Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 28

От до чого дожились ми,

Де не глянеш – швабри,

Що пора вже і вождів

Брати теж за жабри.

Як же тут не матюхаться,

І не гніватись мені,

Як вже люди всіх бояться,

З-за цієї жидовні.

От чому в державі нашій

Де не глянь – старці одні.

Та хіба б таке було в нас,

Щоб не було жидовні?

19.7.2012 р.

ЧОМУ ТАК ХОЧЕТЬСЯ ЛЮБИТИ?

Так мало для життя дається,

Ой, знали б, люди ви про це,

Чому так серце в хлопців б’ється,

Як в міні дівчина пройде?

Чому так хочеться любити,

Усіх прохожих цілувать,

А, особливо, як старієш,

Коли тобі за шістдесят.

16.11.1966 р.

ЧОМУ ТИ СМИКАЄШСЯ, БРАТЕ?

Чому ти смикаєшся, брате?

Ти б краще вигнав з себе ката,

І певен, що колись із віком,

Ти став би гарним чоловіком.

Й тоді відчув би, чоловіче,

Як ти людиною стаєш,

І як душа твоя світліє,

Коли добро людям даєш.

Всі люди рівні перед Богом,

А ти, як бик, уперся рогом,

Бо думаєш, як будеш з рогом,

То будеш ти на світі – Богом.

Всі люди рівні перед Богом,

Й чим же хитріший ти за всіх,

Що в тебе морда, як в бульдога,

От і скажи, що ти не псих.

1.7.2013 р.

ЧОРНІ ОЧІ

Так і хочеться обняти,

Алі губки цілувать,

Щось їй трепетне сказати,

І коханою назвать.

За її веселі брови,

За гнучкий дівочий стан,

За приємний тон розмови,

Що приносить стільки ран.

І, мабуть, чорняві очі,

В темноті не роздививсь,

Цілував би дні і ночі,

Все б життя на їх дививсь.

29.7.1958 р.

НЕ ПЛАКАТЬ

Не плакати, не тліть і не згинатись,

А діло добре своє знать,

Комусь, де треба, і – піддатись,

А де є й самому попрохать.

13.5.1961 р.

ЩО ТАКЕ ЖИТТЯ?

Ну що таке життя?

Момент перед трампліном,

Коли підеш у вічність, в майбуття,

Й ніколи вже тоді твої коліна

Не викличуть ні в кого почуття.

Ніхто тоді тебе не приголубить,

І, власне, не залишиться тебе.

Й ніхто не цілуватиме вже губи,

Що вас манили, ніби небо голубе.

А солов’ї співатимуть так само,

Ніби на світі смерті й не було,

Й ніколи вас ніхто вже не обніме,

Хай би хоч як гриміло і гуло.

7.1.1967 р.

ЯКЩО ПОМРЕШ

Якщо помреш і я про тебе

Скажу: – Що нам такі не треба,

Що не собі і не людям,

Це все одно, що є й не дам.

Чи може думаєш, що люди

Тебе хвалитимуть за груди,

За те, що їх не показала,

Навіть, тому – кого кохала?

Ти думаєш, що твої очі

Хтось пригадає опівночі?

Хіба що хтось зітхне про себе

І скаже: – Так їй дурі й треба!

31.5.1967 р.

ДУРКО

Погляньте ви на партократа,

Та він же вмре, як не брехне,

Бо так його привчила мати,

Як ще воно було мале.

Тому і соромно за Раду,

Що бреше нам і не моргне,

Де він очолив чорну зраду

Яка під себе все гребе.

8.3.2011 р.

ЯКБИ ЛЮДИ ЗНАЛИ

Ну скільки ще життя лишилось?–

Хай років тридцять, шістдесят,

Й вважайте, що життя відплило,

Чи варт себе вам обкрадать?

Важко людині повірить у старість

Коли ще цвіте бузина,

Що буде їй тридцять, а там і за сорок,

А там – шістдесят і тебе вже нема.

Але, якби люди те знали завчасно,

Навчилися б, певен, себе шанувать,

Й ніколи б, нікому, й нізащо у світі

Не стали б жаліть те, що треба давать.

24.11.1966 р.

