із Шпунтиком.

— Гей, що ви робите? Що тут буде? — запитав Поспішайко.

— Космічне містечко, — відповів Гвинтик.

— Навіщо це Космічне містечко?

— Ось приїде Знайко, він усе толком розповість.

А Незнайко сказав ображено:

— Хіба ми самі не могли побудувати це містечко?

У Незнайка був такий вигляд, наче він усе життя тільки те й робив, що будував космічні містечка.

— А ти не сумуй, роботи всім вистачить, — мовив йому Гвинтик. — По-перше, навколо будинків треба посадити квіти, щоб було гарно; по-друге, від електростанції до Космічного містечка треба провести електролінію, щоб була електрика; по-третє, треба зробити дорогу, заасфальтувати вулиці, прокласти водопровід, обладнати приміщення… Та хіба мало що!

Жителі Квіткового міста одразу почали працювати. Хто прокладав дорогу, хто встановлював стовпи для електролінії, хто садив квіти, хто опоряджав будники всередині. Тюбик узяв на себе керівництво всіма малярними роботами: готував фарби, казав, у які кольори фарбувати стіни й дахи будинків.

Невдовзі у центрі Космічного містечка з'явився круглий бетонований майданчик, на якому почали встановлювати космічну ракету. Частини для цієї ракети були виготовлені в Сонячному місті й доставлені в Космічне містечко на спеціальних гусеничних вантажовозах. Вантажовози мали плавний хід, і тому при перевезенні деталі ракети не могли пошкодитися й деформуватися. Для складання ракети привезли спеціальний крокуючий баштовий кран. За допомогою цього крана частини ракети знімали з вантажовозів і ставили на свої місця. Однак ракета була така велика, що верхні її частини встановлювалися вже не з допомогою баштового крана, а з допомогою вертольота, який піднімав деталі на потрібну висоту. Складали ракету під наглядом Фуксії і Рибки, які спеціально приїхали в Космічне містечко й оселилися в ньому.

За кілька днів ракету склали. Вона стояла посеред Космічного містечка, здіймаючись над будинками, як величезна сигара або поставлений сторч дирижабль. Для захисту від шкідливого впливу повітря, водяної пари та інших газів зовнішня оболонка ракети була зроблена з надміцної нержавіючої сталі. Під цією сталевою оболонкою була друга оболонка, зроблена із спеціальної, так званої космопластмаси, яка мала захищати внутрішню частину корабля від шкідливої дії космічних променів і радіоактивного випромінювання. Нарешті, всередині корабля була третя, теплоізоляційна оболонка з термопластмаси, — вона допомагала утримувати всередині корабля необхідну температуру.

Для руху ракети й керування нею було встановлено три реактивних двигуни. Головний, найбільший двигун, що надавав ракеті поступального руху, містився у хвостовій частині. Сопло цього двигуна було спрямоване вертикально донизу. Під час роботи двигуна нагріті гази вилітали з сопла вниз, завдяки чому сила протидії, або, як її ще називають, реактивна сила, штовхала ракету вгору.

У верхній частині ракети, у головці, що обертається, містився двигун повороту. Сопло цього двигуна було встановлене горизонтально й могло повертатися в будь-який бік. Якщо, наприклад, треба було повернути ракету на захід, сопло двигуна поверталося на схід. Тоді нагріті гази виривалися на схід, а сама ракета відхилялася на захід.

У цій же, головній частині ракети, був змонтований третій, так званий гальмовий двигун, сопло якого було спрямовано вертикально вгору. Коли запускали гальмовий двигун, гарячі гази вилітали із сопла вперед, завдяки чому реактивна сила могла уповільнити поступальний рух ракети й навіть зовсім зупинити її.

Всередині ракета була розділена на дванадцять кают. У кожній каюті поміщалося по чотири мандрівники. Тому всього могло вирушити в космічну подорож сорок вісім коротульок. В центральній частині ракети був салон. У цьому салоні космічні мандрівники могли зібратися, щоб відпочити, обміркувати певні питання, а також поїсти.

Решту простору всередині ракети було використано для розміщення в ній так званих відсіків. Тут був харчовий відсік, призначений для зберігання запасів харчів. Був хімічний відсік, де містилась апаратура для очистки повітря від вуглекислоти і збагачення його киснем. Був акумуляторний відсік, у якому встановили акумулятори, що живили електроенергією електродвигуни, вентилятори, холодильники, а також нагрівальні та освітлювальні прилади.

У верхній, найбільш захищеній частині ракети була кабіна керування, в якій містилися винайдений Знайком прилад невагомості й електронна машина керування. Ця машина працювала за накресленою заздалегідь програмою і самостійно спрямовувала корабель по заданій трасі, змінюючи в міру потреби його швидкість і напрям і здійснюючи посадку в заданій місцевості Місяця.