Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович - Страница 6

Що за безглузда помилка! І яка злобна впертість!

Чим заслужила фізична людина — двонога істота з ряду приматів — щоб увесь Всесвіт упав до її ніг? Що несе вона Природі навзамін того, що вона постійно бере? А брати без віддачі — це космічний злочин.

Наука не замислюється над цим. Апологети «точної науки» крушать все навколо — атомні структури, живі клітини, лізуть у психіку і гени, в минуле й майбутнє, прагнуть до далеких світів, щоб і там ствердити свої честолюбство й зверхність.

Що вони намагаються знайти в мікросвіті? Ті ж битви й конфлікти, що й на Землі?

Що вони шукають в далеких світах? Про що хочуть говорити з іншими розумами, якщо не можуть домовитися з такими ж, як і самі вони?

Справді, про що говорити із Зоряними Братами? Що розказати їм про нашу Землю? Чим похвалитися? Безкінечними війнами? Отруєнням Планети? Тим, що озброїли хижих політиків комічною зброєю загального руйнування?

Великий злочин Науки перед Розумом і Совістю. Бо найстрашніші диктатори не змогли б нічого зробити, якби апологети науки не вклали в їхні руки таємну силу землі й неба.

Воістину, Наука — хижак, що прикинувся велелюбним створінням, звір, який обіцяв народам рай земний, а натомість укинув Планету в тяжкі кола техногенного Пекла.

Світ, як Жива Істота, зникає. Він закутий у бетон, у залізо й пластмасу. Він обплутаний сіткою дроту й обманної інформації. Він знемагає під мільйонами коліс і гусениць, що мучать його плоть. Він отруєний пестицидами та іншими «цидами». Він задихається від випарів отруйного газу і нескінченного потоку всілякої мерзоти, що пливе з мегаполісів та міст.

Навіть багато учених жахнулися від того, що самі накоїли. Дехто закликає до здорового глузду, дехто заперечує небезпеку. І ті, й інші — ошуканці й негідники!

Необхідні не запобіжні заходи (хіба не все одно, як убивати і мучити — швидше чи повільніше?), а рішуча Альтернатива Буття. Необхідно збагнути небезпеку зовнішньої аналітичної «науки» як ілюзорного інструменту псевдопізнання, бо неможливо пізнати Ціле, дроблячи його на частки, агресивно вторгатися в сокровенні глибини Життя, викликаючи тим самим його спротив. Ми не пізнаємо сутність Буття, а воюємо з ним.

Наука Нового Світу вивчатиме не ілюзорне плетиво тіньових часових структур, а невичерпні глибини Внутрішнього Космосу, котрий є зодчий і Космосу Зовнішнього.

Пізнавши себе, тобто Внутрішнє, Людина пізнає і Зовнішнє, стане Розумним Духом Усесвіту. Не «закон» диктуватиме Людині сенс дій та волінь, а Людина творитиме динамічні закони для Зовнішнього Космосу — Закони Радості, Краси і Єдності.

Хай не гніваються друзі пізнання, а добре подумають, що за інверсія відбулася з проблемою гнозису-пізнання, кому стали слугувати нащадки древніх мудреців, що свято берегли таємниці Матері Світу від жадібних прислужників Мороку? Збагнувши свою зраду, вони рішуче спрямують свій шлях до Альтернативи!..

Небезпечний і МІРАЖ ЗОВНІШНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. Він повів людей по шляху Каїна, котрий, за біблейським міфом, був першим будівником, творцем наук, ініціатором мистецтв, держав і т. д. Цей міраж обманув Людину надією на творення в зовнішньому світі того, що було втрачено у внутрішньому. І що ж ми бачимо?

Безкінечне будівництво міст, палаців, пірамід, лабіринтів, храмів, картин, скульптур, доріг, імперій, держав, ідеологій, наук, релігій, світобачень, розваг і багато чого іншого. І вся ця «творчість» — всепожираючому Часу на з’їжу. Тільки пилюга над колишніми імперіями, тільки каркання зловісних птахів над шляхами кривавих завойовників, зотлілі кістки грізних диктаторів, лише огризки древніх «знань» і «вірувань», тільки втома народів від нескінченного шляху в нікуди, від непотрібної, тяжкої «творчості», від безперервного будівництва «осяйного майбутнього».

Чому ж триває безглузда «творчість», чому пливуть потоком брехливі книги, фальшиві картини, нікчемні теорії, сірі мудрування? Чому ростуть нові міста, поглинаючи живу природу, готуючи все нові й нові комфортні в’язниці квартир, офісів і ресторанів, з яких людям ніколи не вирватися?

