Загнуздані хмари - Романівська М. - Страница 18

Коли це в глибині кімнати почувся якийсь виразний рух. Це розкрився люк на горище електрички. Легко впали на підлогу сходи і немов відбили шелест чиїхось ніг.

Хтось, очевидно, був на горищі і тепер збирався злазити назад. Хто? У Раї завмерло серце. Може, якась аварія в її машинах?.. Рая швидко кинулась до люка.

— Хто там?..

Але освітлений колодязь вгорі відповів їй мовчанкою. Знову почувся якийсь рух, і враз драбина поповзла вгору. Люк щільно закрився.

Це вже було щось незрозуміле! Хтось, певно, сидів на горищі. І коли це був «хтось» із співробітників, так. це були зовсім недоречні жарти. А може, якась лиха людина?

Сердита Рая підбігла до дверей і натиснула кнопку одного з сигналів тривоги. Сигнал пролунав над самим вухом чергового, озвався вдалині неспокійним дзвоном, і за хвилину радист Толя (це було його чергування) прибіг до електрички.

— Що сталося?.. — злякано запитав він.

— Хтось є там, нагорі, — сказала Рая. — Але головне в тому, що цей «хтось» не відповідає. Це якось підозріло.

— Подивимось, — сказав Толя. — Ви стійте на дверях, а я полізу нагору.

Передавши Раї один з револьверів, він пішов до люка, одчинив його і поліз вгору.

Несподівано почулось дзвінке гавкання Мухи. Вона своїм собачим вухом почула сигнал з кімнати радиста і збудила Мака. Він прибіг до електрички і стояв, охоплений тривогою, тримаючи в руках Дженні, яку по дорозі піймав у коридорі.

— Що таке?.. — запитав він Раю.

— Нічого особливого, — відповіла Рая, — ти б краще йшов спати.

Але що сталося з Мухою? Вона кинулась уперед за один з трансформаторів і залилася гавкотом. Рая стурбовано заглянула туди — там нічого не було, а Муха стрибала і гарчала просто на стіну.

— Ну, твоя Муха зовсім здуріла, — сказала Макові Рая, — вона хапає просто повітря. Вгамуй її, бо в мене й так уже починає боліти голова.

Мак зробив рух, щоб спустити на підлогу Дженні і втихомирити Муху, і раптом з подивом поглянув на черепаху.

— Раю! Раю! — аж скрикнув він. — Подивись, що трапилося з Дженні. Та вона ж прозора, як скло.

— Та підожди, — сказала Рая, дослухаючись до того, що робиться на горищі, — мені зараз не до твоєї черепахи.

Але мимоволі вона все ж таки глянула на черепаху й здивувалась не менше Мака. Голова, хвіст і ноги черепахи, раніш зеленасто-чорні, були зараз прозорі, як скло. Мак підняв черепаху вгору на світло, і вона засяяла, як прозора медуза, тільки її тарілка була така ж сама, але наче набрала якогось червонястого відтінку.

— А справді це щось чудне, — сказала Рая і навіть простягла руки до Дженні.

Тимчасом радист Толя повернувся з горища.

— Там нічогісінько нема! — весело закричав він, спускаючись сходами. — Вам, Раю, просто привиділося.

Але тут сталося щось неймовірне. Як потім запевняли Мак і Рая, діло було так: стілець, що стояв між трансформатором і ними, сам собою перекинувся. Муха заскавучала. Тоді щось війнуло і штовхнуло Раю, яка стояла на дверях. А Дженні вилетіла з рук Мака, знялась з шумом у повітря, неначе якийсь літаючий прилад, вилетіла в коридор і зникла в його глибині.

— Що це?.. — тільки і міг вимовити здивований Мак. Вій вибіг у коридор, сам собі не вірячи, пробіг уперед, обдивився всі куточки — черепаха зникла. У коридорі було тихо, лише чути було, як по-старечому глухо кашляв уві сні професор Ролінський.

Толя був не менше здивований виглядом Раї, яка в цілковитому розгубленні роздивлялася навколо.

— Що трапилось? — запитав він.

— Я не знаю, — ніяково сказав Мак, — мені просто здалося… щось смішне….

— Мені здалося, — перебила його Рая, — що тут сам собою перекинувся стілець, а в Мака з рук вилетіла черепаха.

— О, — зрадів Мак, — ти теж бачила це? А я вже думав, що де мені приснився такий дивний сон, хоч я й не спав.

