Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 29

У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже

60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді

в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні – 5 млн. Це

свідчить, що ОУН-УПА складала 1-3% від усього народу України і

2% – від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не

можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела

національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від

усієї України.

Насправді невелика купка представників войовничого донцовського

націоналізму, будучи агентами абверу і гестапо фашистської Німеччини,

використовуючи надану їм гітлерівцями зброю, узурпувала владу і,

захищаючи інтереси своїх “господарів” – німецьких фашистів, пускала

кров своєму народу.

Влучну характеристику діяльності УПА дав журнал “Український

самостійник” 26 лютого 1950 року: “Українська повстанська армія

повстала на взірець гітлеризму, перебрала цілковиту нацистську мен-

тальність і була “не збройною силою українського народу, а тільки

українською “Ваффен СС ОУН” [15].

По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) лідери

ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича,

Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в

особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої

співпраці.

У 1947 році перед засиланням в Україну “Дишко” – один із політ-

референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в

американській розвідці “Сі-Ай-Ей”, мав зустріч із Степаном Бандерою.

Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним

організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва

94

з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних

гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання

“Сі-Ай-Ей”. Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: “відносно

практичної співпраці з американською розвідкою, то вона може бути

корисною для української “самостійної” справи, буде підтримана

Центральним проводом ОУН і що цю його думку я повинен передати

у краї особисто Шухевичу Роману» [16]. У повоєнні роки органами

держбезпеки України спільно із радянськими громадянами було

затримано 17 груп, всього понад 100 оунівців-емісарів і шпигунів,

закинутих спецслужбами іноземних держав у західні області України

для ведення шпигунської, диверсійної та терористичної роботи.

За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої кри-

ваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч

збройних нападів. З них на Житомирщині – 700 (1944-1951 рр.), на

Волині вбито 25.700 чоловік із мирного населення, Рівненщині –

37.000 чоловік, Львівщині – понад 40.000 чоловік, Івано-Франківщині –

до 30.000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням:

розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали

сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.

Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки

Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від

примх сторонніх сил – спецслужб іноземних держав. Така діяльність

вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує

таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939-1950

роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.

Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: “Визнати

воюючу сторону у Другій світовій війні – Українську повстанську армію

та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору

німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього

Союзу РСР та Української РСР”.

Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому

окупаційному режиму?

Однозначно – ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спро-

буємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброє-

на німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була

створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера

“Про протипартизанську війну”: “Слід використовувати усі засоби

обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських

загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють

95

під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були

керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що

УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.

У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, від-

повідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата

України, варто зробити деякі зауваження.

Колишній член ОУН і агент американської розвідки Юрій Стефюк

свого часу повідомив громадськість: “Провід ОУН у своїй пропаганді

повсякчас твердить, що боївки УПА вели збройну боротьбу з німцями,

що ця боротьба була започаткована і проводжена проводом (Організації

українських націоналістів). Це нахабна брехня... З наказу проводу ОУН

ми оминали німців, а німецьке командування, маючи домовленість з

проводом, дало наказ військам не чіпати наші озброєні боївки, хоча

дуже часто ми квартирували в одному селі...» [19]. Між представниками

абверу, охоронної поліції і СД та керівництвом ОУН постійно про-

водились різні консультації з питань спільної боротьби проти Червоної

Армії та радянських партизанів.

Так, у березні 1944 року між представником ОУН Б.Герасимовським

(він же Іван Гриньох – член головного штабу УПА, гауптман абверу,

нагороджений німцями “за особливі заслуги” двома “Залізними

Хрестами”) і представником охоронної поліції та СД кримінал-

комісаром Паппе була досягнута угода.

Читаємо із стенограми зустрічі:

“Бандерівська група повністю і беззастережно зміцнює... солідарність

з усіма німецькими інтересами. ОУН-бандерівська група віддає у

розпорядження німецької договірної сторони своєю розвідкою

зібраний агентурний матеріал проти поляків, комуністів і більшовиків

з тим, щоб використати його для проведення каральних операцій.

ОУН передаватиме німцям повідомлення військового характеру

з районів за лінією радянського фронту і шкодитиме радянському

підвозові, базам, центрам озброєння, складам активним саботажем.

Транспорт зброї і матеріалів для саботажу з боку німців через лінію

фронту частинам УПА повинні бути доставлені за всіма правилами

конспірації тому, щоб більшовицькому режимові не дати в руки

козир, що українці (читай українські буржуазні націоналісти – автор),

які залишилися за лінією фронту, є німецькими союзниками та

агентами” [20].

Усіма структурами ОУН-УПА керувала абверкоманда-202, яку

очолював гауптман Кирн, котрий мав особливі повноваження Генштабу

96

німецького вермахту. А над всім цим утворенням стояв “вождь” ОУН

Степан Бандера, агент абверу і гестапо.

Ось що з цього приводу розповів свого часу офіцер абвер-команди-

202 Зигфрід Мюллер: “... у 1944 р. головне управління імперської

безпеки підключило до цієї роботи (до абверкоманди-202 – автор)

Степана Бандеру. У той час він отримав від IV Д відділу гестапо (того-

часний абвер після замаху на Гітлера був підпорядкований гестапо. –

Авт.) особисту дачу під Берліном і працював там під керівництвом

начальника IV Д відділу обершурмбанфюрера Вольфа. Згодом Бандера

прибув у розпорядження абверкоманди-202 і особисто інструктував

Даниліва-Гриньоха, а також підготовлену агентуру, призначену для

засилання на територію СРСР” [21].

Заява Ю.Стефюка, матеріали зустрічі Герасимовського (Івана