Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 27

А осінь в душу зазирає,

Пекучим вогнищем стерні.

І з кожним днем зникає світло,

Але, де вогники нічні,

Сидять мої веселі вірші,

Хоч з виду й досі ще – сумні.

10.8.1988 р.

ЧОМУ ТІКАЄШ З ДОМУ?

– Ти чому втікаєш з дому? –

Запитав сусідку Тому.

І сказала гордо Тома:

– Бо палить не можна дома.

15.8.1988 р.

СОНЦЕ КУПАЄТЬСЯ

Люблю сидіть біля віконця,

Як сходить Місяць на горі

І золоте своє проміння

Він розсипає по дворі.

17.10.1988 р.

ПРИТИХЛИ ВТОМЛЕНІ ВЕРСТАТИ

Притихли втомлені верстати,

Що аж не можуть бідні встати,

А люди трудяться, як коні,

Яких тримають на припоні.

16.12.1988 р.

Я ВАМ БАЖАЮ ЩАСТЯ

Я вам бажаю щастя і спокою,

Щоб кожен день було вам, як з чужою.

15.12.1988 р.

ЯК ЖЕ ТИ НЕ ДАСИ

Як же ти йому, матусю, не даси,

Якщо він уже забрався під труси?

8.8.1988 р.

ЯКЩО ПРОХОДИТЬ СТРАХ

Якщо в людини страх проходить,

Вона стає, як динаміт,

Й її ніщо вже не зупинить –

А ні режим, ні – «Месершміт».

8.8.1988 р.

НА КАЛИНУ ПОДИВИВСЯ

На калину подивився

І рум’янцем загорівся.

Так тобі ото і треба,

Не дивись – куда не треба.

15.12.1988 р.

ПЕС МАЛЕНЬКИЙ

Прибіг до мене пес маленький,

Сів біля мене і сидить,

Хвостиком крутить, мов питає:

– Чим можу ще вам послужить?

І тут же хвостиком хутенько

Підмів він пляж і ліг тихенько.

І став на мене поглядати:

– Сардельку можу й сам я взяти.

19.8.1988 р.

ДЕ Я?

П’яна дівка ледь плелась від дороги,

Як не стане, а не слухались ноги.

Небо хиталося, також земля,

Людоньки добрі, хто скаже, де я?

20.6.1986 р.

ПРОГРЕС

Що не кажіть, прогрес існує,

Ви на її погляньте зад…

Колись її всі гвалтували,

Зараз вона – усіх підряд.

18.6.1986 р.

ТРИ БЕРІЗКИ

Глянув, в тайзі – три берізки стоять,

Й яка із них краща – хто зможе сказать?

Я став і стою, і очима вожу,

А можна, як всіх вас візьму обніму?

Ну як же я можу обнять з них одну,

Як всіх я берізок й понині люблю.

19.6.1986 р.

КУ-КУ НА СУЧКУ

Таке, звичайно, не завжди почуєш,

Що казка біля вас ночує,

Куди не підеш – скрізь ку-ку

Сидить на кожному сучку.

21.6.1986 р.

ПРО КАЗКУ І ЛАСКУ

– Хто скаже, де знайти ту казку,

Що всім дарує тільки ласку?

І Гриць сказав: – Як візьмеш Азу,

То все отримаєш відразу.

23.6.1986 р.

НЕ МОЖУ БЕЗ ЛЮДЕЙ

Не можу без людей!

Коли один буваю,

Мені здається пусткою весь світ,

Тому ото тебе я і чекаю,

Так як садки весною білий цвіт.

8.6.1967 р.

МІЙ КРАЙ ЦВІТЕ

Мій край цвіте і Сонцем сяє,

Й чомусь не віриться мені,

Що хтось, десь когось убиває,

Горить земля в страшнім вогні.

Що десь регочуть кулемети

Над світом нашим, почуттям,

А люди створюють ракети

І називають це – життям!

1.6.1967 р.

ПУСТІТЬ МЕНЕ!

Пустіть мене. Листя вмирають.

Листя летять і на брук опадають.

А люди проходять і їх обминають.

