Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 9

О, скільки посмішок навколо,

Що хочеться ще жить і жить,

І всі ті посмішки шовкові,

Немов метеликів ловить.

Й забуть про всі небесні страхи,

Які над нами тяготять,

І слухать, як співають птахи,

І верби з полем шепотять.

20.10.2011 р.

ОТ БИ ЦІ СТЕГНА…

От би ці стегна, ці сідниці

Та десь літ в сорок у пшениці.

22.10.2011 р.

ДІВОЧА КРАСА

Я прийшов на те поле, де квіти

Дозрівають дівочих сердець,

Де цвітуть білі айстри, як діти,

І димить серед поля чебрець.

На тім полі квітки на всі смаки,

Яку хочеш, таку й вибирай,

Особливо пишаються маки

І гукають закоханих в гай.

В тому полі весна дозріває

Й набухають в дівчат грудоньки,

І вони свого часу чекають,

Поки прийдуть до них парубки.

Бо коли та краса дозріває,

То дівчата якісь не свої,

Вони, навіть, і спать не лягають,

Поки будуть співать солов’ї.

А сьогодні і я в тому полі,

Де волошки й ромашки цвітуть,

Де шепочуть веселі тополі,

Що з вітрами по полю ідуть.

Довго там я стояв і дивився,

Як над озером дощик ішов,

Й перший раз там я перехрестився,

Що свою врешті квітку знайшов.

15.11.1983 р.

ТАКОГО Б РОТИКА ЛЮБИТЬ

Такого б ротика любить,

А з нього, мов з труби коптить.

22.10 2011 р.

ВАРТО ФЕЇ СТАТЬ НАВПРОТИ

Варт пройтись дівчині в ботах,

Як вже вистроїлась рота,

Бо таку красу дівочу,

Тільки дурень не захоче.

22.10.2011 р.

МОГУТНЯ СИЛА

Мчиться Льоня з нівеліром,

А за ним Марія,

Здать садочок достроково

В них завітна мрія.

Перерили всі під’їзди,

Всі шляхи-дороги,

Що не лише можна ноги,

А звернуть і роги.

То ж бідняги так старались,

Так уже спішили,

Що з розгону у ту яму

І самі звалились.

А там наші виконроби

Стали Машу бити:

– Як могла ти всі підїзди

Взяти перерити?

– А ви мене не лякайте,-

Блиснув з Маші вогник,

Бо у мене чоловік

В КеДеБЕ – полковник.

5.11.1976 р.

КОЛІНКИ І ЛІНЬКИ

Ну й колінки в пані Лінки,

Глянеш, – вмить зникають ліньки.

22.10.2011 р.

ОЙ, ВЖЕ ЦІ ГУБКИ!

От, вже ці губки, що казать,

Як прийде ніч – не можу спать.

22.10.2011 р.

Я ТАК ХОТІВ, ЩОБ ПОСМІХНУЛАСЬ

Я так хотів, щоб посміхнулась,

Вона ж пройшла і матюхнулась.

22.10.2011 р.

РОЗДУМИ БІЛЯ ОЗЕРА

Жовтим листям липа загорілась,

Залишивши скрізь свої плоди,

Й раптом вона з зайчиком зустрілась,

Що прибіг напитися води.

Горобці цвірчали в винограді,

Що аж задивились ясени,

Й повсідались, ніби на параді,

Мов веселі вісники весни.

Я дивлюсь, як поле посіріло,

Слухаю, як шепчуть камиші,

Хто ж тоді зігріє наше тіло,

Якщо ми позбудемось душі.

Хто ж тоді долюбить нас, доніжить,

І в туман окутає, як в шарф,

Хто ж тоді погладить наше тіло,

Й поведе гуляти в Гідропарк?

12.10.1976 р.

ЯКЩО НЕМА ШЕФА

Варто тільки відійти

Шефу десь з дільниці,

Як дівчата те і роблять –

Щипають зіниці.

А зайдіть у той ви відділ,

Враз такі всі ділові,

Не підходьте, бо ще можуть,

Навіть дать по голові.

Я не стримався, завівся:

– Де,– скажіть,– начальник,

А одна звернула кукіш

Й показала – пальчик.

Я постояв, подивився:

От так трудівниці!

