Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович - Страница 14

ПРА — найдревніший, найдавніший. Той, що почався ще в епоху Ра — першосвітла. Ось чому

ПРАЩУР (П-РА-ЩУР, Пра-чур). Чур — хранитель роду, предок. Пращур — сонячний предок.

РАМА — той, хто несе промінь РА Прекрасне поєднання понять МА (мати, воліти, бути в наявності) і світла Ра. У нашій мові лишилося лише побутове значення цього слова (віконна рама, що пропускає світло в хату). Певно, візантійська навала винищила первородне поняття, котре, все-таки, лишилося на сході в епосі про героїчного Рама, посланця сонячного бога Вішну, котрий утвердив сонячний культ у герці з втіленням темряви і зла — Раваною3. (Вішну — це Вищий, Вишній, Горішній, тобто знову той же таки Ра.)

ПРАВДА — слово, котре вживають усі жерці релігій, усі соціологи, всі філософи, всі апологети містичних чи політичних вчень. Мається на увазі (здебільшого) правда як точна інформація, відомості про те чи інше явище, ситуацію, подію. Але це лише поверхове значення дивовижного слова, котре складається з ПРА — тобто найдавніший, той, що народжений від РА, і ВЕДА — знання, розуміння.

3 Виникає запитання: хто ж тоді РА-ВАНА? Але це запитання риторичне, над яким можуть подумати ті, хто захоче продовжити мовознавчі розвідки автора. — Прим. упор.

Отже, правда — це глибинне, вічне, первородне знання, притаманне самому життю.

Разом з тим:

КРИВДА — це і криве знання, і прикрите (КР), і вкрадене.

РА, РО, РУ входило в мову пращурів не лише як основа вогненності, чистоти, вірності, сонячності, а й як єдність, об’єднання, зведення докупи різних чинників або як ознака спільноти, рідності, єдинокровності.

Наприклад.

БРАТ, СЕСТРА, безсумнівне родичання через РА. Тим більше, що родити — це ДАТИ у світ нове РА (Ра — дати), звідси — рід (род), народ, родина.

РЯД — як зведення роздрібненості в спільну шеренгу, випрямлення.

ПРЯСТИ — готувати спільну нить з розтріпаного волокна.

СТАРАТИСЯ — діяти для РА.

ОБРАТИ — взяти за основу РА.

Можна знайти ще багато слів у рідній мові, у мовах інших народів, котрі ствердять вібраційну суть втаємниченого звуку РА (РО, РУ, РЕ, РІ), але справа не в нагромадженні прикладів, а в знаходженні ключа розуміння того, що повинен збагнути кожний творець: мова є першожиття народу, і саме вона формує дух нації. Хто зрікається рідної мови, той перестає бути Людиною.

Ходімо далі. Розглянемо, яка основа лягає в динаміку буття? Безумовно, рух.

РУХ — основний прояв РА у зовнішньому світі. Звідси — РУКА (ру-х-а) — орган людини, який рухає, діє, творить,

РУШАТИ, РУШИТИ, РУШЕННЯ — мінлива гра поняття, як у напрямку творчому, так і в руйнівному.

РІКА — як рух води.

РІК — рух часу.

РІЧ, РЕКТИ — рух мови.

РОК, РОКОВАНІСТЬ — течія долі.

КРАЙ — межа, до якої сягає РА. Звідси, КРАЇНА — земля, напоєна силою, полум’ям, щедрістю РА, земля, рідна для даного народу. Ось чому УКРАЇНА, УКРАЙНА — дивовижна, сокровенна самоназва, в якій безодня значень. Це і земля, не обмежена видимими кордонами, а та, котра кличе до РА, вслід за сонцем, це і РАЇНА — багата, сонячна; це і УКРИТА, невидима, прихована в лоні РА. УКРАЇНА — це не тільки географічний терен, держава, сукупність степів, лісів та рік, а, передусім, духовна країна Свободи, Радості, Мужності, Пошуку, небесна країна РА.

Саме тому козаки Січі Запорізької боронили не тільки межі рідної землі, а й головну суть буття України — ВОЛЮ, РАДІСТЬ НЕПІДЛЕГЛОСТІ. Вони могли відтворити, відродити НОВУ УКРАЇНУ де завгодно — на Дунаї, в Малій Азії, на Кубані, в Америці, аби лише вдалося зберегти Зерно Свободи. Як відомо, цього не сталося, земні козаки загинули навіки, а небесні, легендарні, пісенні рушили шляхом РА у вічну мандрівку до Небесної УКРАЇНИ…

РА Святий, прийди у нашу хату,

Розбуди нещадно і зігрій.