Люди живуть, а навіщо? – не знають.

Люди! Навіщо ви топчете листя?

Люди сміються. Падають листя.

23.10.1968 р.

О, СВІТЕ МІЙ!

О, світе мій, чудовий і широкий,

Ти землю зорями усипав і приспав,

А десь в гаю хлопчина синьоокий

Щось... цілу ніч у дівчини благав.

Ну, а вона ж дурненька відбивалась,

Немов відмідь від талих вод,,

Але коли ту радість взнала,

Йому сказала: – Й ще приходь.

8.6.1967 р.

СЮРЧИТЬ СЮРЧОК

Сюрчить в траві сюрчок зеленокрилий,

О, Боже мій! Погляньте, скільки крил!

О, світе мій! Який же ти вродливий,

Але, нажаль, занадто вже горил.

8.6.1967 р.

ЯКЩО ТИ МУЖЧИНА

Якщо ти мужчина – це значить ніколи

Словам нецензурним давати їм волю,

«Тесать» кулаки об затилок дружини,

Бо в неї, як бачите, менше є сили.

За те, що веселому хлопцю такому

Їсти наварить, прийшовши додому,

І постіль постелить, та ще й нагодує,

І ніби дитину малу обцілує.

За те, що тобі віддає все що має,

Життя своє й те лиш тобі довіряє,

З тобою картає твої всі невдачі,

Чому ж бо дружині такий ти невдячний?

Можливо, якась в тебе інша причина?

Так чому ж, як вип’єш, ще й місиш дитину?

О ні, чоловіче, мерщій схаменись,

Бо буде тобі те, що Кості колись.

21.7.1967 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА

Якщо ти людині зробила добро,

Душею йому віддалася,

Всю ніжність свою подарила йому,

Й від нього вогнем зайнялася,

Не бійся тоді ти нікого в житті.

А він – якщо він насміється –

Не знатиме щастя ніколи в житті,

Бо щастя один раз дається.

Нехай він хоч трісне сміється тоді,

Та сила твоя невмируща,

Бо там, де кохання, то там і – любов,

І сила там вічно цілюща.

Бо з них бере людство наснагу життя,

П’є ніжність, початок в ній сили,

А тих, хто плюють на людські почуття,

Від тих утікають й горили.

20.7.1967р.

СВОЇМ ДРУЗЯМ-БУДІВЕЛЬНИКАМ

Героям Соціалістичної праці:

Степанчуку Петру та Григорію Донцю.

Не бачила такого Лавра,

Навіть не відала вона,

Що хтось до неї підступає

З Лівобережжя, з-за Дніпра.

Вийшли хлопці в засмаленій робі,

З Лівого берега й привіт Лаврі шлють,

А Лавра велично їм всім поклонилась

І чемно їм тут же сказала: «Салют!»

Потім на хлопців отих придивилась,

Думала буде кінець.

А то сам Петро Степанчук наближається,

Й поруч – Григорій Донець.

13.11.1968 р.

ЛАВРА І ХРИСТИЯНСТВО

А Лавра дивиться навколо

На сивий Дніпр, на Гідропарк,

Як вибігають учні з школи,

Що повилазили з-за парт.

І, гордо глянувши на Лавру,

Всі покотились хто куди.

Лавра ж стоїть тисячоліття

І не туди, і не сюди.

Скільки світів перевернулось,

Скільки ночей змінилось днем,

Всього їй бачить довелося,

Та захищалась не мечем,

А захищалась Християнством,

І вченням Божим, як вогнем.

28.9.1968 р. – 13.11.1968 р.

БОМЖІ

Ну у нас і депутати,

Ну у нас уже й вожді:

А ні жінки, а ні хати

Хоч ти плач – одні бомжі.

Депутати і їх діти –

Голі всі, і всі роздіті,

Та в бікіні, а та в міні.

Й де не глянеш, в неї – тіні.

Та, зате, куди не глянь, –

Той артист, той – фуліган.

Той директор, а той мер,

Й кожен з них – міліонер.

Брали в нас вожді рублі,

Віддали полову,

А ще кажуть ті орли,

Що не буде грому.