Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 15

Трембітарі здавна сповіщали горян про важливі події. Худ. І. Труш.

Особливе значення в шаманській традиції Карпат (а мольфарство - це, поза сумнівом, найсправжнісінька шаманська традиція) мають так звані громові камені (їх ще називають громовими стрілами), а також камені-блискавки - округлі чорні камінчики невідомого походження. Як правило, їх знаходять поблизу дерев, вражених блискавицею, і мольфари кажуть, що це - ядра кульових блискавок.

Розповідають, що, влучаючи в дерево, блискавка йде в землю, а за кілька років (називають числа три, сім і дванадцять) виходить на поверхню ґрунту у вигляді такого камінця. Не знаю, наскільки це правда, але в кожному разі на жодну з мінеральних порід, відомих у Карпатах, ці чорні, округлі камінці не схожі25. Громові камені використовуються мольфарами в певних ритуалах та магічних обрядах. їх витримують у воді, а потім тією водою обливають хворих на пропасницю та інші недуги. Такі громові стріли - це природні мольфи, що захищають дім від удару блискавки. Особливо шануються громові камені, знайдені під грушею або під смерекою. Вони мають особливі властивості, зокрема вважають, що такий камінь, підвішений біля воріт, відвертає пожежу, а також відгонить нечисту силу.

Подорожуючи карпатськими селами, я не раз помічала на хатах, навіть на сучасних котеджах, зображення прадавнього знаку-оберегу, відомого під назвою «громове колесо». Це коло із вписаними в нього шістьма (як варіант, вісім або дванадцять)

шпицями чи пелюстками. Цікаво, що такий самий знак часто зустрічається на сволоках і стінах будинків на півночі Росії, в деяких регіонах Німеччини, Франції та інших європейських країн, а також у країнах південно-східної Азії. Вважається, що це охоронний знак, аби в дім блискавка не вдарила. У Карпатах його можна побачити не лише на стінах будинків. Часто цей символ використовують в орнаментах на чоловічих вишиванках та поясах-чересах (громове колесо - це традиційно чоловічий символ). Громове колесо нерідко зустрічається на держалнах та обухах старовинних топір-ців-барток. Як відомо, сокира завжди була ритуальною зброєю, а в індоєвропейських народів - також священною зброєю і символом божества грому та блискавки. Громове колесо прикрашає і круглі дерев’яні баклаги, в яких зберігають вино чи інші напої, та ритуальні посудини-рахви. До речі, останні, вочевидь, мали раніше особливе сакральне значення, втрачене згодом. Вони круглої форми, з яскравими ознаками прадавнього сонячного культу, який поєднується

із символами культу грози. З цього можна зробити висновок, що рахва - це ритуальна посудина, яка використовувалася у древніх ведунських (а можливо, також і воїнських, оскільки бог грози завжди був покровителем воїнів) обрядах.

Рахва - ритуальна посудина. Зараз рахву використовують переважно як скриньку для прикрас, але судячи з назви і традиційного оздоблення, в давнину вона мала важливе сакральне значення. Цілком можливо, ця кругла посудина призначалася для обрядів сонячного культу. Гуцульщина. XX ст.

З колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

Переважно громове колесо є елементом орнаменту на скриньках, а також на писанках. І цілком може бути, що цей знак - символічне зображення не просто блискавки, а саме кульової блискавки, тієї самої громової стріли, що їх знаходять під смереками, в які горобиної ночі вдарила блискавиця.

Таке громове колесо прикрашає оселі та ритуальні споруди в багатьох країнах Європи та Азії. Зустрічається колесо з шістьма, вісьмома та дванадцятьма шпицями.

Зображення «громового колеса» на різьбленій скриньці. Гуцульщина. XIX ст.

Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

Втім, культ грози й блискавки був характерний для більшості прадавніх традицій. Найцікавіша паралель, котру мені вдалося знайти, пов’язана з південноамериканським народом інків. У них теж був культ грому й блискавки, й у своїх магічно-обря-дових ритуалах вони теж використовували громові камені (і до сьогодні ними послуговуються в деяких обрядах шамани племені кіче, кревні нащадки інків). Ці камені метеоритного походження вважалися в інків священними. А свого головного культурного героя Віракочу інки називали «грозовим посланцем».

