Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович - Страница 18

Незабаром вони виїхали до роздоріжжя, де Нікітін побачив білий санітарний ЗІС і синю «Победу» Каширіна.

«Прикро, що йдучи правильним шляхом, я опинився тут останнім», подумав Нікітін. Каширін вийшов з машини і пішов йому назустріч.

В той час, як у розшуках сліду «Олімпії» Нікітін з Гаєвим кружляли путівцями, надійшло повідомлення від Глухівського лісничого, який знайшов у лісі труп Мехії Гонзалеса. Судовомедичний експерт, слідчий і Каширін зустрілися у Глухівському лісі і оглянули місце події. Склавши акт, судовомедичний експерт поїхав на машині слідчого, а Каширін залишився, чекаючи Нікітіна.

— Скоро зовсім стемніє, — сказав Каширін, вітаючись з Нікітіним, — а нам ще треба оглянути місце події, та й тіло Гонзалеса треба терміново відправити на розтин. Ходімо, — закінчив полковник і, вказуючи дорогу, рушив уперед.

Вони йшли поруч по старих, запорошених слідах. Було неважко зробити висновок, що з боку дороги в цьому напрямку кілька днів тому йшла людина; отут вона зупинилася, обійшла стовбур великої сосни і, прихилившись до нього, деякий час не рухалася. В цьому місці слід був глибший, і тонкогольчастий покрив інею стертий із стовбура сосни. Потім слід повів їх далі, в глухі і темні хащі.

Незабаром вони вийшли до невеликої галявини. Тут слід переконав Нікітіна в тому, що людина зупинилася, довгий час стояла нерухомо, потім сіла на пеньок і притулилась до стовбура дерева.

Сутінки погустішали. Нікітін уважно оглянув галявину: по її краю проходив неглибокий ярок, що заріс вербником, поряд заєць-біляк проклав слід, тут він їв кору верби. Галявину оточували високі сосни і ялини. Сніг був чистий, і тільки де-не-де темніли ялинові шишки, вилущені шишкарями.

Суворе, урочисте вбрання лісу особливо вразило Нікітіна, коли його погляд впав на утоптаний край галявини, де лежало тіло Гонзалеса. Покійник ніби тримав у підкинутій руці велику червону дитячу кулю, з тих, що весною продають на вулицях. Це була кругла пляма крові, що червоніла на снігу біля його руки.

Протоптаною слідчими стежкою Нікітін підійшов ближче. Побачене викликало у нього знайоме неприємне почуття того внутрішнього протесту, що завжди виникає при вигляді смерті в здорової людини, яка любить життя.

Очевидно замкова частина рушниці, що розірвалася, завдала Гонзалесу смертельного удару в праву скроню. На кисті лівої руки силою вибуху були відірвані великий, вказівний і середній пальці, на правій невистачало двох пальців великого і вказівного.

Ствольна частина рушниці лежала біля ніг трупа. Між стволів було вигравірувано: «Льєж 19…», далі нічого не можна було розібрати. Патронташ, фляжка, ягдташ і рюкзак лежали тут же поруч.

— Ось документи, знайдені в правій боковій кишені, — сказав Каширін, передаючи Нікітіну пачку паперів.

У ній були: паспорт з візою на ім’я Мехії Гонзалеса з Санта-Роса, республіки Гондурас, 1920 року народження, вид на проживання, виданий консульським відділом МЗС, фотографія молодої жінки, знятої на тенісному корті з ракеткою в руці. Внизу на фото — напис: «Не забувай свою Доріс! Тегусігальпа 1952 р.». Тут же була записна книжка з численними адресами торговельних зв’язків фірми і номерами телефонів столиці Гондурасу. Книжка була рекламна, фірми жувальної гумки «Дріїм».

Помітивши, що Нікітін закінчив огляд документів і книжки, полковник дістав маленький пакетик і розгорнув його.

— Ось сигарети, — сказав він, — і крихти тютюну, знайдені у лівій нижній кишені.

Сигарети були марки «Фатум».

Темніло. Нікітін за допомогою кишенькового електричного ліхтарика ще раз оглянув те, що колись було обличчям Гонзалеса. Нижче великої і глибокої рани був невеликий опік, численні порошинки вп’ялися у шкіру обличчя і шиї. Разом з трьома пальцями лівої руки з тильного боку кисті був зірваний майже весь шкіряний покрив. Під нігтями двох пальців, що збереглися, виднілася чорна смуга бруду. Ця обставина зацікавила Нікітіна.

