Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович - Страница 48

— Кілль-клііі!.. Кілль-клііі!..

А через мить долинуло напрочуд благозвучне, скрипково-ніжне, м'якотрубне:

— Анг!.. Анг!..

І знову полетіло звичайне, грубувато-гортанне:

— Кілль-клііі!.. Кілль-клііі!..

Федір Щербак не відривав погляду від ріки. Він прислухався до пронизливо ясних, чистих, то грізно застережливих, то радісно закличних, то просто веселих криків лебедів і раптом подумав: «Лебединий край. Ангора!.. Ангора!.. Нарешті я збагнув, чому Ангора є Ангора. За лебедині пісні її так прозвали».

— Чуєш? — прошепотів Щербак.

— Що?

— Ні, нічого. Здалося. Відбій!

Михайло Сухобоков зневажливо махнув рукою.

— Я так і думав. Знаєш, Федю, я оце чекаю порушника, а сам переконаний: даремно томлюся, нічого не випаде на мою долю.

— Звідки у тебе таке переконання? На кофейній гущі ворожив?

— Пізно ми з тобою народилися. Не в ті часи живемо. Тепер шпигун у глуху ніч та ще й через дунайський кордон не полізе. Тепер він більше у м'якому вагоні з усіма вигодами їздить або на ТУ-104 з паспортом туриста в кишені мандрує. Скільки ти служиш на кордоні?

— Рік.

— А хоча б одного порушника затримав?

— Ще не довелося. Але це ж добре, що не йде сюди порушник: боїться, тому й не іде. Вибирає місце, де легше, надійніше, безпечніше. Ну, добре, помовч! Потім побалакаємо.

Так перешіптувалися прикордонники тієї ночі. А регенсбурзька яхта «Цуг шпітце» спускалася вниз по Дунаю.

Вона ввійшла у радянські води, проминула Сулинське гирло і тепер поспішала до румунської Кілії.

Федір Щербак пильно вдивлявся в ріку. Темно довкола, гаї чорної вільхи важко тиснуть береги, заховалися за хмари зірки, а Дунай не темніє, мерехтить перламутровою блакиттю, майже світиться. Ось за це, мабуть, його й звуть голубим.

Дивиться прикордонник на велику ріку і йому здається, що вона разом із зірками і місяцем є на землі джерелом світла.

Федір за час солдатської служби споріднився з Дунаєм, полюбив. Усе прочитав про цю ріку, що було в міській бібліотеці і в книголюбів. Усі легенди, всі пісні про батька-Дуная записав у товстий зошит.

Бачив він тільки нижній, радянський Дунай від Вилкова до Рені, а розповідав, ніби тисячу разів бував на всій річці, яка тече по території восьми держав Центральної і Східної Європи.

Щербак і до армії любив доводити будь-яку справу до кінця, робити її на повну силу. І справа платила йому добром. Найвідповідальнішу і найделікатнішу службу начальник застави довіряв насамперед Федору Щербаку. В гирлі Дунаю нараховувалося безліч острівців, проток, боліт, озер, плавнів, єриків, але всі, навіть з дуже химерними назвами, були відомі Щербаку.

Любов дуже пам'ятлива.

Дунай, Дунай! Ти богатир, краса і гордість Відня і Братіслави, Будапешта і Белграда, пісенна слава Німеччини і Австрії, Словаччини і Угорщини, Югославії і Болгарії, Румунії і українського півдня!..

Починається Дунай в Німеччині, на східному схилі Чорного лісу, на висоті понад тисячу метрів. Джерела його — Брігах і Бреге. Зливаючись поблизу Донауелшінгена, біля підніжжя замка Фюрстенберг, у старовинному парку, струмки утворюють Донау — Дунай. Тут стоїть кам'яна статуя матері з двома немовлятами, яка уособлює Дунай.

Верхній Дунай пробиває у Шварцвальдському плато глибоку вузьку щілину. Береги одягнуті в камінь, вк ті мохом, чагарником і чахлою гірською ялиною.

Протікаючи в південній Німеччині вздовж хребта Баварський Ліс, Дунай вбирає в себе притоки, що прямують з Тріпольських Північних Альп, з боку Швейцарії, все більше й більше набухає, стає глибшим.

Ульм — перше велике придунайське місто. До Ульма по берегах Дунаю розкидані здебільшого приземкуваті кам'яні, обплетені виноградними лозами будинки сіл і хуторів. Зрідка трапляються старі руїни, можливо, пам'ятки феодальної епохи.

