Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 10

Тоді – нікого не боюсь!

Бо знаю, наша охорона,

Мене, як свято – бережуть,

І там вже можу все сказати,

Одначе більше не дадуть.

3.2.1967 р.

ЩОБ ВИ ВАРТІ БУЛИ!

Щоб ви варті були, баби,

Щоб не ті всі ваші... зваби?

22.10.2011 р.

ПРО ПРАВДУ

Я часто думаю, який же ти насправді:

Чи сучий син, чи символ чистоти?

Бо я не хочу вірить в твою правду,

Хоч знаю, що говориш правду ти.

За інформацію твою тобі я вдячний,

Але не знаю, плакать, чи радіть?

Бо після тої правди хочу плакать,

Й не знаю сам, куди себе подіть?

Кому, скажи, така потрібна правда,

Яка висить, немов Домоклів меч,

Яка вбиває в першому вас раунді,

Так, як торнадо, або так, як смерч?

Кому така, скажіть, потрібна правда,

Якщо вам скажуть, що кохана – б…дь,

Ну підеш писк наб’єш ти тій принаді,

Й кого прикажеш далі ти кохать?

Я часто думаю про правду і неправду,

Чого в ній більше – доброти чи зла?

І хоч за правду ладен сам померти,

Але й не хочу бути за козла.

А вам скажу, кого не вчила мати,

Як хтось комусь підставив свій живіт,

То краще вже лягайте мовчки спати,

І про той гріх нікому не кажіть.

14.12.1979 р.

ЧУДО – НЕЗНАЙОМКА

Ну ж і чудо незнайомка,

Це не просто описать,

Як пройде вона в колготках,

Хлопці всі, як штик стоять.

22.10.2011 р.

МОЯ СЛАВА

Біля Гриця дівка стала

Й притулилася пупком,

Що в Грицька піднялась слава,

Ніби меч, що над Дніпром.

22.10.2011 р.

ФАРАОНИ – ТОРГАШІ

Ми всі в цім світі торгаші,

І що ж то далі воно буде,

Як в нас не стане вже душі,

І десь подінуться в нас люди?

От світ настав: купи-продай,

Людей не чують, і не бачать,

Тільки шумить тихенько гай,

Та солов’ї ночами плачуть.

Світ від кінця йде до кінця,

Усе, як в Божому писанні,

І знов кричать за жеребця,

Кому гормони ті бажанні.

Село, мов, вимерло – мовчить,

І скрізь уже нові закони,

Навіть бекасик не кричить,

Бо звідкись взялись – фараони.

Над нами носиться війна,

А люди рвуться, ніби з зони,

І вже не можуть без вина,

Як без гаремів – фараони!

7.9.2011 р.

Я ВСЕ ДЛЯ ТЕБЕ НАПИСАВ

Те місто, що побудував,

І всі вірші, які я маю,

Їх всі для тебе написав,

Моя знедолена ти, мамо.

Хочеш, прийми їх, прогони,

Та їх дарую я від серця,

Щоб ними ти могла пекти

Усіх бандитів дужче перця.

19.10.2011 р.

УКРАЇНІ

Люди нагліють «на очах»,

Тому природа й безсердечна,

І на людей нагонить страх,

Немов на кролика овечка.

19.10.2011 р.

НЕБО ХУЛІГАНИТЬ

Цілу ніч світилось небо

Блискавками тут і там,

Ой, як я спішив до тебе

Аби твій відчути стан.

Над полями ходить осінь

І гукає всіх в садок,

Ну, а серце ласки просить,

Щоб прийшла хоч на часок.

А дощі не замовкають

І ще більше загули...

Як же так, що ми проспали

Те, без чого не могли?

Цілу ніч дощі гуляють,

Де не глянеш – там біда,

А по вулиці збігає

Ручайками скрізь вода.

По садку гуляє вітер,

В вікна преться, як удав,

Ну й погода! Де ж ті квіти? –

Що прем’єр нам обіцяв.

2.6.2011 р.

ЩЕ СКРИПКА ГРАЄ

На серці скрипка зиму грає,

Морозним голосом співа,

А осінь душу роздирає,

Мов вимовляє вам слова:

– Прийди, прилинь, моя кохана,

Пора вже збавить пил душі,

А скрипка грає, скрипка грає

Неначе втомлені вірші.

