Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд - Страница 38
— Ви з міліції, правда? — Андрій скоса дивився на нас. — Я так одразу подумав.
— До діла! — гаркнув Журка. — Кажи швидко, де ти знайшов рукопис? І не думай водити мене за ніс
— Я скажу, якщо ви дасте гарантію…
— Що?!
— Гарантію, що нічого не зробите Томекові і моїм братам.
— А що я їм можу зробити?
— Можете посадити в холодну.
— Невже я такий страшний? — запитав неприємно вражений Журка.
— Ще й який! — переконано підтвердив хлопець.
— Дурень ти! — гукнув Журка. — Я ніколи не підніс руки ні на якого шмаркача. І їм теж не збираюся нічого робити.
— Слово честі?
— Слово честі.
— Ну… повірю вам, — сказав вагаючись Андрій і уважно подивився на Журку. — Папери я взяв у Томека.
— Он як! — скривився Журка. — Ти дешево відбувся.
— Можете самі його спитати.
— Спитати? Не вдавай із себе дурня. Ти ж знаєш, що хлопці втекли.
— Вони можуть знайтись, і навіть швидко.
— Ти знаєш, де вони?
— Звичайно.
— Де?.
— В старій цегельні, в Рудих Ямах. Ви б шукали їх до літа.
Виманити Томека і його товаришів із сховища було не дуже трудно. Хлопці в усьому цілком вірили Андрієві.
За півгодини Томек уже був перед нами в альтанці у «Пристані». Я в душі сміявся, стежачи за виразом обличчя Журки. Поручик намагався за всяку ціну надати обличчю приємного виразу, хоч його всього аж корчило від люті. Журка дійшов навіть до того, що хотів почастувати хлопця цигаркою, але цим тільки викликав у нього підозру. Я відчував, що Томек собі на умі.
— То, значить, колего, забуваємо про все, що було, і стаємо друзями? Як ти на це?
— Чудово, пане поручику, — відповів Томек, відводячи очі вбік.
— А що б ти. сказав, якби я взяв тебе на службу в міліцію? — Журка смикав свій довгий ніс.
— Що ви говорите зі мною, як з дитиною! — розсердився Томек. — Я ж знаю, що в міліцію приймають тільки дорослих.
Журка прикусив губи.
— Ну добре, тоді давай поговоримо як чоловіки. Де ти знайшов ті папери, з яких робили голубів?
— Ви могли відразу спитати. Вони були сховані в шпаківні коло Берестової алеї.
— У шпаківні? — вигукнув Журка.
— Так.
— А чого тобі заманулося заглядати в шпаківню?
— Бо шпаки щороку прилітають сюди в березні. Але цього року вони щось підвели нас. Уже квітень, а їх усе ще нема. От ми з березня й заглядали туди щодня, чи не поселилися ще шпаки. Але їх не було. А у вівторок прибігає до мене Тереза і кричить: «Є, є!» Я побіг сам і заглянув. Аж то були зовсім не шпаки, а ті папери. Я приставив драбинку і відразу побачив щось біле. Я був страшенно сердитий: ну як же могли шпаки поселитися, коли вся шпаківня забита. Може, вони й прилітали, та побачили, що немає місця, і полетіли далі, правда ж?
— Ну добре, добре, — перебив його Журка. — Обкладинка теж була там?
— Була. Ми зробили з неї валюту.
— А з паперу голубів, так?
— Голубів і стріли, пане. Але там ще багато паперів лишилося…
Ми поспіхом рушили в Берестову алею. Справді, в шпаківні знайшли решту рукопису.
— Мені можна вже йти? — запитав Томек.
— Біжи!
Томек гукнув воєнний клич команчів і зник за поворотом.
— Дуже гарна казочка про шпаківню, — пробурмотів Журка, — але не думай, брате індієць, що ти пошив у дурні білого брата. Цікаво, що скаже про все це Тереза.
Терезу ми знайшли біля теплиці. Вона грала з подругами в класи. Ми відкликали її вбік. Дівчинка, здавалося, зовсім не злякалась і охоче взяла цукерки, які підсунув їй Журка.
— Слухай, дівчинко, це ти сказала Томекові, що прилетіли шпаки?
— Я, — Тереза, махаючи ногами, безтурботно трощила цукерки.
— Навіщо ти його обманула? Шпаків же немає.
— Я його не обманула, я справді думала, що шпаки прилетіли.
— Що це тобі спало на думку?
— Нічого, тільки це мене пан доктор Йонаш так обманув.