Хтось скаже, що без такої творчості людина деградує, що в цьому — сенс Буття і покликання Людини.

Це — напівправда. Людина, воістину, суджений Творець Всесвіту, але творець духовний. Вона могла б стати Розумом і Духом Буття, направляючи Стихії й Елементи Природи до гармонійного співзвуччя й Краси. Але не ліпити з крихт розтерзаної Єдності, не творити тіньові образи занепалого Світу, — а прагнути до Само-творчості, до Саморозкриття. Як це роблять зорі, квіти, окремі мислителі, що вказали Шлях до Світів Духу.

Сума Любові не заперечує зовнішню творчість, ще протягом багатьох літ вона буде необхідною як обрамлення головної будівлі — Світу Самотворчості, при якому Людина почне ліпити сама себе й нові гармонійні форми Зладованого Космосу.

А зовнішня творчість (і тому є безліч прикладів) у більшості випадків веде в ілюзорні світи безкінечної марноти…

МІРАЖ ТІЛЕСНОСТІ, або ФОРМИ — грізний міраж. Він полонив дух Людини і нерозривної з нею фауни ілюзією окремості. Він, роздробивши Ціле, протиставив форму формі, він розчленив Єдину Сутність Буття на океан дискретностей, частин, що хаотично танцюють у безмежності під пресом «законів» тяжіння чи відштовхування.

Тіло необхідне як ступінь самоусвідомлення серед Вічності, серед безодні Буття. Це — сходи розкриття невичерпного потенціалу Духу, це — нові горизонти Світів і Можливостей. Тіло — інструмент Творящого Духу для життя й діяльності в певній сфері Буття. Але це в тому випадку, якщо тіло чи форма динамічні й слухняні до волі Кореня Життя. А якщо вони самозберігаються і закривають зір Духу, тоді вони перетворюються на космічну в’язницю, на міраж. Тоді тілесний інтелект створює інструмент самозбереження у вигляді наук, релігій, соціології, традицій, здорового глузду і т. д. Ілюстрація: кокон з метеликом, що розвивається всередині. Якщо форма-кокон переконає метелика, що її треба «зберегти», то метелик не з’явиться на світ, а задихнеться в самоствореній тюрмі.

МІРАЖ ФОРМИ породжує ще один — МІРАЖ МНОЖИННОСТІ. Ця фікція дискретності, роздробленості, роздільності Світу переслідує нас постійно, щохвилини буття. Зорі, атоми, частинки, люди, звірі, хмари в небі, зотлілі кістки дідів, камені колишніх палаців, новонароджені, мурашки, птахи, іскри сонця на хвилях води — все тікає, розсипається, все це тримається разом тільки завдяки творчій потузі Світової Свідомості, але чи надовго вистачить цієї потуги? Невже до безкінечності слуги Мороку будуть терзати частини тіла Осіріса, кидати частини розтерзаного Орфея в потік ілюзорного буття?

Ціле втратило Себе серед безодні і намагається з’єднатися із своїми ж частинами, шукає їх, запалюючи маяки Любові, Краси й Розуму серед страшної пустелі Небуття. Але цього не стається. Бо у Світі, поряд з істинними частинами «Володаря Світла» діють самозванці, актори Мороку, що намагаються запобігти Об’єднанню Світів. Головна їхня зброя — «Закон Дзеркала». Частини «Володаря Світла» — Першосутності Духовного Світу — відображені в дзеркалах Мороку і породжують легіони ілюзорних двійників. Маючи можливість діяти у світі форм, паразитуючи на таємничій сутності Життя, псевдодвійники Реального постійно тчуть примарне Буття Зовнішнього Світу, використовуючи духовний матеріал Синів Світла. Так вони затримують Духів Творення в тюрмі Часу й Простору, змушуючи крутити упродовж міріад років Колесо Обманного Буття.

Результат цього — страшна самотність серед пустелі зоряного світу. Самотність — ось бич Буття. Біль самотності штовхає весь світ до пошуків втраченої Єдності (чи Раю, за містичною термінологією), але ці пошуки ведуться на шляхах суєтності й марноти. Саме біль самотності породжує агресію, ненависть і любовну пристрасть — підробку Єдності.

Так, любов теж агресія, хоч і ніжна. Вона не задовольняється сама собою, але намагається полонити іншого, щоб передати тому свій біль, щоб забути про необхідність пошуку.

Самотність породила тілесність, тілесність — форму, форма — енергетизм, енергетизм — силу, сила — перевагу, перевага — ієрархію Світобудови.