Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович - Страница 43

“Ковчег” сів на поверхню нової “землі” — станції призначення “втікачів од революції”…

Частина третя

НОВА ЗЕМЛЯ

І. ВЕНЕРА ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ

Лежачи в амортизаційному ящику, Цандер відчував, як підвищується температура.

“Так можна зваритися, — подумав він. — Поштовхів більше нема, час виходити”.

Цандер обережно виліз з ящика і скинув скафандр. Гаряче повітря, мов з розжареної печі, обдало обличчя. Піт заливав чоло, щоки, очі. Довелося знову насунути на голову шолом скафандра.

“Моя непередбачливість. Треба було перед посадкою посилити роботу холодильників…”

Він пустив їх на повну потужність. Температура знизилась, але було ще дуже жарко. Термометр показував сорок три градуси.

“Уявляю, як почувають себе наші пасажири”. Цандер скинув водолазний костюм.

Увійшов Ганс, витираючи піт з червоного обличчя.

— Тьху, шведська парня! — вигукнув він. — Я вже вийняв з “домовин” наших пасажирів. Розкисли. Леді Хінтон зовсім як кисіль стала. Навіть голос втратила — шипить, мов сифон. Барон хрипить. Стормер пихтить, з обличчя Делькро всю парфюмерію змило.

Через кілька хвилин пасажири зібралися в кают-компанії — червоні, мокрі, розслаблені. Делькро вийняла дзеркальце, з яким ніколи не розлучалася, глянула в нього і скрикнула. Від брів і вій ішли по щоках чорні патьоки; кармін, що був на губах, пофарбував підборіддя. Ганс не витримав — розсміявся.

— Навіщо вибрали таку гарячу планету? — почувся зловісний шепіт леді Хінтон. За час своєї мїжпланетної подорожі навіть вона зробила деякі успіхи в астрономії: навчилася відрізняти планети од комет за єдиною ознакою — “з хвостом чи без хвоста”. — Я ж попереджала вас, що мені потрібний клімат Рів’єри. На цій планеті клімат Алжиру.

— Ви помиляєтеся, леді, — сказав Цандер. — Цілком можливо, що зовнішнє повітря за стінами зорельота дуже холодне.

— Тоді, значить, це ви надумали зварити нас, мов раків? — сердито спитав Стормер.

Синьо-червоний, з виряченими очима, він і справді скидався на вареного рака.

Цандер посміхнувся.

— Просте діло: оболонка ракети сильно нагрілася від тертя об атмосферу.

— Ал-ле ж, вилітаючи з Землі, ми також т-терлись об ат-атмосферу?

— Ваша правда, бароне. І тоді температура так не підвищувалася. Але атмосфера Венери густіша від земної. Не забувайте, що це наш перший політ. Наступного разу знатиму, як…

— Наступного разу! — перебила Цандера леді Хінтон. — Ще раз пережити таке катування? Подумати страшно!

— Тридцять два градуси, — сказав Вінклер, глянувши на термометр. — Температура швидко падає.

Цандер стурбовано похитав головою. Надто вже швидко знижується. За стіною, мабуть, великий холод.

— То треба швидше відчинити двері і провітрити наш “Ковчег”, — сказав єпископ, погладжуючи лисину.

— Так, звичайно, — замислено відповів Цандер. — Гансе, Вінклер, ходімо.

— Дозвольте й мені з вами. Може і я чимось допоможу, — завертівся, підлабузнюючись, Пінч.

— Я покличу вас, коли ваша допомога буде потрібна, — відповів Цандер таким тоном, який примусив Пінча залишитися на місці. З часу своєї невдалої спроби керувати ракетою Пінч побоювався Цандера.

Вінклер, Ганс і Цандер пройшли коридорами у відсік — камеру, де були зовнішні двері. Цандер старанно зачинив і замкнув на ключ двері в коридор, потім сказав своїм помічникам:

— Справа серйозна. Судячи з внутрішньої температури, поверхня оболонки оплавилась. При цьому дверні пази, мабуть, спаялись. Якщо нам не вдасться відчинити двері, ми загинемо від задухи. У нас лишилося зовсім мало кисню…

— Відчинимо, — спокійно і впевнено відповів Вінклер. — Якщо не вдасться відчинити двері або Ілюмінатор, пустимо в хід свердла, автоген, зробимо отвір у стіні…

— Завдамо цим смертельної рани нашій ракеті, — додав Цандер. — У нас навряд чи вистачить матеріалів і інструментів залатати пробоїну так, щоб можна було наважитись на зворотний політ.