— Пан доктор Йонаш! — Журка намагався приховати збудження. — Що ж він тобі казав?
— Нічого не казав… Я… я тільки думала, що він годує шпаків.
— Чекай-но, це дуже цікаво. Ти матимеш велику коробку цукерок, тільки розкажи нам усе по порядку. Та як це було?
— Це було так. Хлопці почали обливатися водою…
— Як, після свята?
— Так, пане. Вони як почнуть, то обливаються цілий тиждень. Ще більше, ніж на свято. А цього року пан доктор Заплон дав Томекові водяний пістолет, і хлопці обливалися, як божевільні.. Я зовсім не могла вийти з дому, а коли нарешті вийшла, то вони ганялися за мною по всьому саду. От після обіду ми прийшли сюди з дівчатами і влаштували табір. Взяли собі ляльки і гралися, немовби ми втекли з своїми дітьми в пущу, рятуючись від дикунів. А для безпеки ми вартували по черзі біля стежки. І от, вартуючи, я й побачила, як пан доктор Йонаш годував шпаків.
— Тобто вдавав, що годує.
— Так, вдавав, що годує шпаків. Але тоді я думала, що він справді годує, бо добре не бачила. Зрештою, пан доктор так і сказав пані докторці.
— Пані Протоклицькій?
— Так.
— Коли?
— Ну, тоді, біля шпаківні.
— То вони приходили разом?
— Ні, я вам поясню. Пан доктор Йонаш витер руки і хотів уже йти, коли з другого боку алеї підійшла пані докторка і сказала: «О, яка зустріч! — Тереза талановито наслідувала Протоклицьку. — Що тут робить таємничий жнець?»
— Як? — здивувався Журка. — Таємничий жнець?
— Таємничий жнець. Так і сказала. Я добре запам'ятала, бо це щось дивне.
— Може, таємничий Джемс? — втрутився Трепка.
— Ні, не таємничий дженсь, це ж нічого не означає, — засміялася Тереза. — Вона виразно сказала, таємничий жнець.
— Ну гаразд, гаразд, — почав хвилюватися Журка. — І що ж далі?
— Отже, сказала: «Що тут робить таємничий жнець? Вибирає з гнізда пташині яйця? Ой, як негарно! Бридкий хлопець!» — і погрозила йому пальцем. А пан доктор Йонаш сказав. «Я годував шпака». Обоє розсміялись і пішли алеєю, тримаючись за руки.
Надзвичайно здивовані, ми переглянулись.
— Дякую тобі, дівчинко, — квапливо сказав Журка. — Бери всі цукерки і біжи собі!
Коли Тереза відбігла, він потер руки.
— Ну от, нарешті, щось є. А я думав, що ми добряче загрузли.
— Щось?! — гукнув я. — Та це ж сенсаційне відкриття!
Розділ XXIV
Йонаш зовсім занепав духом. Як тільки ми ввійшли до нього в кімнату, він зрозумів усе. Не міг видавити й слова, опустився у крісло і тремтячою рукою потягнувся до графина.
— Стоп! — Журка своїми залізними пальцями схопив його за руку. — З цього часу ви будете пити і їсти тільки те, що ми дамо вам.
— Як це… панове? — Йонаш злякано оглядався, і лоб у нього відразу вкрився дрібненькими крапельками поту.
— Впізнаєте? — Журка показав йому рукопис.
— Здається, це почерк професора, — видавив Йонаш.
— Я думаю, що, ховаючи рукопис у шпаківні, ви були впевнені в цьому.
— Ах! — Йонаш затулив обличчя долонями.
— Ви мовчите? А пора б уже й заговорити, — сказав Журка.
— Панове, я не вбивав, — благально прошепотів Йонаш. — Панове…
— На голослівних запереченнях далеко не заїдете. Признавайтесь у всьому. Коли ви забрали з кімнати професора Містраля цей рукопис?
— Я не брав… — видавив Йонаш. — Мені його підкинули.
— Підкинули… — зітхнув Журка. — Що ж ви ще вигадаєте?
— Клянуся… Я знайшов його… у… у чемодані. У вівторок…
— У чемодані, от тобі й маєш! — почав кепкувати Журка.
— Ви мені не вірите, — Йонаш витирав лоб носовою хустинкою, — але так було. Я повернувся після обіду. Хотів переодягтися. Відкрив чемодан і зверху побачив жовту обкладинку рукопису «Дельта».
— Мабуть, «Дзета», — зауважив я.
- Предыдущая
- 38/52
- Следующая