Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович - Страница 5

Отже, підсумуємо.

Увесь енергетичний Всесвіт, зорі, галактики, мікросвіти, макросвіти — все це лише наше колективне Творення, розіп’яте на безодні Часу і Простору в спробі утвердити свою самообмеженість у певній системі координат. Дух Людини забув про свою Прабатьківщину-Цілість, про своє право на Повне Буття і намагається спорудити жебрацьке буття в сферах тління й смерті.

Чи наближаємося ми до таємниці буття, нагромаджуючи енергоможливості?

Ні. Ми тільки викликаємо більшу тугу і спрагу нових джерел енергії.

Всі наші зазирання в «інтимну таємницю кожного», у надра атома, зірок, у глибини генів, у нейрони мозку показують нам лише невичерпні лабіринти структур, безперервне бурління речовини в ритміці просторово-часових процесів. Ніякої таємниці в цій фантасмагорії антижиття ми не відкриємо. Наші подорожі до «інших світів» — це лише польоти у власну пустоту, непотрібне нагромадження інформаційного сміття, що закриває від нас власну сутність. Новий Світ рішуче позбудеться деспотії енергетизму як породження Хроносу-Часу.

Відомий астрофізик Козирєв стверджував, що час породжує енергію. Не будемо аналізувати, що мав на увазі вчений, розробляючи цю концепцію. Але, зі свого боку, повністю згодимося з ним. Саме час творить енергію. Саме Хронос рубає Світове Ціле на часово-просторові прояви, творячи з цих осколків-квантів у міріадах психік мозаїку оманливого буття. Динаміка цього кінематографу Всесвіту і створює енергетичний світ.

МІРАЖ ПРОГРЕСУ або ІСТОРІЇ — не менш жахливий та підступний. Людство повірило в грубу казку про те, що Світ прогресує, вдосконалюється, йде до гармонії. На ґрунті цього міфу творилися соціологічні моделі, що кликали героїв та подвижників до Преображення світу, до його перебудови. Але чи не дивний намір? Де критерій покращення світу? Де зразок такого покращення? І що покращувати: лише людину, чи тваринний світ, чи рослини і весь комплекс біологічних структур? Саме питання «покращення» — фікція, міраж! Адже Всесвіт — не спеціалізована машина, функції котрої можна вдосконалити, а таємнича Єдність Внутрішнього й Зовнішнього, що було завжди і всюди. Отже, необхідне не «вдосконалення» чогось, а розкриття глибинної сутності Ядра Життя, котре виправить все, що деформоване.

Ми були свідками страшних злочинів в ім’я «прогресу»: колоніальні війни і безжальне знищення туземного населення та грабунок їхніх багатств, загарбання Америки і майже повне знищення оригінальної культури індіанців, жорстокі європейські війни, столітні багаття для спалення інакомислячих під знаком Того, хто Любов проголосив основою Нового Світу, криваві війни, революційні потрясіння XX століття в ім’я людськості і свободи, нинішні нескінченні локальні війни, перевороти, гризня політиків, переділ світу, змова за спиною народів і багато чого, про що прекрасно знають всі мислячі люди.

То про який прогрес можна говорити? Як може жахливе минуле породити «сяюче майбутнє», що його обіцяють пророки земного раю? Хто спекулює міфом «прогресу», той просто духовний підлотник і ошуканець…

О, ми знаємо і пам’ятаємо про подвиги тих чи інших людей, рухів, груп. Ми знаємо про великі душі, що прийняли голгофу ради друзів своїх. Ми захоплюємося відважними дослідниками, мандрівниками, духовними подвижниками, героями, що зневажали смерть, великими трудівниками, що подарували світові красу творінь і плоди дивовижних відкриттів.

Але хіба прийняв світ від них естафету любові, розуму і подвигу Краси? Світова структура, розіпнувши їх, тільки зводить замучених у ранг «святих», використовуючи факт подвигу для того, щоби заштопати дірку, пробиту героями в стіні тюремного світу; використовуючи ідеї тих, що впали, ветхий світ виготовляє підробку, одягає маску змін і під цією маскою продовжує чинити підлість ще більш витончено, аніж раніше.

Отже, можна говорити не про прогрес, а про періодичні спроби романтиків, героїв, подвижників руйнувати твердиню оманливого, тіньового світу, зіткану падкою свідомістю, — і про їх невдачу. Але… невдачі накопичуються, і саме вони несуть в собі нові можливості.

