Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 39
— Бачу, ви непогано тут влаштувалися, замок достойний справжніх шляхтичів! — мовив Владислав.
— То є не головне. У першу чергу я приділяв увагу військовому таборові. Ми побудували у полі справжню фортецю. І турки вже обламали об неї зуби, як ви мали можливість переконатися.
— О! Перемога, достойна справжніх лицарів!
— Не буду хвалитись, але Осман не дорахувався близько десяти тисяч війська. Натомість, ми втратили всього п'ятдесят жовнірів. Біля двох сотень втратили й козаки.
— Віват славному генералові! — гаркнув Владислав.
— Віват! — озвалося кілька десятків голосів. Келихи черговий раз ударилися, розбризкуючи старовинні вина.
Кілька хвилин мовчки жували. Потім Владислав озирнувся.
— Я не бачу серед присутніх пана Сагайдачного, він не прийде привітати мене особисто?
Ходкевич знітився.
— Але, прошу пана, я не був упевнений, що йому місце серед високої шляхти. Побоюючись зіпсувати вам настрій, я не запрошував хлопського гетьмана.
— Хіба я був би йому не радий? Але, врешті, ви маєте рацію. Зможемо, не криючись, обміркувати останні події. Я чув, що з появою козаків тут, під Хотином, були деякі проблеми?
— Були. Але вони владналися за допомогою того ж таки Сагайдачного.
— А що з Яцьком Бородавкою? Кажуть, Сагайдачний його заарештував.
— То є правда, — відповів Ходкевич.
— Сей хам заслужив собі кару! — докинув Жоравинський.
— У чому ж він завинив перед Сагайдачним?
— Козаки лихі на нього за те, що немудро розкидав чати по Волощині та Молдавії. Тоді турки багатьох побили, багатьох полонили, а користі від того немає. Припасу в них у війську зовсім обмаль. Коней годувати нічим. Це, звичайно, їхня справа, але нам таке рішення на користь, тож я цілком його підтримую. Ваша милість добре знає норов Неродича. Він ненавидить нас, як і турків, тож хтозна, на чий бік він міг пристати.
— О, пан має рацію! Кляті схизматики сплять і бачать, як би нашкодити короні! — Владислав дещо сп'янів і язик у нього почав заплітатися.
— За славу папського престолу! — вловив настрій королевича Собеський.
— Смерть схизмі! — підтримали хмільні голоси. Келихи враз спорожніли, щоб за мить наповнитися знову.
— Усе ж в-вони часто стають і в нагоді, — замахав руками Владислав.
— Смію сказати, ці л-лайдаки не потрібні справжнім лицарям! — зробив круглі очі Любомирський. — Ми самі спроможні захистити ойчизну!
— За ойчизну! — загудів Собеський.
— За ойчизну! — у черговий раз усі підхопилися на ноги.
Випили. Владислав не сів, а майже впав у крісло.
— Вони справні ф-ф…вояки! Цього, пане Любомирський, не можна не… не відзначити!
— О так! — Ходкевич підтримав Владислава, що похилився у кріслі. — Найсвітліший князь не перебільшує. За ці дні Сагайдачний показав чудеса хоробрості. Незважаючи на рану, сам водить козаків у бій.
— Сміливість хорта, якого цькують на ведмедя! — пихато надув губи Любомирський.
— Сагайдачного поранили? — стрепенувся Владислав.
— Так, цей неприємний епізод відбувся, коли він вирушив на пошуки Бородавки.
— За Сагайдачного! — Владислав підхопив келих нетвердою рукою, виплюснувши з нього не менше чверті на білосніжну скатертину.
Любомирський з Ходкевичем, а за ними й комісари неохоче, але підняли келихи. Захмелілому Владиславові ніхто не смів перечити. Королевич перехилив келих і гепнув ним до столу. Вп'явся зубами в рожеве м'ясо окосту. Пережовуючи, підняв угору вказівний палець.
— Його сміливість мені відома, я бачив цього хлопа в ділі! Чортова Московія!.. Де музики, прошу?
З далекого кутка залунали музики, які до цього сиділи нишком, побоюючись завадити вельможній бесіді.
— О! Це є краса, насолода шляхетної душі! — Владислав на мить прикрив очі, поглядаючи в уявну далечінь, потім подивився посоловілим поглядом на Ходкевича.
— П-про що я мовив?
— Про Московію.
— О! Пан Єзус забув своєю милістю сю країну!
– І за Сагайдачного.
— Так! Так! Він таки добре нам пособив своїми т-тридцятьма тисячами козаків. Ми пили за Сагайдачного?
