Робінзон Крузо - Дефо Даниэль - Страница 30

Моя одежа дуже зносилась: із білизни в мене давно вже не залишилось нічого, крім картатих сорочок, які я знайшов у скринях наших матросів і дуже беріг, бо на острові часто бувала така спека, що доводилось ходити в самій сорочці; не знаю, що б я робив без цього запасу (цих сорочок я роздобув на кораблі дюжин зо три). У мене було ще кілька грубих матроських шинелей; усі вони добре збереглись, але я не міг їх носити через спеку. Щоправда, в такому жаркому кліматі зовсім не треба було вдягатись, але я не міг, я соромився ходити голим; я навіть не припускав такої думки, дарма що жив сам.

Та була й інша причина, що не дозволяла мені ходити голим. Коли на мені було що-небудь, я легше зносив спеку. Гаряче проміння тропічного сонця обпалювало мені шкіру аж до пухирів, а сорочка захищала її від сонця; крім того, мене охолоджував рух повітря між сорочкою й тілом. Так само не міг я призвичаїтись ходити під сонцем простоволосий; щоразу, коли я виходив без шапки або без капелюха, в мене починала страшенно боліти голова, а як тільки я надівав капелюх, біль відразу переставав.

Отже, мені треба було дати лад хоч тому лахміттю, яке залишилось у мене і яке я пишно називав своїм убранням. Передусім мені потрібна була куртка, бо всі, які в мене були, я зносив. Я вирішив переробити на куртки матроські шинелі, про які я тільки що говорив, та інший свій одяг. І от я заходився кравцювати або, вірніше, псувати матеріал, бо виробляв я з нього щось жалюгідне.

Проте я примудрився якось стулити дві чи три нові куртки, яких, гадав я, мало вистачити мені надовго. Але з моєї спроби пошити штани нічого не вийшло.

Я казав уже, що зберігав шкури всіх забитих мною тварин — чотириногих, звичайно. Кожну шкуру я просушував на сонці, розтягши її на жердинах. Через це вони здебільшого ставали такі цупкі, що навряд чи могли на щось придатись, але деякі з них були дуже гарні. Насамперед я зшив собі з них величезну шапку, зробивши її хутром назовні, щоб краще захиститись від дощу. Шапка так мені вдалась, що я вирішив спорудити собі з цього матеріалу цілий костюм, тобто куртку й штани. І куртку, і штани я зробив дуже просторими, а останні — короткими, до колін, бо весь костюм був мені потрібний скоріше для захисту від сонця, ніж для тепла. Мушу сказати, що він був зроблений дуже погано, бо тесляр з мене був поганий, а кравець — ще гірший. Проте мій виріб став мені дуже в пригоді, особливо коли я виходив у дощ: уся вода стікала тоді по довгому хутру шапки й куртки, а я залишався зовсім сухим.

Після куртки та штанів я витратив силу часу та праці на те, щеб зробити парасольку, дуже мені потрібну. Я бачив, як роблять парасольки в Бразілії: там через спеку ніхто не ходить без парасольки, а на моєму острові спека була не менша, а може, й більша, ніж у Бразілії, бо він був ближче до екватора. Мені доводилось виходити в усяку погоду — і в дощ, і в спеку, — і парасолька була для мене дуже корисна. Я мав з нею чимало клопоту; минуло багато часу, перш ніж мені вдалося зробити щось придатне для вжитку. Двічі чи тричі я псував свою роботу, поки не змайстрував парасольку собі до смаку. Найважче було зробити, щоб вона розкривалася й закривалася. Спочатку я хотів зробити розкриту парасольку, але тоді довелося б завжди носити її над головою, а це було незручно. Нарешті, як уже сказано, я переміг ці труднощі, й моя парасолька могла закриватись. Я укрив її козячими шкурами, хутром назовні, щоб дощ стікав з неї, як з похилого даху. Від сонця вона захищала так добре, що я міг виходити з дому навіть у найбільшу спеку і почував себе краще, ніж раніше в прохолодну погоду; коли вона була мені не потрібна, я закривав її і ніс під пахвою.

Так тихо й спокійно жив я на моєму острові, цілком підкорившись волі божій і звірившись на провидіння. Від цього життя моє стало кращим, ніж якби я жив, оточений людським товариством. Як тільки я починав жалкувати, що не чую людської розмови, я завжди запитував себе: хіба моя бесіда з власними думками і (сподіваюсь, я маю право казати це) в молитвах і славослів’ях із самим богом була не краща, ніж найвеселіші розваги в людському товаристві?