— Ні, мені принаймні ще ніколи такі сни не снились, — заявила Рая. — Мак мені тут показував чудернацьку річ — свою Дженні, що зробилась прозора, як скло, а потім вона полетіла в коридор, і це так само вірно, як те, що перед тим сам собою відчинився люк.

— Ви жартуєте? — засміявся Толя. — А щодо люка, так це вам, певно, здалося.

— Добре «здалося»! — навіть розсердилася Рая. — Хіба б я даремно сигналізувала тривогу?..

Розмова раптом перейшла в суперечку, коли до електрички зайшов сонний Гандін. Його теж, очевидно, збудили сигнали і рух на станції. Гандіну розповіли, в чому справа, але він одверто почав сміятись з Раї й Мака.

— Любі мої! Слово честі, літаюча черепаха — незвичайна тема для досліджень натуралістів! Мачку, покажи ж мені її швидше!

Але з'ясувавши, що в Раї не було жодного наміру жартувати, він змінив думку про всі ці події.

— Чудаки!.. Це, мабуть, просто підземний поштовх. Певно, — Лесь був землетрус.

Толя поспішив до радіотелеграфу. Але все було спокійно, в жодному кутку європейської частини СРСР сейсмографи не занотовували землетрусу.

Коли вранці прилетів стомлений, але спокійний Горний, йому, звичайно, все розповіли. Але його стурбували лише Райчині та Макові нерви.

— Ви, очевидно, зовсім не спали і вкрай знервувались. Дорогі мої, ваші галюцинації зовсім не личать працівникам дощової станції. Сором, друзі мої! Не треба розпускатися!

Горний був дуже заклопотаний, і Раї не хотілося з ним сперечатися.

ПОДАРУНОК МАКА

Мак прокинувся другого дня в поганому настрої. Присмак чогось неприємного ще в ліжку прогнав його міцний вранішній сон. Мак пригадав одразу, в чому справа: дощ не відбувся і потім… потім літала Дженні.

Мак не любив незрозумілих речей; кожну незрозумілу річ треба завжди розшифрувати, інакше не може бути. А в даному разі прозора літаюча черепаха розшифруванню не піддавалась.

До того ж татко запідозрив, що в нього «нерви», і це було просто-таки образливо, адже Мак прекрасно пам'ятав, як черепаха знялася в повітря. Невже це було тільки його фантазією?..

Незадоволений собою і своєю головою, що боліла після безсонної ночі, Мак постукав до Раї. Рая робила ранкову гімнастику.

— Лікую нерви, — похмуро заявила вона Макові і, раптом жартівливо схопивши Муху, поставила її на задні лапки.

— Стій, Мухо, стій, тобі теж треба займатися фізкультурою. У тебе ж неврастенія, навіть психостенія. Ти ж гавкала на порожнє місце!..

Мак засміявся; а все ж таки як дивно: він пригадав вчорашню поведінку Мухи в електричці.

— Муха ніколи не гавкає даремно, — зауважив він, — а що це все значить, я, чесне піонерське, няк не доберу!

Рая знизала плечима.

— Кожне явище має свою причину, — сказала вона. — Але цього разу Борис Олександрович помиляється, нарікаючи на наші нерви. Тут щось інше. Та сьогодні мені не хочеться з ним сперечатись, бо в пас дуже напружене становище. Знаєш, чому не було дощу?..

— А чому?

— Татко твій літав уночі до стабілізуючої станції, і там підтвердились його міркування. Познайомившись з даними стабілізуючої станції про надіслані хмари, він протиставив їх даним професорової розвідки і переконався, що наш дід-буркотун дав зовсім неправильне зведення.

— Ой! — аж закричав Мак. — Та як же він смів!

— Ну, зрозуміло, що він зробив це ненавмисне, — заперечила Рая. — Просто не засвоїв нашої складної апаратури. Він старенький, хворий, і це йому не під силу. От, наприклад, у деяких найтонших приладах була сила маленьких павучків. А старий цього не добачив…

— Це я бачив! — сказав Мак. — Татко мені показував.

— Одне слово, наплутав нам Ролінський. Навіть знак заряду хмар ми дали здебільшого не той. Ну, хмари стабілізувалися та й пішли собі геть.

— Як же буде далі?.. Адже це знов настане смуга тиші, хмар нам не зможуть переслати.

— Сьогодні ми зробимо штучні хмари і поки що осадимо частину тієї вологи, що є в повітрі. Це, головне, заховає на день землю від пекучого сонця, а потім дасть непоганий дощик!