— Слідчий звернув увагу на бруд під нігтями в трупа? — спитав Нікітін.

— Здається, ні.

— У вас, Сергію Васильовичу, годинник «Победа»?

— Так, «Победа»… — здивовано відповів Каширін.

— У мене теж. Якщо не заперечуєте, знімемо скельця і спробуємо зібрати цей бруд з під нігтів.

Віддаючи належне дотепній вигадці, половник зняв годинник і, вручивши його Нікітіну, спитав:

— У вас є з цього приводу якісь певні міркування?

— Так, Сергію Васильовичу, є. У Глухівський ліс Мехія Гонзалес приїхав на «Олімпії». Зараз у цьому вже немає сумніву. Мене цікавить: чи не мастило під його нігтями, адже на пальті в Едмонсона, якщо пригадуєте, була така ж масна пляма.

Переборюючи огиду, Нікітін закінчив цей незвичайний «манікюр», зібрав бруд в одне скельце від годинника, накрив його іншим і, зробивши таким чином предметне скло, старанно загорнув його у носову хусточку.

Стало зовсім темно. Оглядати за допомогою ліхтарика всю галявину було безнадійною справою, доводилося покладатися на увагу і досвід старшого слідчого.

Коли вони вирушили назад, Нікітін спитав:

— Що говорить судовомедичний експерт?

— Він вважає, що, беручи до уваги низьку температуру, час настання смерті можна визначити лише приблизно і навіть після розтину трупа навряд чи вдасться зробити це точніше. Експерт твердить, що смерть настала вночі з шостого на сьоме число. Причина смерті — ушкодження речовини головного мозку внаслідок оскольчастих переломів черепа. Я намагався уточнити, спитавши його, чи вважає судовомедичний експерт, що це нещасній випадок? Як і слід було чекати, дістав ухильну, відповідь. Експерти не люблять говорити про соціальні причини смерті. Наявні всі зовнішні ознаки нещасного випадку, сказав він, а решта, мовляв, справа слідства.

— Слідчий підтримує версію нещасного випадку? — з цікавістю спитав Нікітін.

— Навпаки, слідчий категорично заперечує нещасний випадок.

— Які в нього мотиви для цього?

— Він вважає, що порох, який викликав вибух рушниці під час пострілу, судячи по опіку, кіпоті й порошинках на обличчі вбитого, надто відрізняється від порохових зарядів у патронташі мисливця. Слідчий припускає, що в один з стволів рушниці був закладений спеціальний патрон.

— Значить, вбивство? — спитав Нікітін.

— При первинному огляді трупа на місці події цього вирішити не можна Дальше слідство, я думаю, відповість на це питання.

Вони вийшли на дорогу до машин, і полковник наказав перенести в «санітарку» тіло Гонзалеса. На машині майора співробітник райвідділу повіз речові докази до слідчого, а Нікітін поїхав з Каширіним на його «Победе».

По дорозі до Москви, намагаючись усвідомити події дня, вони обидва мовчали, і, лише коли машина під’їжджала до міста, полковник скачав у роздумі:

— Я думаю, що посол, який представляє інтереси Гондурасу, не дав би згоди на розтин і негайно ж зажадав би тіло Гонзалеса для відправки його за океан…

— Чому?

— Якщо це вбивство, то не з метою ж пограбування, а з якихось поки що незрозумілих політичних мотивів. У такому разі посольство не буде зацікавлене в об’єктивному слідстві.

— Логічно. І знову ж, Сергію Васильовичу, постає питання: яке відношення до всієї цієї історії має «джентльмен пера»? Справа повертається так, що Едмонсону треба буде доводити своє алібі.[9] Де він був з третього по сьоме січня?!

— Добре, Степане Федоровичу, давайте побудуємо гіпотезу: Едмонсон, різка, запальна людина, ображений не менш гарячим креолом або там метисом, у збудженому стані вбив його. Але ж, якщо версія слідчого правильна, вбивство сталося за наперед розробленим і виконаним планом. А якщо так, навіщо знадобилося комерсанта, який торгує не стратегічною сировиною, а бананами, заманювати в ліс і по звірячому вбивати, спотворивши до невпізнання…

— Чекайте, Сергію Васильовичу, а може, ключ до розкриття причини вбивства саме й полягає в тому, що Гонзалеса спотворено до невпізнання!