ДІВОЧІ ГРУДИ

Люблю, коли сміються люди,

І в лузі півники цвітуть,

А поруч йдуть дівочі груди,

І нам свою любов несуть.

2.9.1968 р.

ДЕ КВІТУВАЛА М’ЯТА, РУТА...

Де квітувала м’ята, рута,

Ліси дрімучі і трава,

Сьогодні тут пливе Славутич –

Землі моєї голова.

Мій труд підняв мене над містом,

І на вершині всіх висот

Стою сьогодні комуністом,

Хоч рядовий я, як сто сот.

Поглянь навкруги подивися

В зеленовато-синю даль,

Як білі хати простяглися,

І не страшна їм всяка шваль.

Чи Мудрий міг колись повірить,

Навіть, подумать, що колись

Усі слов’яни непокірні

Зможуть в одну сім’ю зійтись.

3.7.1967 р.

КОЛИ ПОГЛЯНУ Я НА ЗОРІ

Ну звідки, скажіть, ті красоти,

І звідки той солод весни? –

Що тягнуть до жінки, як соти,

Як зрілі з пергою меди?

Ну звідки, скажіть, ті бажання,

І звідки гіпноз той, скажи,

Що варто на неї поглянуть

Й не можеш уже відійти.

Коли погляну я на зорі,

Які всю ніч палахкотять,

Мені здається я на морі,

І всі жінки мене хотять.

О, як би я, так би сказати,

Як дівка свій відкриє грот,

Хотів би дівку цілувати,

І хай про це гримить народ.

О, як би я заліз в ту скриню,

Де мед дівчина береже,

І весь би згриз його, як диню,

І заодно – дівчину теж.

Я знаю, що твоїй красуні,

Прости мене – нема ціни,

Та за мою ковбаску, люба,

Мені і мед свій віддаси.

11.7.2012 р.

НАЙКРАЩИЙ ВІТАМІН

Кажуть, гарна молодиця,

То – найкращий вітамін,

Бо варт лише подивиться,

Й він відразу – до колін.

А коли ще й притулюся –

Нападає колотун,

І тоді вже, вибачайте,

Я немов – ведмідь-шатун.

11.7.2012 р.

БАТЬКІВСЬКА ХАТА

Пригадалась вишенька в батьковім садочку,

Де гніздилась віволга рік у рік завжди,

Де читав я книги влітку під кленочком,

І духм’яним літом пахло з лободи.

А поза городами, де сріблилась річенька,

І пускала вічно зайчики мені, –

Там стояла дівчина, мила свої ніженьки,

І весь час співала про любов пісні.

Пахло в лузі травами, м’ятами і грозами,

Блискавки гасали у моїй душі,

І нехай у ті часи не були ми босами,

Та очей не зводили днями ми з її.

Зараз ми вже виросли й стали незалежними,

І над нами небо зовсім, як живе,

Та в життті ніколи не забуду річеньку,

Ту, що про дитинство пам’ять береже.

26.2.1968 р.

НА ПРОХІДНІЙ

Ти на нашу прохідну

Хрен заманиш хоч одну,

Бо для них пенсіонер,

То уже – не кавалер.

А як Гриць на дівку глянув,

То відчув в трусах прорив,

Дівка тут же зупинилась,

Щоб і ще раз повторив.

Погукайте діда Льову,

Щоб пощупав нашу нову.

Та дідок не розгубився

Ще й до дівки притулився.

На роботу йдуть дівчата,

Мов худі «мартишечки»,

А як вечором з тютюнки

Всі неначе – пишечки.

А як йде дівча й сміється,

Так і знай, що й ще вернеться.

ДВІ НОВИНИ

Із відрядження, нарешті,

Шеф прибув з столиці.

– Які новості? – питає

У своєї жриці.

– Одна новость препогана,

А друга гарненька,

То з якої починати? –

Шефові чемненько.

– Давай зразу про погану! –

І присів навпроти.

– Ось наказ, що вас звільнили

Вчора із роботи.

– А яка ж тоді хороша,

Красота тендітна?

– Вчора лише я узнала,

Що від вас вагітна.

7.2.1989 р.

ДИВЛЮСЬ Я НА ВАСЮ