Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 11

— Ану, зробимо дослід, зробимо дослід… — повторював він, наче боявся забути, що саме збирався зробити.

Але від хвилювання його рухи були не дуже точними, тому, перш ніж потрапити, куди треба було, він здійснив цілу кругосвітню подорож по кімнаті. Діставшись нарешті до шафи, він ухопився за її дверцята руками й повис перед нею горизонтально, дригаючи в повітрі ногами.

— Що ж, зробимо дослід! — рішуче мовив він.

І одразу ж у його голові майнула інша думка:

— «А що, як з цього досліду нічого не вийде? Що, як невагомість не зникне?»

Ця думка вплинула на Знайка, мов крижаний душ. Якийсь холодок пробіг по його спині, серце закалатало в грудях, і, вже не тямлячи, що він робить, Знайко відчинив шафу й узяв з нижньої полички місячний камінь.

Те, що сталося після цього, з усією наочністю показало, що всі наукові припущення Знайки були правильні. Як тільки місячний камінь опинився у нього в руках, Знайко відчув мовби сильний поштовх у спину. Впавши на підлогу, він дуже забив коліна й розтягнувся на животі, ніби чимось притиснутий зверху. В ту ж мить пролунав гуркіт. Це всюди посипались на підлогу речі, що плавали до того в стані невагомості. Будинок задвигтів, як під час землетрусу. Знайко з переляку зажмурився. Йому здавалося, що на нього ось-ось обвалиться стеля. Розплющивши нарешті очі, вік побачив, що кімната мала звичайний вигляд, якщо не брати до уваги безладно розкидані довкола книжки.

Ставши на ноги і відчувши, що до нього повернулося звичне відчуття ваги, Знайко поглянув на місячний камінь, що був у нього в руках.

— Так-от де причина! — радісно вигукнув він. — Але чому невагомість з'являється лише тоді, коли місячний камінь лежить у шафі? Можливо, стан невагомості виникає від того, що енергія, яку виділяє місячний камінь, взаємодіє з якоюсь речовиною, що є в колекції мінералів. Але як узнати, що це за речовина?

Знайко поморщив лоба і знову сильно замислився. Спочатку в його голові клубочились якісь зовсім безформні думки. Кожна думка мовби хмарина або велика розпливчата пляма на стіні — дивишся на неї і ніяк не второпаєш, на що вона схожа. І раптом його мозок осяяла зовсім ясна, чітка думка:

— «Треба діставати із шафи по черзі всі мінерали, що там зберігаються. Тільки-но буде вийнята речовина, з якою взаємодіє місячний камінь, невагомість зникне, й ми дізнаємося, що це за речовина».

Поклавши місячний камінь у шафу й відчувши, що невагомість з'явилася знову, Знайко почав виймати з шафи мінерали й стежити, чи не з'явиться сила тяжіння. Спочатку він дістав мінерали, що лежали на нижній полиці. Тут були гірський кришталь, польовий шпат, слюда, бурий залізняк, мідний колчедан, сірка. Далі йшли пірит, халькопірит, цинкова обманка, свинцевий блиск та інші. Вийнявши камені з нижнього відділення, Знайко взявся до тих, що лежали у верхньому. Нарешті всі камені, були вийняті, але стан невагомості не зник. Знайко був страшенно розчарований і занепав, як кажуть, духом. Він уже хотів зачинити дверцята шафи, але в цей час побачив на нижній полиці, в самісінькому кутку, ще один камінчик, якого досі не помітив. То був шматочок магнітного залізняка. Вже втративши надію на успіх свого досліду, Знайко простягнув руку й дістав магнітний залізняк із шафи. В ту ж мить він відчув, як сила тяжіння потягла його вниз, і він знову вивернувся на підлозі.

— Отже, невагомість виникає від взаємодії магнітної енергії й енергії місячного каменю, — сказав Знайко.

Підвівшись з підлоги, він дістав з шухляди столу розсувну обчислювальну лінійку. До одного кінця лінійки він прикріпив місячний камінь, а до другого — магнітний залізняк і почав обережно зсовувати обидва кінці. Коли місячний камінь наблизився до магнітного залізняка на таку ж відстань, на якій він був у шафі, знову з'явився стан невагомості.

— Як бачило… — сказав Знайко, немов читав лекцію невидимим слухачам. — Як бачимо, стан невагомості виникає, коли місячний камінь і магнітний залізняк знаходяться на певній відстані. Цю відстань можна назвати критичною. Як тільки відстань між обома мінералами стане більшою за критичну, стан невагомості зникне, і на нас знову діятиме сила тяжіння.