Хай всміхнеться Вічно Суща Мати

Усміхом кохання і надій!

Хай у небі, на землі, в безмежжі

Загримить всепереможний РА.

Темні розпадаються мережі —

Народилась Радості пора!

А тепер перейдемо до укладення невеликого словника, в якому спробуємо прослідкувати утворення пишних китиць, гірлянд, віток слів від первісних, кореневих понять, котрі випливають із самої суті буття.

За яким принципом укладати словник? За абетковим? Але ж у житті, у природі такого принципу немає. Космічна Першосуть, котра розгортається в бутті Людини й Природи, не знає і не має деспотичних програм: вітки її Древа розкриваються за глибинним законом родинної послідовності, любовної спорідненості, а насамперед — важливості тої чи іншої частки буття, котра має проявитися тепер, у цю мить, у цьому місці. Наприклад, коли розпукується зерно, то воно запускає в землю корінець, щоб дати паросткові опертя: змінити послідовність цих проявів неможливо. У мові — те саме: є слова-корені, на них спираються інші слова, котрі творять стовбур, гілки, а потім і листя та квіти велетенського Древа. Це такі слова, як БУТТЯ, СУТЬ, ВЕЛИКИЙ, МАЛИЙ, РУХ, ГОДІ і т. д. Значення РА ми вже збагнули в заспіві до словника.

Коли пращури вийшли з лона Великої Матері-Лади, то первісні парості звуків гуртувалися, наростали довкола урочистого кореня Р: усі голосні просто-таки липнули до цієї могутньої вібрації, творячи найважливіші поняття: АРА, УРУ, ОРО, ІРІ, ЕРЕ. З цих звукосполучень ми й почнемо наш СЛОВНИК РА, Словник Радості.

Ар’ї, райці чи ірійці, де ви?

Лиш у мові пломенять сліди.

Зерна обтрусило буйне Древо,

А саме пропало назавжди.

Не пропало! Повстає у Слові,

У піснях, легендах і казках.

Скоро, скоро загримить ізнову

Під полками Рами битий шлях!

Віто, Віто — життєдайна сило,

Заховалась Ти у глибину.

У словесну запхано могилу

Душу Світу вічно-вогняну.

Воскресай, пресвітла Диво-Мати,

І життя нетлінне розбуди!

В зореносних, огнетканих шатах

Із глибин незмірності гряди!

*

А-а-а! — Первонароджена голосна. Перший паросток мови, котрий одразу спирається на корінець «Р».

Ар, Ара. Перша тріада, священна трійця Мови, таємниче зерно Внутрішнього Космосу душі. Від цього зерна починається мова.

А оскільки мова формує Людину, то Людина й називає себе дитиною АРА, арійцем, сином Вічного Вогню, Світлоликого Сонця-Ра, променем Незримого багаття.

Але звук «А» — Первонароджений, він — Дитя Боже, його не можна оголювати перед стихіями ще хаотичного світу. Інтуїтивно розуміючи це, наші пращури заховали священну тріаду в покривала вторинних звукосполучень (жар, кара, мара, дар і т. д.), а там, де «А» мусило стояти попереду, вони поставили один з останніх звуків, котрий означав саму людину, Особу — «Я». Це й означало, що «А» — Син Бога, схований в «Я»2, прикритий ним, захищений від навали стихій.

Отже, «Я» прикрило своєю плоттю «А», захистило його заборолом, твердинею інших звуків. Рідна мова УКРАЙНИ священно берегла цей заповіт пращурів, і лише пізніше, коли голос першопредків загубився в далині, ми впустили в огненні шеренги Мови чужаків, таких як: авторитет, аборт, агностик, актуальний, акція, акт, антимонія і так далі, і тому подібне…

Отже, пращури не називали себе арійцями. Це можна бачити з того, що всі споріднені з АРА слова прикриті символом Особи — «Я».

ЯРИЛО — сонце, бог Світовид, Дажбог, пломеніюче джерело життя в небі. Яке могутнє слово! І які повнокровні, нерушимі гірлянди слів воно породило!

ЯРИЙ — сонячний, вогняний, нестримний.

ЯРІТИ — пломеніти.

ЯРИНА — сонячний, весняний посів.

ЯРКИЙ — сліпучо-ясний (ми даремно відмовилися від цього чарівного слова).

ЯРМО — навіть це слово, що стало ознакою рабства, означає засіб для оранки (ЯРАНКИ) землі під ярину.