Покинувши землі Німеччини, Дунай пробиває собі широке річище серед гір та пагорбів, поглиблюється, набирає сили і пришвидшує течію. Річище тут примхливе, небезпечне. Оберігаючи себе від капризів Дунаю, австрійці спорудили випрямляючі і захисні дамби.

Прорізавши з заходу на схід Верхню Австрію, Дунай омивай відроги Альп, підніжжя Віденського лісу і вдирається в серце двомільйонного Відня, в першу на своєму шляху столицю.

Після Відня Дунай тече по віденській улоговині, серед густого верболозу, вздовж автостради Відень — Братіслава — Будапешт.

На чехословацькому кордоні вбирає в себе Мораву. У районі старовинного замка Девіна, де Морава впадає в Дунай, починаючи з переможного 1945 року вільні люди святкують день дружби слов'янських народів. Від зорі до зорі на берегах Морави дзвенять пісні — чеські і словацькі, російські і українські, польські і болгарські, сербські і хорватські. Відблиски святкових вогнів лягають на води Морави і Дунаю.

Слов'янський Дунай привільною дорогою мчить до зелених горбів Малих Карпат, на схилах яких у глибоку давнину містився римський табір, а пізніше, в дев'ятому столітті — фортеця Великоморавського союзу племен. Тепер на схилах Малих Карпат над Дунаєм височить Братіслава, столиця народної Словаччини з її старовинним Градом — Кремлем. Дунай тулиться до самого центра Братіслави — до його бульварів і набережних. Пронісши свої води повз Вільну, Зимову і Нафтову гавані Братіслави, він розгалужується на головне русло і Малий Дунай. Між ними лежить найбільший у світі річковий острів — Житній.

Протягом багатьох століть Дунай промивав і прогризав кам'яні відроги Малих Карпат, утворюючи Угорські ворота і вириваючись на привільну степову рівнину.

Після Будапешта Дунай значно послаблює силу своєї течії, зменшує швидкість, немов застигає, його русло з непостійним піщаним дном примхливо звивається, розгалужується на безліч мілководних рукавів. Береги низькі, прикриті дамбами. Багато заплавних терас, стариків.

Розділені стокілометровою смугою рівнини Альфельд, течуть паралельно одна одній Дунай і Тиса. На угорській землі вони не зустрічаються. Прямують на південь, за кордон, на територію Югославії, де й зливаються північніше Белграда.

Повноводий, могутній, ввібравши в себе десятки гірських і рівнинних річок п'яти країн, Дунай підходить ще. до однієї столиці — Белграда.

Кілометрів за двісті від Белграда Дунай, по-румунськи Дуна, вливається у Залізні ворота, прорубані між Карпатами і Балканами. Із швидкістю чотири метри на секунду, пінячись на скелястих порогах, що високо стирчать над кам'яним дном, несе він сімдесятиметрову товщу своїх вод серед високих берегів Румунії та Югославії, мимо скель, біля підніжжя яких ще римляни, в часи воєнних походів, проклали Стежку Трояна, яку моряки називають Катарактою.

За Залізними воротами Дунай робить величезну, понад стокілометрову петлю — «Рондо».

Зеленою, місцями заболоченою, озерною низиною південної Румунії і північної Болгарії Дунай тече на схід. Недалеко від міста Сілістра, де кінчається болгарська земля, коли до чорноморського берега лишається трохи більше як сто кілометрів, Дунай круто повертає на північ.

За Браїлою і Галацом, прийнявши карпатські ріки Серет і Прут, Дунай підходить до кордонів Радянського Союзу, останньої держави на своєму шляху. Тут же, злившись із Прутом, він припиняє свій біг на північ. Велика річка легко, мов струмок, повертає праворуч, на схід, потім на південний схід, до Чорного моря.

Перше радянське місто, якого Дунай торкається своїм лівим крилом, — Рені.

У цьому місці Дунай повноводий, глибокий, швидкий, норовистий, на кожному повороті загрожує виплеснутися на рівнину. Не підходячи до румунського міста Тульча, розгалужується на два самостійних судноплавних рукави: один веде до Тульчі й далі, до морського каналу, до Сулинського порту, другий — на північ, до колись могутньої дунайської фортеці — Ізмаїла.

І навіть тут, втративши майже половину своєї могутності, Дунай величний, глибокий і широкий. Колісні судна каботажного плавання, самохідні баржі, морські кораблі всіх країн світу борознять його води.

Проминувши дві Кілії, правобережну і лівобережну, румунську і радянську, Дунай підходить до російської Венеції. Далі знову розпадається на численні рукави, протоки, живить водами заплавні озера, болотисті низини, лимани.