Вулиця Без світання - Усиченко Юрій Іванович - Страница 41

Постояли, прислухалися. Від причалу, де розвантажували «Генерала Гранта», долинали гуркіт лебідок, дзвінкі голоси.

Переконавшись, що небезпеки нема, рушили далі: Павлюк попереду, за ним — Тимошков, позаду — Дем'янко.

Перетнули залізничне полотно, ступили на причал. Він увесь був завалений товстими колодами. Прохід між ними тягнувся паралельно причалу, лише в кінці повертав просто до води.

Дем'янко обігнав Тимошкова і пішов зразу за Павлюком.

— Куди ви? — засичав Тимошков. — Не лізьте наперед.

— Цсс! — цикнув на нього Дем'янко. — Потім поясню.

Обіцянки він так і не виконав.

Коли Павлюк повернув за ріг, перед ним виросли троє з автоматами наперевіс. В ту саму мить хтось стрибнув зверху, притиснув до землі Тимошкова.

— Стріляйте, Дем'янко! — крикнув Павлюк, сподіваючись у загальному сум'ятті сунути руку за пазуху і включити механізм, який спалить документ. — Стріляйте!

— Моє прізвище не Дем'янко, а Данилко, — не без іронії пояснив молодий чоловік, тримаючи Павлюка за руки і не даючи йому поворухнутись. — Вийміть у нього з-під сорочки футляр, товаришу Воробйов. Список зрадників там.