Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 67
— Що? — Максим повернувся до Грабовського. Але той уже знепритомнів і безсило впав на руки пахолків. Із розсічених грудей текли струмочки темної крові.
— Перев'яжіть його, а то стече кров'ю, — кинув він пахолкам і, не гаючись ні хвилини, погнав коня геть. За ним рушили Микита й Андрій.
У цей час шатро Османа II було переповнене пишно вбраними та до смерті переляканими людьми. Над трьома десятками постатей, що розтягнулися по підлозі, нависла гнітюча тиша. Здавалося, що вони попадали додолу, звалені важким сном. Ні шурхоту, ні руху. Долинали лише далекі крики команд та стукіт численних копит. Перед ними, потопаючи в шовках міндерів, на оздобленому золотом і слоновою кісткою троні сиділа сама смерть. Стара з косою мала вигляд вродливого смаглявого юнака. Палаючі очі позирали з виразом гніву, бліді пальці вчепились у поручні трону, зроблені у вигляді золотих тигрячих голів.
Осман II, що вже близько десяти хвилин не промовив жодного слова, люто позирав на похилені чалми, довгі сиві бороди, прикрашені золотим гаптуванням шати пашів. Після крику, що ним перелякав їх до смерті, оговтувався й сам. Душив у горлі непрошені сльози образи.
Нарешті підхопився й забігав по килимах. Час від часу заламував руки й охоплював ними величезну чалму. Потім підбіг до різьбленого столика, вхопив тремтячою рукою золотий кунган із шербетом. Наповнив келих і пожбурив кунган у куток. Підняв келих, але, помисливши, кинув його туди само. Знову забігав. Два чорних, як вугілля, араби, які виструнчились у повному озброєнні за троном, блискали білками очей, супроводжуючи його метушливу постать.
— О Аллах! — простогнав нарешті Осман. — Чому відвернувся ти від мене у скрутну годину?! Чому залишив мене в оточенні цих немічних, божевільних від старості верблюдів?! О великий пророче правовірних! Дай мені сили, бо не маю на кого сподіватися серед цієї череди баранів!
Він перевів очі зі стелі на підлеглих:
— Чого ви сюди прийшли?!! Ваше місце у ворожому таборі, серед аскерів! Де моя перемога?!
У відповідь — дзвінка тиша. Ніхто з пашів не наважувався підняти голови, небезпідставно вважаючи, що одразу втратить її.
— Мовчите?! — гаркнув Осман, але раптом щось надумав і сів на трон. Змінив інтонацію до улесливо-м'якої:
— Великий мій візире, славний Гусейн-пашо.
— Слухаю, о падишаху!
— Підніми голову! — знову гаркнув розлючений Осман, але за мить уже посміхався.
Гусейн рвучко звівся. На його блідому обличчі застиг вираз страху й покори.
— Скажи, візире, де мій улюблений Мустафа-паша, славний бейлербей!
— Він загинув у бою, повелителю… — глухо відповів Гусейн. Він уже зрозумів, про що йтиметься. Султан обрав винуватцем саме його.
— Всемогутній Аллах відбирає найліпших!
— О так, володарю!
— Мовчати! — Осман витримав паузу. — Скажи, любий візире, а де ж наш хоробрий Насаф-паша, муж великої міці та відваги?
— Аллах забрав і його. Куля поганого гяура поцілила у його ясне чоло. Він не страждав.
— Слава Всевишньому. Такі люди не повинні страждати.
— Падишах, як завжди, говорить мудро!
— За що тебе люблю, Гусейне, то це за улесливість. Це єдине, на що ти здатен.
— Дякую, наймудріший.
— Добре. Скажи… А тисяча яничарів, що сьогодні полягла у ровах, вони теж не страждали?
Гусейн-паша мовчав, розуміючи, що його відповідь нічого не змінить.
— Ти знову мовчиш?! — із гнівом заволав Осман.
Гусейн-паша, покірно схиливши голову, очікував, чим закінчиться ця показна екзекуція.
— Ти недостойний честі бути великим візиром, — Осман змінював настрій з гнівного на спокійно-насмішкуватий так швидко, що, здавалося, він робив це для сторонніх очей. — Я призначаю на цю високу посаду… Валі Діабере-Кіра, славного Ділавер-пашу.
Уже знайомий нам маленький турок із сивиною в бороді піднявся і, підповзши до ніг султана, почав цілувати його чарухи і дякувати за виявлену честь.
