Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 54

Я ТЕЖ КОХАВ

Я теж кохав і був коханим,

Був молодим як і вони,

І теж шукав жінок кирпатих,

Що мали зрілі кавуни,

Які із пазух визирали,

Неначе звабливі плоди,

Що спать ночами не давали,

Й не знав діватися куди?

Та як до дівчини підходив –

Ставало соромно мені,

А зараз тільки, ви погляньте,

На те – що твориться всі дні!

Люди неначе «навіженні»

То і кого ж тоді винить? –

Як вже і сам, немов «скажений»

Що ладен кожну зупинить.

І кожній, «ЩОБ НІХТО НЕ БАЧИВ!!!»

І сам готовий послужить.

І чого тут вже прикидатись,

Бо варто вгледіть гарний зад,

То будеш так за нею гнатись,

Немов за зайцем леопард.

Отак було воно і буде,

Й, видно, не нам про це судить,

Якщо гормони світом правлять,

А ті вже знають, що робить!

Тож хай живуть оті гормони,

І не соромтеся любить,

Бо в них одних геть всі закони

Де сказано, як треба жить.

І як би ми не намагались

З собою вдіять щось, кума,

То якби в нас не ті гормони,

Ми б всі давно зійшли з ума.

Бо в світі, якщо мовить чесно,

Їм всім аналогів нема.

6.4.1975 р.

КОГО НАЙБІЛЬШЕ Я КОХАЮ

Кого найбільше я кохаю –

Від того мук найбільше маю.

22.10.1970 р.

Я ЦІЛУ НІЧЕНЬКУ НЕ СПАВ

Я цілу ніченьку не спав

Й весь час про тебе тільки думав,

А по Дніпру плив пароплав

І, видно, десь горіла гума.

Мені здавалось я палав,

Коли на нас всі вклали очі,

Коли тебе на руки взяв,

І говорити став про Сочі.

Ну, як, скажи, могло так стать,

Нехай би це сказало небо,

Що став тебе я обнімать

І тут же все знімати з тебе.

Очі твої, як зіроньки,

Палали, мов лісна пожежа,

О, як світилися вони,

Неначе Ейфелева вежа.

І тільки потім зрозумів,

Любить – то є найбільша мрія,

Але сказати це не смів,

Бо хтось сказав, що ти – повія.

2.10.1957 р.

ПОДАРУНОК ВІД БОГІВ

О, пробач ти за відвертість,

Я завжди таку хотів,

Бо ти дійсно самий кращий

Подарунок від Богів.

І ні я в тім винуватий,

Видно, Бог так заказав,

Щоб усіх дівчат чарівних

Кожний з нас завжди кохав.

Я дививсь й на цю дівчину

І не відав, що казать,

Й про таке дівча я мріяв,

Щоб з ним партію зіграть.

Її очі так дивились,

Ніби зорі з далини,

Та відчув, що ці красуні

Не для мене вже вони.

26.3.2013 р.

ЯК ПОГЛЯНУ НА КАШТАНИ

Ой, до чого люблю осінь,

Цю красу осінніх жнив,

Й хоч бува на серці млосно,

Мов когось похоронив.

Та як гляну на каштани,

На вечірній зорепад,

Весь час згадую Оксану,

Що збирала виноград.

Губки в неї, як тюльпани,

Ну, а очі, як в сови,

І коли на неї глянув –

Розум зник десь з голови.

Бо вона була, як квітка,

Хай би біс її забрав!

Зараз вже не влазить в хвіртку,

А хіба таку я брав?

15.10.1970 р.

Я ЗНАЮ, ЩО ТИ ЛАГІДНА І НІЖНА

Я знаю, що ти лагідна і ніжна,

І очі твої надто голубі,

Чому ж, скажи, ти й досі незаміжня?

Невже, пробач, й не хочеться тобі?

Я знаю, що ти лагідна й вродлива,

І очі твої надто чарівні,

Чому ж тоді така ти нещаслива,

Й нічого не розказуєш мені?

1.9.1974 р.

ТИ І ДОСІ, ЯК ЖАРИНКА

Ти і досі, як жаринка,

Що очей не відірвать,

І твоя відкрита спинка

Не дає ночами спать.