20.10.1978 р.

ЛЮБЛЮ БУЗОК І БУЗИНУ

Люблю бузок і бузину,

І чарівну гнучку калину,

Яка не скаже ту бузу

Що може вам сказать – дружина.

20.6.1976 р.

ТОВКУЧКА

– Ви чому оце, дівчата,

Робите товкучку?

– Бо це учимо вітатись

Ми свою Сердючку.

– А хіба вона не вміє? –

Запитав я Іру.

– Запишалась, бо сьогодні

Стала бригадиром.

– А в нас так,– всі засміялись,–

Як піднімуть в «званні»,

То чомусь стають відразу,

Всі, мов – ненормальні.

5.11.1976 р.

ОЙ, У ПОЛІ!

Ой, щоб мав я ту дівчину

З карими очами,

Я б її кохав до віку

І не спав ночами.

Ой, якби ж мені ту жінку,

Що йде по алеї,

Я б всю ніч,

Ось слово честі! –

І не злазив з неї.

Вона б мене не сварила,

А всю б ніч любила,

І зі мною по гайочку

Кожен день ходила.

Ой, у полі, де тополя

Горнеться до дуба,

Ой, як хочеться з тобою

Покохатись, люба.

6.9.2011 р.

ДЕ Ж ВИ БУЛИ?

– Де ж ви були тоді, красуні,

Коли не знав, що з ним… робить?

Коли ще міг я Валю й Дуню,

Й хто скільки скаже – повторить.

19.10.2011 р.

ВЕСЕЛОМУ ФІЛОСОФУ

Який Хома – такі і діти,

І в цьому, брате, не вагайсь,

І будуть всі вони радіти

Так як і ти колись, згадай.

Кожен живе, як того вартий,

Чиє б дитя то не було,

Та тим, хто не сприймає жарти,

В житті найменше повезло.

Отож, чи варт когось повчати?

Краще про свій час пригадай,

Як не приходив ти до хати,

І десь тікав від жінки в гай.

Отож, як йде невістка з іншим,

І син додому не спішить,

Значить хтось кращі пише вірші,

Й чи варто в цьому їх винить?

Отак було, отак і буде,

І жити їм не заважай,

Й тебе за це судить не будуть,

Й собі ти нерви не мотай.

Судить і я тебе не стану,

Бо в мене прав на це нема,

Та якщо син твій кине Таню,

То це, пробач, твоя вина.

Ну хай він жінку цю покине,

А певен? – кращу він знайде,

Яка чуть менше буде пити,

Ніж та, з якою син живе?

Буває ж так, гляди, спіткнулась,

А хто із нас не спотикавсь?

Отож, чи варт судить їх тому,

Хто сам усе життя прошлявсь?

Ти сам на себе подивись,

А потім вже й судить берись.

28.12.2011 р.

ЩОБ НЕ СТАРІТЬ

У книгах люди не старіють,

Якщо вони живуть і діють.

7.10.2011 р.

ДУДОЧКИ І ШПИЛЬКИ

Я жить хотів, як справжні люди,

Тому і думав про той час,

Коли прийду колись до клуба,

Й, нарешті, там зустріну вас.

О, як набридли фіндиклюшки,

Які не можуть без гулянь,

Де кожна з них – весела шлюшка,

Й не потребує умовлянь.

Що ходять на високих шпильках,

В спідничках, аж по саме ось,

Щоб кожен міг красу ту штрикнуть,

Як припече комусь авось.

Коли дивлюсь на їхні рожі,

То бачу просто – пустоту,

І ніжки, мов із огорожі,

Що схожі на царівну ту.

Їм би фокстроти, твісти вили,

Й як више ноги задирать.

І не лякали їх бацили

Що світ не знав – куди дівать.

Я міг би теж, як ті, кривлятись,

Та честь дана, щоб берегти,

Отож і вирішив податись,

Як можна далі від ганьби.

Ну хто б із нас не міг стрибати,

Або співати, як цвіркун?

Але ж пора і міру знати,

Щоб не казали ви – дикун.

А от попробуй польку збуцать,