Не можу сказати, що протягом наступних п’яти років зі мною трапилось що-небудь незвичайне. Життя моє пливло тихо й мирно. Я жив на старому місці. Крім щорічних робіт — засіву, збирання ячменю та рису, збирання винограду (хліба я засівав саме стільки, щоб його вистачило на цілий рік, і стільки ж збирав винограду) і моїх щоденних виходів з рушницею, головною моєю працею було будування нового човна. Цього разу я не тільки зробив човна, але й спустив його на воду. Я вивів його до бухточки каналом на шість футів завширшки й чотири фути завглибшки, який мені довелося викопати на протязі трохи не півмилі. Перший мій човен, як читач уже знає, я, не розрахувавши заздалегідь, чи вистачить у мене сили спустити його на воду, зробив таким великим, що мусив кинути його на місці роботи, наче пам’ятку, що вказувала мені бути надалі розумнішим. Другого разу я вчинив багато практичніше. Щоправда, я й тепер будував човна майже за милю від води, бо ближче не знайшов годящого дерева, але тепер я принаймні добре погодив його розміри та вагу з своїми силами. Впевнившись, що мій замір цього разу цілком здійсненний, я непохитно вирішив довести його до кінця. Майже два роки проморочився я з будуванням човна, але не жалкував за цим: так мені кортіло дістати нарешті змогу пуститись у море.

Але нова моя пірога не була придатна для мети, з якою я будував її. Вона була така маленька, що не можна було й думати перепливти нею сорок чи більше миль, що відокремлювали мій острів від terra firma{50}. Отже, мені довелось відмовитись від цієї мрії. Але в мене зродився вже новий план — об’їхати навколо острова. Я побував якось на протилежному березі (про що було розказано вище), і зроблені там відкриття так зацікавили мене, що мені ще тоді дуже захотілось оглянути все побережжя. А тепер, маючи човен, я тільки й думав про цю подорож.

Щоб здійснити свій план доладно та обачно, я зробив для човна маленьку щоглу і зшив відповідне вітрило з шматків корабельної парусини, якої в мене був чималий запас.

Укріпивши щоглу й вітрило на човні, я спробував його хід і переконався, що вітрило діє дуже добре. Після цього я зробив на кормі й на носі по маленькій скриньці, щоб провізія, yабої та інші речі, які я хотів узяти з собою, не підмокли від дощу або хвиль. Для рушниці я видовбав у днищі човна вузький жолоб, а до жолоба, щоб запобігти вогкості, приробив покришку.

На кормі я прилаштував свою парасольку так, що вона приходилася над моєю головою й захищала мене від сонячного проміння, як парусиновий тент. Я почав іноді робити маленькі прогулянки, але ніколи не виходив далеко у відкрите море і старався держатись ближче до бухточки. Нарешті нестримне бажання якнайшвидше ознайомитися з кордонами мого маленького царства перемогло, і я зважився пуститись у цю подорож. Я взяв з собою запас провізії і всього, що було мені потрібно: поклав у човен два десятки буханців ячного хліба, або, вірніше, коржів, великий череп’яний горщик підсмаженого рису (звичайна моя страва), маленьку пляшку рому й половину козиної туші; взяв також пороху та дробу, щоб постріляти кіз, і дві шинелі із згаданих вище, які виявились у перевезених мною з корабля матроських скринях: одну, щоб підстелити, другу — щоб укриватись вночі.

Шостого листопада, на шостому році мого царювання, або, коли хочете, полону, я рушив у путь і проїздив багато довше, ніж гадав. Сталося так тому; що хоч острів мій і був невеликий, але, наблизившись до східної його частини, я побачив довге пасмо скель, частково під водою, а частково над нею. Воно тяглось миль на шість у відкрите море, а далі, за скелями, була піщана мілина. Таким чином, щоб об’їхати косу, довелось зробити великий гак.

Спочатку, побачивши ці рифи, я хотів було відмовитись від свого наміру й вернутись назад, бо не знав, як далеко я буду змушений запливти в море, щоб об’їхати їх. Особливо ж не був я певний, чи зможу вернутись назад, і тому я кинув якір (рушаючи в дорогу, я зробив собі щось подібне до якоря з залізного абордажного гака, підібраного мною з корабля); закріпивши човен, я взяв рушницю, висів на берег, зійшов на горбок, звідки все було видно, побачив, яка завдовжки коса, і вирішив спробувати.