Щоб прагнути до Нового Світу, до Нового Шляху, необхідно чесно й відкрито поглянути на історичний балаган, потрібно зрозуміти, що він створений і управляється вмілими й підлими руками. Потрібно прослідкувати, як створювалися історичні міфи, брехливі традиції, фальшива історіографія, котра ліпила певний образ народів і навіть сам тип Людини.

Не може бути й мови про те, щоб цей історичний світ ввести в нову епоху, створити з цих фрагментів, з кривавого лахміття щось ціле, гармонійне.

Необхідно прийняти в серце біль і підлість сучасності, щоб пройти крізь вогонь очищення й спрямувати себе до Радісного Преображення.

Та чи багато тих, хто зможе збагнути таємницю Преображення, що так просто відкривається всім зрячим у трансформації повзучої гусені в крилату психею-метелика?

МІРАЖ РЕЛІГІЇ більш витончений. Він виростає з віри в духовну Ієрархію Всесвіту, у наявність за всією фантасмагорією Буття Батьків — Творців Сущого.

Усі релігійні моделі використовують інтуїтивне відчуття людською душею своєї Єдиносутності з Коренем Буття, свого Космічного Синівства. Та замість того, щоб природно розвивати це відчуття в почуття Всеєдинства й Всеродства, жерці релігій створили могутній апарат церковної адміністрації, що зацікавлений уже не в духовному розкритті людини, а в її самоприниженні.

Син Бога і Спадкоємець Космічних Скарбів стає нікчемним грішником, «блудним сином», що упродовж тисячоліть повзає в мороці земного лабіринту, очікуючи якогось «Страшного Суду», копійованого з жорстоких трибуналів середньовіччя.

Передчуття радісної Зустрічі з Батьком та Матір’ю Буття трансформується в страх перед Небесним Судією, а отже, деградує внутрішній Божий Світ Душі, припиняється ріст, розвиток, розкриття Духовного Космосу.

Людина починає шукати виходу із зачарованого кола: зовнішній світ — смерть, жах, самотність; у сфері духу — караючий суддя! Поміж цими жорнами душа перемелюється і від болю кидається від полюсу до полюсу: або стає рабом земних диктаторів, або рабом лжебогів, що одне й те ж.

У релігій теж є свій «історизм» або ідея своєрідного прогресу. Очевидно, ця ідея — відгомін древнього знання космоісторії. Спочатку — блаженний стан Людини, потім — падіння і всі жахи буття поза Богом, потім — спокутуюча Жертва Христа і грядуще воскресіння праведних в іншому світі.

Так, все логічно. Але логічно з нашої, земної точки зору — з точки зору жорстоких людей, позбавлених співстраждання. Ми творимо богів «за нашою подобою», навіть не сміючи допустити, що Найвища Сутність — Єдність і радість Буття. Чи можуть від неї йти руйнівні чи нищівні імпульси?

Згадаємо Великого Вчителя Нового Заповіту. Ось де Син Людський, осяяний Світлом Батька Сущого! Дух, що прагне до Преображення, Дух Великої Жертви, Дух, що підносить кожну людину, бо Він нерушимо утвердив, що «Царство Бога внутрі нас». А де Царство — там і Цар. Отже, Бог у нас. Ми його Діти. Ми — фундатори Всесвіту, ми продовжувачі Його Творчої Дії. Ось яке покликання Людини!

Як далеко ми відійшли від Нового Заповіту! Як багато часу й можливостей втратили. Міраж обманних релігій має бути розвіяний, щоби Людина могла вернутися до судженого Всебуття…

Атеїзм — інший полюс тієї ж помилки. Поклонятися зовнішньому богу чи розвінчувати його — це одне й те ж. І апологети, й супротивники утверджують Володаря Світу Цього: теїзм та атеїзм — його права й ліва руки. У цьому ключі треба розглядати всі окультні доктрини, всі містичні таємні товариства, всі «одкровення», всі феномени-обіцянки небувалої могутності та нових можливостей. Всі можливості знаходяться в Людині, і Божественний Птах всередині тільки й чекає, щоб розірвати шкаралупу Земного Яйця і злетіти в Небо Свободи.

Саме до цього кличе Сума Любові.

МІРАЖ НАУКИ ще більш витончений. Відкинувши ілюзії «потойбічного світу, раю, небесного царства», людина попрямувала до зовнішньої ілюзії, створивши аналітичну науку. Вона увірувала в те, що, руйнуючи Ціле, розпинаючи, ріжучи і класифікуючи частини, можна збагнути Ціле, оволодіти ним.