І ця паралель має ще одну цікаву деталь. Мольфарські перекази доносять, що їхня магічна традиція духовними коренями походить від інків. Таємні легенди, що передаються з вуст у вуста, розповідають: коли духовні устремління інків ослабли, їхня магічна сила у вигляді енергетичного потоку пішла в духовний простір і була сприйнята в Карпатах групою людей, котрі володіли необхідними якостями. Ці духовні знання переплелися з місцевими традиціями та дійшли до наших днів...

Якщо провести паралель із сучасними науковими дослідженнями і знаннями про ноосферу, то карпатські мольфари не такі вже й далекі від істини. Ноосфера — це простір, у якому накопичуються людські думки та ідеї, де зібрані всі традиції й світогляди. І завжди по всій Землі жили люди з особливим складом розуму, душі, духу й можливостей, з певною програмою, які могли ці знання сприйняти. Саме їх і називають шаманами...

Для простих людей зимові Свята - це веселий час колядок та щедрування, взаємної гостини та «маланкових» веселощів. Для мольфарів - це час строгих ритуалів, котрі допомагають накопичити духовну силу. А ще - спілкування з певними духами. Так, мольфари, як і їхні родичі-шамани в інших місцях Землі, спілкуються з духами.

- Кого мольфари називають духами? - запитую в Мольфара.

- Перш за все - це особистий дух-провідник мольфара, - відповідає він. - А також святі духи, духи-помічники (ними стають духи священних річних днів, духи небесних тіл, духи стихій). Ду-хами-помічниками можуть бути й душі померлих, особливо душі предків або душі інших мольфарів. Є, звісно, й темні, лихі духи. Вони бувають водяні, земні та повітряні. У кожного з таких духів своя спеціалізація: водяні духи заманюють людей у вир і топлять, повітряні - змушують вішатися або кидатися в прірву. А земні духи - спокушають. Найзлостивіші з усіх - земні духи, духи-спокусники. Вони навіюють на людину безпричинну тривогу, а потім шукають слабкого місця і спокушають.

А слабке місце є в кожного живого. Це може бути влада чи гроші; вродливі жінки чи заздрощі до таланту. ..

Кожен може побачити цих істот, - кажуть гуцули. І підкріплюють свою впевненість розповідями про реальні зустрічі з тими чи іншими стихійними духами, з прекрасними нявками-бісицями, які зваблюють легінів співами та чарами, з духа-ми-спокусниками, які прибирають до рук необачних ґаздів, котрі прагнуть чортячих скарбів чи влади над людьми.

- Практично кожна людина може побачити духів, - каже Мольфар. - Та тільки користі від такої зустрічі не буде... Бо керувати духами може тільки відун, озброєний спеціальним оберегом, могутнім словом мольфарським та незламною волею. А ще - твердим знанням, навіщо йому цей контакт.

Мольфар твердо знає, коли й навіщо йому спілкуватися з тим чи іншим духом. І кожен із карпатських «непростих» має власну «техніку» для входження в транс і свідомого контакту з потойбічними істотами: від вживання певних рослин і промовляння спеціальних ритуальних замовлянь до практик, що нагадують східні медитації.

Звісно, є й «простіші» методи: наприклад, за допомогою маятника-підвіски, добре знайомого всім, хто хоч трохи стикався з езотеричними традиціями. Але це - інструмент для найсильніших і найдосвідченіших, тому що при такому контакті мольфар залишається з духом сам-на-сам, не захищений ні травою-союзником, ні заклинанням. Якщо маг не надто досвідчений, дуже легко може стати одержимим духом, який вселяється в тіло необачного чародія. Той стає двоєдуш-ником, підпорядкованим владі духа.

У кожного мольфара, звісно, є свій дух-покровитель26. Це його головний помічник, який уперше приходить до мольфара в момент ініціації. Дух-помічник наділяє свого «підопічного» певним чаклунським даром, вводить молодого мольфара в духовні, нижні та горні світи, «представляє» тамтешнім мешканцям і звідтоді допомагає у всіх мольфарових починаннях. Але якщо, скажімо, в сибірських шаманів дух-покрови-тель, як правило, дух померлого шамана, то в карпатських мольфарів у більшості випадків - це дух якогось святого (вочевидь, у ті часи, коли еґрегор на карпатських землях був інший, це були стихійні духи та божества). Але як і в інших шаманських системах, майже ніколи, за окремими винятками, ду-хом-покровителем мольфара не буває посланець із вищого сонму небесних істот. Тому що людина не в змозі витримати безпосереднього контакту з Вищими Божествами.