Та таким, як ці, не жалко

І вліпить по пиці.

27.11.1976 р.

ГРУДИ ПОЛУМ’ЯМ ГОРЯТЬ

Груди в тебе так горять,

Що боюсь аж в руки взять.

22.10.2011 р.

ЗОЛОТЕ МЕРЕЖИВО

Золоте мереживо

Осінь натягла,

На ліси, на стежечки,

На поля лягла.

Пов’язала стрічечки

На стрункі тополі,

Й ті горять, як свічечки

Вогниками в полі.

І стоять пишаються

Всі садки шовкові,

Мов сільські дівчата

В золотій обнові.

Я дивлюсь на золото,

Що аж очі коле,

Ой, до чого ж хочеться

І мені в те поле –

Де стоїть пишається

Явір із вербою,

І гукає голосно

В гай мене з тобою.

5.9.1988 р.

Я – САМ СОБІ ДЕРЖАВА

Я сам собі – і брат, і сват,

І сам собі – держава,

Бо знаю, що ніхто не дасть,

Ні хліба, а ні сала.

А листя падають, летять,

Де кожний вірш, як поле битви,

Так, що ж і ще оті хотять? –

Які нас голять і без бритви.

Ти тільки, друже, в суть ту вникни!

13.11.2011 р.

ЩОБ ДО ГРУДЕЙ ТВОЇХ ПРИПАСТИСЬ

Як би хотів до вас припастись,

І в вашій пазусі «попастись».

22.10.2011 р.

НАША БІДА

Наша біда у тім, що ми державні,

І що свого нічого в нас нема,

Хіба що муки сьогоденні й давні,

Які й понині мучать нас сповна.

Наша біда, і в тому наше горе,

Що трутнів більше в нас, як бджіл,

І всі вони над нами, ніби оси,

Ніби вовки, бо кожний з нас, як віл.

Наша біда, що всі ми несміливі,

І день від дня зникає – совість, честь,

Що, навіть, захистить себе не вмієм,

І що панує над суспільством жесть.

Наша біда, що всі ми, як примати,

І що ліси, та квіточки в гаю,

Наш вождь зумів до рук своїх прибрати,

І нас усіх тримати на… мовчу.

Наша біда в довірі, і в покорі,

І в тім, що нас привчили плазувать,

Тому ото ми всі такі і хворі,

Що боїмось за себе постоять.

Наша біда, що думать перестали,

І кожен з нас готовий раком стать,

Тільки б за те – аби їх не чіпали,

Ну, а на все, й на всіх їх всім начхать.

19.4.1988 р.

СХАМЕНІТЬСЯ, ЛЮДИ!

Тобі ніщо в державі не належить,

Бо гори ті, поля – вже не твої,

Тому їх можна вже як хочте гадить,

Або спалить в якому хоч вогні.

І чий то ти? Звідкіль такий припхався?

З яких країв приплентавсь ти в мій край?

Що, ніби гнида в наші душі вп’явся,

І тільки ждеш, що все тобі давай.

Пора вже встать і вирівнятись, люди,

І банді тій сказать – МОГУТНЄ НІ!

Нехай у себе те, що хочуть роблять,

Але не в нас, не на моїй землі.

20.4.1988 р.

ЯКБИ Я УМІЛА ЛІТАТИ

Якби я літать уміла,

І могла щоб птахом стать,

То тебе б я перестріла,

І стала б вічно цілувать.

Перестріла б тебе, мій коханий,

Як русалка в ставку юнака,

І до ранку б тебе лоскотала,

Як матуся свого малюка.

Цілувала б твої милі очі,

Як цілують берізок вітри,

Щоб від мене ніколи, ніколи

Ти не зміг ні до кого піти.

Цілувала б, як вітер тополю,

Й віддалася б таким почуттям,

Коли всі забувають про волю,

Коли вас зустрічає «Сангам».

Цілувала б твої милі очі,

Твої губки, як дощик пальто,

Бо такого від тебе я хочу,

Чого в світі не відав ніхто.

13.4.1988 р.

СИДИ І НЕ БІЙСЯ

Коли сиджу в своїй квартирі,

То страх ще в мене може буть,

А от, коли я там, де грати,