Осман недбало відсторонив його помахом руки і продовжив:
— Віднині Гусейн-паша призначається другим візиром. І вирушає на той бік Дністра здійснювати командування військами, які там будуть розташовані. Очі падишаха втомилися дивитися на тебе, Гусейне. Якщо не виявиш потрібного хисту і там, я накажу зітнути твою порожню голову. Геть звідси!
Зі смутком і якимось дивним розпачем у душі залишав Гусейн-паша ставку султана. Ні, його не дуже турбувало зниження у чині. Навіть те, що султан привселюдно принижував його й обзивав, як нікчемного раба, не дуже порушувало спокій візира. Якщо бути щирим, Гусейн-паша вже давно очікував чогось подібного або й гіршого. І до неприємних слів на свою адресу він уже звик. Воля падишаха божественна, отже, його устами мовить Усевишній (Гусейн-паша глузливо посміхнувся у бороду). Смуток наганяла думка про те, що він зробив помилку, навіть цілу низку помилок. І зараз Гусейн-паша на такому етапі, коли виправити щось стало неможливим…
Першою помилкою був конфлікт між начальником двірської сторожі Юсуф-пашею і гениш-ачерасом[50] Мухамед-агою, який ріс на очах у Гусейна. Попервах він міг би залагодити його, адже міг, повинен був знати, до чого ця сварка призведе… І ось призвела — війна з Польщею. Війна була потрібна імперії, але її необхідно було більш ґрунтовно підготувати. Те, що діялося тепер, можна було назвати лише одним: яничарів прибрано далі від Константинополя, щоби не каламутили і без того каламутної води столичної політики. Юсуф-паша переміг.
Другою помилкою стало зближення молодого султана з Каракаш-пашою і кизляр-агаси[51]. І якщо другий був до певного часу спільником, то перший — одвічним суперником, він із неприхованою заздрістю позирав на крісло великого візира. У корумпованій і підгниваючій ізсередини імперії гроші вирішували все, а Каракаш-паша їх мав удосталь, тож заміна ним Гусейна на високому посту ставала вже справою часу.
І, нарешті, третьою, останньою помилкою візира стало запорізьке козацтво. З їхнім гетьманом Бородавкою велися переговори. Він, Гусейн, дізнався про ворожнечу Бородавки і поляків, намагався довести це протистояння до відкритого виступу проти Сиґізмунда. Але провадив цю політику дещо зверхньо, ставлячись до козаків як до другорядної сили. Коли треба було реальними вчинками якщо не прихилити козаків на свій бік, то унеможливити їхній союз із поляками. Тоді він обмежився обіцянками утворення якогось незрозумілого козацького анклаву на землях, що відійдуть султанові. І столицю в Києві або Кам'янці… Поміркувавши, сам би не повірив у такі обіцянки. Тоді момент було згаяно. І ось тепер Бородавка мертвий, а його булава перейшла Сагайдачному. З цією людиною переговори втрачали свій сенс.
Усе це свідчило лише про одне: вони програли війну, ще не почавши її. Армія була не готова задовольнити амбіції надвірних інтриганів. І хоча кількість військ та озброєння вражали, це було лише на перший погляд. Події двох останніх тижнів тільки підкреслювали думки Гусейн-паші. Вони неодмінно зазнають поразки. А коли це станеться, винуватця буде обрано, і ним стане він, Гусейн-паша. Втішало лише те, що щеняті теж не пробачать цього. А він, у свою чергу, буде брати у всьому найактивнішу участь… Звісно, якщо залишиться живим.
У Кам'янець
Шістнадцятого вересня Ходкевич нарешті вирішив зібрати велику військову нараду. Необхідність її назріла вже досить давно, це розуміли і в польському, і в козацькому таборах. Тож коли до Сагайдачного прибув посланець із листом Ходасевича, гетьман зітхнув з полегшенням. Після напруження останніх днів, заворушень серед козаків, нестачі продовольства і чуток про пошесть, які то там, то там тривожили табір, настав час вирішувати, як діяти далі. Тож що швидше це буде зроблено, то ліпше.
— Передай гетьманові, що я буду з панами полковниками, — стримано мовив Сагайдачний до джури.
Той мовчки вклонився і швидко вийшов із намету.
50
Гениш-ачерас (тур.) — начальник яничарського корпусу.
51
Кизляр-агаси (тур.) — дослівно — дівочий начальник, головний євнух султанського гарему, надзвичайно впливова особа в Османській імперії.
- Предыдущая
- 67/103
- Следующая