Всі тебе в гаю чекають,

Й за відвертість вже – прости,

Вмить усі поприбігають,

Тільки пальцем помани...

18.9.1974 р.

ОСІНЬ ТИХО НА ПОЛЕ СТУПИЛА

Осінь тихо на поле ступила

І тихенько пішла в ті краї,

Де дівчина у шортах ходила,

І співали всю ніч солов’ї.

Шепотіли над ставом осики,

І вже певно не перший їм раз

Посміхатись до всіх золотавим

Своїм блиском веселих прикрас.

Хай же заздрять дубочки зелені

І танцюють на ніжці одній,

Поки ті роздадуть всі пельмені

Самих кращих дівочих надій.

Може ти вже забудеш про втому,

Та одне я прошу, не відмов,

І налий мені чарочку рому

Щоб я випив за нашу любов.

22.9.1974 р.

ЮНАЧА МРІЯ

Я чекав тебе, як казку,

Мов юначу мрію,

Де ж свою ти діла ласку

І мою надію?

31.8.1974 р.

БЛІДА ПОГАНКА

Ти кругленька і гарненька,

Лише глянеш й серце – тенька,

З виду ти, немов, панянка,

А насправді як – поганка.

14.6.1976 р.

Я ТАКОЖ ЖІНОК ЛЮБИВ

Я також жінок любив,

І любив я джази,

Та з чужими не дружив,

Й по чужих не лазив.

2.2.1982 р.

ЯК ПОГЛЯНУ НА ДІВЧИНУ

Як погляну на дівчину,

На її чарівний стан,

Так і згриз би без зупину,

Я її, немов банан.

Груди в дівчини, як грони,

Хоч додому не іди,

Тільки глянеш, як гормони,

Так і тягнуть до... біди!

25.1.1975 р.

ЩО Є КРАЩЕ?

Що є краще від посмішки тої,

Що дарує вам мила в гаю?

Як шепочуться в полі тополі

І любов пропонують свою.

Що є краще як літо і море,

І кигикання чайки вдалі,

Як до вас посміхаються гори

І співають всю ніч – солов’ї.

Що є краще від тих поцілунків,

І від того жіночого «зла»,

Як вона вам відкриє колінки,

І говорить: – Іди, я –Твоя!

9.9.1974 р.

ПОДАРУЙ МЕНІ МИТЬ!

Подаруй мені мить, моя мила,

І до мене ти так посміхнись,

Щоб зявилась така в мене сила,

Щоб я нею до смерті гордивсь.

12.9.1974 р.

ЧИ МОЖЕ БУТЬ ЛЮБОВ БЕЗ ДІЛА?

Чи може буть любов без діла? –

В Філософа спитала Віра.

Й філософ вигукнув в момент:

– Може! – як муж ваш імпотент.

19.9.1974 р.

ЯКЩО ПРОЙДЕ КОХАННЯ

О, ти дивись, моя кохана,

І вже у мене не просись,

Бо як прийде моє кохання –

Тоді вже краще бережись!

Любов так просто не приходить,

А як прийшла, то не зівай,

Бо то найбільша нагорода

Що Бог нам дав – запам’ятай.

І якщо Бог з тобою звів, –

То не для того, щоб сидів.

14.11.1975 р.

ЩЕ ЯК В П’ЯТОМУ БУЛА

– Ти що, сексом не займалась?

Чи вважаєш, що мала.

– Як то ні! – та запишалась,

Ще як в п’ятому була.

– Ну і як! Ти не жалкуєш?

– А чого її… жаліть?

Хай жаліють... – й засміялась,

– Ті, у кого не стоїть.

24.9.1975 р.

МОЄ СЕРЦЕ ЗАСТОГНАЛО

Моє серце застогнало,

Ніби пугач у саду,

Коли я побачив Галю,

У прохожих на виду.

4.3.1972 р.

ПРО ЩО ШЕПЧЕ ОСІНЬ?

– Про що шепче осінь в сосновому лісі? –

В ялини береза спитала.

– Ну, звісно, про літо, про Сонце, про квіти,

Але не про хліб, і не сало.

13.9.1974 р.

ДО ЧОГО ДОЖИЛИСЬ

О, пішов тепер народ,

Ой, рятуйте людоньки!

І куди ти не поткнись –

Скрізь одні Іудоньки!