Правда - Пратчетт Терри Дэвид Джон - Страница 14

— Приблизно. Мої клієнти висловили побажання знайти… експертів. Я знайшов вас. Я передав вам певні закриті інструкції. Ви прийняли умови угоди. І, наскільки я розумію, в результаті ви здійснили певні… приготування. Характер цих приготувань мені невідомий, і лишиться невідомим мені і надалі. Моє відношення до вас є дуже відносним, якщо можна так висловитись. Ви мене розумієте?

— Що це ще, мля, за ігри в слова? — обурився пан Тюльпан.

Той факт, що він має справу з мертвим адвокатом, змушував його почуватися некомфортно.

— Ми бачимось лише в разі необхідності, ми говоримо лише про необхідне.

— Ненавиджу зомбі, мля, — сказав пан Тюльпан.

Того ранку він спробував дещо, знайдене в коробочці під умивальником. Якщо це прочищає труби, вирішив він, отже, це хімія. Тепер його нутрощі подавали мозкові дивні сигнали.

— Певен, що це взаємно, — сказав пан Підступп.

— Я розумію, що ви маєте на увазі, — мовив пан Шпилька. — Ви маєте на увазі, що якщо справи підуть кепсько, ви нас у житті не бачили.

— Кхм, — кашлянув пан Підступп.

— Так-так, у не-житті, — виправився пан Шпилька. — Гаразд. Як щодо грошей?

— Згідно з вашим проханням, тридцять тисяч доларів на особливі витрати буде включено до вже погодженої суми.

— Камінцями. Не готівкою.

— Безумовно. Та й навряд чи мої клієнти підписали б вам чек. Ви отримаєте дорогоцінності ввечері. І, напевне, я повинен згадати ще про одну річ.

Сухі пальці зашурхотіли сухими аркушами в сухому портфелі, й зомбі передав панові Шпильці папку.

Пан Шпилька почав читати, потім швидко перегорнув кілька сторінок.

— Можете показати своїй мавпочці, — сказав пан Підступп.

Пан Шпилька встиг схопити руку пана Тюльпана до того, як та зіткнулася з головою зомбі. Пан Підступп і оком не зморгнув.

— У нього вся наша історія, пане Тюльпане!

— То й що? Я зараз, мля, відірву його мертву головешку!

— Не відірвете, — сказав пан Підступп. — Ваш колега пояснить, чому.

— Тому що наш підступний друг зробив чимало копій, авжеж, пане Підступп? І, напевне, зберігає їх у найрізноманітніших місцях на випадок своєї смер… е-е-е… на випадок…

— Непорозумінь, — рівно сказав пан Підступп. — Чудово. Ви маєте дуже цікаве минуле, джентльмени. І ви досить молоді. Завдяки своїм талантам ви за короткий час пройшли довгий шлях і отримали певну репутацію в обраній вами справі. І хоча я не маю жодного уявлення про ваше нинішнє завдання — ані найменшого уявлення, наголошую — я не сумніваюся, що ви справите враження на нас усіх.

— Він знає про дільце у Квірмі? — спитав пан Тюльпан.

— Так, — відповів пан Шпилька.

— Про дріт, лебідку і того, мля, банкіра?

— Так.

— І про цуценятко й того малюка?

— Тепер і про це теж, — сказав пан Шпилька. — Він знає майже все. Дуже розумно. Гадаєте, пане Підступп, вам відомі й місця поховання тіл?

— Я спілкувався з деким із них, — відповів пан Підступп. — Але, схоже, ви ніколи не чинили злочинів на території Анк-Морпорку — інакше, звісно, я б із вами й не говорив.

— Звідки він взяв?! — обурився пан Тюльпан.

— Наскільки я розумію, ви раніше ніколи не бували в цьому місті.

— То й що? Сьогодні ми, мля, мали цілий день!

— Вас упіймали?

— Ні!

— В такому разі, ви не здійснювали злочинів. Чи можу я висловити надію, що ваші справи в цьому місті не передбачають і надалі ніяких порушень закону?

— Поза всяким сумнівом, — сказав пан Шпилька.

— Тутешня Варта в деяких випадках виявляє неабияку наполегливість. А численні Гільдії ревно охороняють свої професійні інтереси.

— Ми глибоко поважаємо поліцію, — запевнив пан Шпилька. — І високо цінуємо її самовіддану працю.

— Ми обожнюємо поліцію, мля, — додав пан Тюльпан.

— Якби хтось організовував поліцейський бал, ми перші купили б квитки, — сказав пан Шпилька.