— Тільки що пили, — поспішив відповісти Любомирський.
— Добре! То славний л-лицар!
— Але ваша милість забула — ці хами призвели до того, що ми маємо на нинішній день. Якби не вони, війни з турками могло б і не бути.
— Я згоден із паном Любомирським. Хіба не Сагайдачний розколошкав осине гніздо своїми морськими походами? — кинув Синявський, що дотепер мовчав.
— Так, — відповів Жоравинський, — але й татарва вивела з наших земель тисячі й тисячі людей. Україна незабаром стане безлюдною, хто тоді, прошу пана, буде працювати у наших майонтках?
— То пусте, — махнув рукою Владислав, — дякувати Богові, до Варшави татари не добігають.
На хвилину запанувала мовчанка. У дальньому кінці столів ревіли пісню дрібні командири, роблячи музику схожою на какофонію. Ходкевич одним поглядом примусив їх замовкнути. Мовчанку порушив Любомирський:
— Найліпше буде використати їх у своїх цілях. А потім видно буде. Сила їх значна, тож мати таких ворогів небезпечно. Краще мати їх спільниками, а Сагайдачний прихильний до Польщі. Гадаю, треба наказати стратити Бородавку. Із цим харцизякою ми не домовимося.
— Це не просто, — відповів Ходкевич. — Ми не зможемо їм цього наказати, бо такі питання вирішує козацька рада. Але я зі свого боку схиляю всю козацьку старшину до такого рішення. Сагайдачний і майже всі полковники згідні. Залишається дочекатися Ради, а в останні дні було не до цього.
Поступово випите брало своє, і за столом перейшли до звичайних тем. Шляхтичі заговорили про полювання, зброю і панянок. За козаків забули, і коли хтось знову заговорив на цю тему, йому не відповіли.
Зранку четвертого вересня осінь перший раз заявила про себе: під ранок на траві з'явилася легка паморозь. Вона, мов вапном, укрила пагорби перед сходом сонця і дихнула холодом в обличчя козакам, які, за давньою звичкою, спали просто неба. Все ж, коли сонячні промені торкнулися землі, тепло світила миттю розтопило паморозь, показавши, що осінь ще не зовсім у своїх правах. На козаках поверх звичних каптанів різних кольорів з'явилися теплі жупани з відкинутими назад рукавами, на срібних гапликах. Із возів діставали теплі кожухи й підкладали на вигорілу від сонця траву.
Микита встав із ведмежої шкури, що була йому постіллю, і потягнувся. Свіжий ранішній вітерець приємно холодив. Він підійшов до бочки і вмився крижаною водою. Подумав, що треба підголити оселедець, але поки не став цього робити. На окопах перегукувалися вартові. Вмившись, Микита попрямував до кабиці. Дехто ще хропів на возах і під ними, але значна частина запорожців була вже на ногах. Козаки вставали разом із сонцем.
Біля кабиці сидів уже Горбоніс і козак на ім'я Півторакожуха, що його прозвали так за високий зріст і кремезну статуру. Мовчки пахкали люльками. Микита привітався і сів поряд. Ранковий холод чомусь зіпсував настрій.
— Ще й Богу не молились, а вже смалите, як чорти у пеклі, — сказав він без злості.
— Козацька люлька — добра думка, — відповів Півторакожуха.
– І що, в біса, надумали?
— Ще нічого.
— Гей, малий, рухайся швидше. Он у Джереловському курені вже снідають, а в тебе ще куліш не готовий, — Микита прикрикнув на молодика, що бігцем подався за дровами.
— Та не галасуй, Микито, діставай люльку. А то щось ти лихий зранку, — мовив Максим.
— Я завжди такий.
Микита наклав люльку.
— Як гадаєте, товариші, ушкварять нам нині турки?
— Ушкварять, чому б не вшкварити, — Півторакожуха говорив так, ніби це його зовсім не турбувало.
— Учора бачив кулі гарматні — як гарбузи! Цілі рови за ними в землі. Цікаво, які ж тоді гармати мають бути? Я таких і не бачив, — мовив Горбоніс.
— Напевно, шарфмиця[30]. Таку гармату чотири пари волів тягнуть, — відповів Микита.
Через кілька хвилин покликали до страви. Козаки витягнули ложки й підсунулися до казана. Їли мовчки. Чубаті голови схилилися над казаном і зачерпували величезними ложками гарячий куліш.
30
Шарфмиця — гармата калібру 34,5 см.
- Предыдущая
- 39/103
- Следующая