— Краще опинитися в полоні у Венери, ніж загинути в ракеті від задухи, — сказав Ганс.

— Треба усунути найближчу небезпеку.

— Правильно, Вінклер, правильно, Гансе. Я згоден з вами. Але, усуваючи найближчу небезпеку, чи не йдемо ми назустріч іншій? Що чекає нас за цією стіною? — Цандер ляснув рукою по вгнутій стіні ракети. — Може, мають рацію ті вчені, які твердять, що на Венері нема кисню.

— Тут — неминуча загибель, а за стіною — проблематична. Якщо є хоч один шанс проти ста…

— Про що тут говорити? — перебив Вінклера Ганс. — Ця камера закривається наглухо. Ми першими повинні випробувати на собі повітря Венери. І коли воно виявиться смертельним, дамо можливість нашим пасажирам пережити нас на кілька хвилин… Мені, правду кажучи, взагалі не до душі похоронні розмови. Про це все кожен з нас повинен був подумати ще на Землі, перш ніж переступити поріг ракети. Я пропоную негайно взятися до роботи, — Ганс рішуче відчинив двері і пішов у комору.

Там було темно. Ганс засвітив лампочку і… побачив перед собою Стормера, який зігнувся під вагою балона з киснем.

Ганс зрозумів: Стормер намагався віднести балон у свою каюту.

— Киньте балон! — крикнув Ганс, заступаючи двері.

Вмить ніяковість на обличчі Стормера змінилася гнівом.

— Не ваше діло! — грубо відповів він.

— Я наказую вам, покладіть балон на місце!

— Щеня! — заревів Стормер. — Тут я хазяїн, а не ти. Геть з дороги!

Знявши балон з плеча, Стормер узяв його напереваги і з цим тараном рушив на Ганса. Той. стояв нерухомо, але в останню мить відскочив убік. Стормер, не натрапивши на опору, впав разом з балоном, захарчав, вилаявся і почав підводитися. Ганс налетів на нього і перекинув на спину, Стормер з несподіваною швидкістю перевернувся на груди, скочив на ноги і кинувся до юнака, розставивши товсті, тупі пальці, з явним наміром задушити його. Не підпускаючи Стормера до себе, Ганс знову відскочив убік і схопив з полиці важкий молот, який міг би розтрощити череп нападникові.

— Гадюченя! — прохрипів Стормер, ворушачи пальцями, але не рухаючись з місця.

— Ви тут, пане Фінгер? Як справи? Що ви тут робите? — Біля дверей стояв Пінч, поводячи своєю гостренькою мордочкою, мов собака, що нюхав повітря.

— Я прийшов по інструменти, а що тут робив містер Стормер, спитайте у нього, — відповів Ганс.

Стормер кинув на Ганса гнівний погляд і, важко ступаючи, залишив поле бою, грубо штовхнувши по дорозі непроханого свідка.

Ганс усміхнувся, зібрав інструменти і вийшов у коридор, замкнувши комору на ключ, Пінч потирав плече і здивовано дивився вслід Стормерові.

— Містере Пінч, ви, здається, хотіли допомогти нам відчинити двері?

— З задоволенням.

— Тільки попереджаю: ми замкнемося наглухо. Повітря Венери може бути смертоносним…

— Це дурниці. Мене от що турбує: зовнішнє повітря, мабуть, дуже холодне, а я пропотів і можу схопити нежить… — вихиляючись і кланяючись, Пінч задки відійшов од Ганса.

— Чому ти так довго не повертався? — спитав Вінклер.

Ганс коротко розповів про випадок у коморі і взявся торгати запори.

— Почекайте, — зупинив його Цандер. — Я пропоную надіти кисневі маски і привести сюди козеня. Хай козеня перше випробує на собі дію зовнішнього повітря.

— Зайва обережність, — заперечив Ганс. — Припустімо, козеня здохне, ковтнувши смертоносних газів. Це не змінить становища.

Він спробував повернути колесо гвинтового замка — одного, другого, третього. Не повертається. Вінклер стиснув кільце своїми руками-кліщами.