— Особливо якби це було в якійсь старовинній залі, — вставив пан Тюльпан. — Ми ж любимо красу.

— Я лише хотів переконатись, що ми порозумілися, — сказав пан Підступп, із клацанням застібаючи свого портфеля.

Він підвівся, кивнув на прощання і дерев’яною ходою полишив приміщення.

— Що за… — почав пан Тюльпан, але пан Шпилька приклав пальця до вуст.

Тихо перетнувши кімнату, він раптом рвучко відчинив двері. Але адвоката за ними не було.

— Він же, мля, знає, яке в нас завдання, — гарячково прошепотів пан Тюльпан. — Якого він прикидається?

— Бо він юрист, — відповів пан Шпилька. — Гарне тут місце, — додав він голосно.

— Ха! — зневажливо сказав пан Тюльпан. — Я спочатку помилився, але потім побачив, що ось це — ніяке не бароко, а нещасна копія пізнього вісімнадцятого століття. Всі пропорції неправильні. А оті колони в залі? Ефебський стиль шістнадцятого століття з джелібейбськими шпилями часів, мля, Другої Імперії! Я ледве стримався, щоб не реготати.

— Авжеж, — погодився пан Шпилька. — Як я вже зазначав, пане Тюльпане, в багатьох відношеннях ви таки дуже неординарна особистість.

Пан Тюльпан підійшов до завішеної тканиною картини й відтягнув покривало.

— Гм. Да-Квірмі, мля, — сказав він. — Я бачив репродукції. «Жінка з тхором». Він написав це, коли щойно переїхав з Геної й перебував під впливом Караваті. Бачиш ці мазки пензля? І як структура цих мазків керує поглядом? Зверни увагу на світло, що ллється з вікна за її, мля, спиною. І як ніс тхора ніби слідкує за тобою, коли ти пересуваєшся кімнатою, дивлячись на картину. Він, мля, був справжній геній. Мені не соромно зізнатись, що якби я був тут один, я би просльозився.

— Гарна картина.

— Гарна?! — скрикнув пан Тюльпан у відчаї від невігластва колеги. Підійшовши до статуї біля дверей, він уважно вивчив її поглядом, після чого легенько пробіг пальцями по мармуру.

— Я так і думав! Скольпіні, мля! Закладаюсь на що завгодно. Але я ніколи не бачив цього в каталогах. І це стоїть у пустому будинку, де хто хочеш може зайти й потягти що завгодно!

— Це місце під надійним захистом. Ти ж бачив печатки на дверях.

— Гільдії, мля? Купка лохів. Ми могли би пройти крізь це місто, як гарячий ніж крізь тонесеньку кригу, і ти це знаєш. Все, що тут є — це лохи, тупі каменюки, коротуни та дохляки{10}… Ми могли б усе це місто просто, мля, рознести.

Пан Шпилька промовчав. Йому теж спадало на думку щось подібне — але, на відміну від свого колеги, він волів не перетворювати першу-ліпшу думку на негайну дію.

«Фірма» справді ніколи раніше не працювала в Анк-Морпорку. Пан Шпилька тримався подалі від цього міста, бо, по-перше, довкола було чимало інших міст, а по-друге, інстинкт самозбереження говорив йому, що Велике Вахуні може почекати[*]{11}. Проте ще відтоді, як він познайомився з паном Тюльпаном і зрозумів, що його винахідливість у поєднанні з безмежною люттю пана Тюльпана обіцяє карколомну кар’єру, він вибудовував План. А поки вони робили свої справи в Геної, Псевдополі, Квірмі — містах, у яких було легше орієнтуватись, адже вони були меншими за Анк-Морпорк. Хоча останнім часом починали робитись все подібнішими.

Причина успіхів «Нової фірми», як здогадувався пан Шпилька, полягала в тому, що всі розумні істоти рано чи пізно стають надто м’якотілими. Взяти, наприклад, тролівську Бречію. Відколи Хонкослебовий Шлях проліг до самісінького Убервальду, а войовничі клани було упокорено, тролі стали м’якотілими. Їхні тани почали поводитись, як шляхтичі. Скрізь було одне й те саме: давні лісові банди та нащадки розбійницьких родів досягали певної рівноваги з суспільством — і осідали на одному місці, стаючи бізнесменами та землевласниками. Вони економили на дружинниках, натомість винаймаючи лакеїв. А коли виникали ускладнення, для подолання яких потрібна була розумна і незакомплексована сила — з’являлася «Нова фірма». Незмінно ефективна.