Ніби на доказ своїх слів, Знайко розсунув кінці лінійки в сторони і в ту ж мить відчув, як сила тяжіння смикнула його вниз. Коліна у нього підігнулись, і він з розмаху сів на підлогу. Знайка, однак, це не збентежило. Навпаки, він урочисто усміхнувся і сказав:

— Ось він, прилад невагомості! Тепер невагомість у наших руках, і ми керуватимемо нею!

Розділ п'ятий

ГРАНДІОЗНИЙ ЗАДУМ ЗНАЙКА

Деякий час Знайко сидів на підлозі, поринувши у глибокі роздуми про те, яке величезне значення для науки матиме відкриття невагомості. Думки так і роїлися в нього в голові, підштовхуючи одна одну, так що виходив якийсь хаос і нічого не можна було розібрати до ладу. Нарешті Знайком заволоділа одна-єдина думка, яка витиснула всі інші.

«Треба піти розповісти коротулькам про моє нове відкриття і показати їм прилад невагомості», — подумав він.

Підвівшись, він одчинив двері і в ту ж мить почув якісь крики, що долинали знизу. Забувши про своє відкриття, Знайко кинувся вниз по сходах. Перше, що він побачив, були коротульки, які оточили Пончика. Сам Пончик сидів у кріслі й тримався руками за ніс, а лікар Пілюлька підступав до нього з бинтами й пляшечкою йоду в руках.

— Не підходь! — верещав Пончик і намагався хвицнути Пілюльку ногами. — Не підходь! От і все!

— Але ж я повинен перев'язати тобі ніс, — відповідав лікар Пілюлька.

— Що з ним? — спитав коротульок Знайко.

— Припечатався до столу носом, — сказав Поспішайко.

— Як це припечатався до столу носом?

— Ну він, розумієш, увесь час метлявся в повітрі, а коли невагомість зникла, він гепнув і лясь носом об стіл. Ще добре, що не об підлогу, — пояснив Поспішайко.

— Може, хоч ти вплинеш на нього, Знайку? — сказав лікар Пілюлька. — Півгодини з ним справитись не можу!

Побачивши, що Пончик усе верещить і хвицається, Знайко суворо сказав:

— Ану замовкни!

Завваживши, що втрутився Знайко, Пончик одразу ж замовк. Пілюлька швидко спинив кровотечу, наклав Пончикові дуже акуратну кулеподібну пов'язку на ніс і мовив:

— От бачиш, як добре вийшло.

— Ну гаразд, гаразд! — сердито пробурчав Пончик.

Він зліз з крісла й почав мацати руками пов'язку. Пілюлька вдарив його по руках і сказав:

— Пов'язку тобі наклали для того, щоб ніс зберіг свою форму, а коли ти почнеш хапати пов'язку руками, то замість носа у тебе, вийде казна-що!

— Ну, дізнаюся я, хто це мені підстроїв! — погрожував Пончик. — Я йому покажу!

Почувши ці погрози. Знайко зрозумів, що, перш ніж робити свій дослід, він мав попередити коротульок, щоб не сталося якихось каліцтв. Почуваючи себе винним перед Пончиком, Знайко вирішив поки що нікому не казати про своє відкриття, а розповісти згодом, коли цей випадок трохи забудеться.

Упевнившись, що невагомість зникла й більше не з'являється, Незнайко пішов гуляти по місту й усім, кого зустрічав, розповідав про те, що в них трапилося. Однак його словам ніхто не вірив, бо ж усі знали, що Незнайко майстер прибрехати. Незнайко страшенно сердився, що коротульки йому не вірять. Потім він розповів про стан невагомості своєму другові Гуньці. А Гунька прорік:

— Це, мабуть, у тебе був стан глупоти, а не стан невагомості.

За такі слова Незнайко відважив Гуньці добрячого стусана. А Гунька, щоб не лишитися в боргу, відповів Незнайкові тим же. Спалахнула чергова бійка, з якої переможцем вийшов Гунька.

— От і кажи після цього правду! — бурчав Незнайко, повертаючись додому. — Чому це завжди так буває: варто видумати яку-небудь нісенітницю — і тобі всі повірять, а спробуй скажи найчистішу правду — так тобі надають по шиї, і ділу кінець!

Однак Незнайкові розповіді породили серед жителів Квіткового міста різні суперечки й пересуди. Одні казали, що невагомості не могло бути, бо не могло бути того, чого ніколи не було; другі казали, що невагомість могла бути, бо завжди так буває, що спочатку чогось не буває, а потім воно з'являється; треті казали, що невагомість могла бути, але її могло й не бути, якщо ж її насправді не було, то насправді було щось інше, бо не могло так бути, щоб зовсім нічого не було: адже завжди так буває, що диму без вогню не буває.