Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 14

Саме тому всі магічні мольфарські обряди, пов’язані зі стихією грози, проводяться взимку, на Святки, та до першої весняної грози. З буйними громовими духами треба домовлятися, коли вони спокійно дрімають в очікуванні свого часу. Тому й обряди, зв’язані з отриманням градівничого дару та з його посиленням і зміцненням, традиційно проводяться взимку, в Різдвяні свята, в дні народження нового Сонця. Громівництво -важлива складова традиції, і цим мистецтвом карпатські мольфари славилися не тільки в рідних горах24. Є чимало переказів у інших місцевостях України, особливо на Поділлі та Поліссі, про те, що тамтешні господарі кликали «дідів і бабів із гір», приймали їх у себе впродовж періоду визрівання врожаю, від Благовіщення, коли перший грім гримить, до святого Іллі, коли «громи вже небійні», щоб ті захищали посіви від граду та грози, а господарі потім платили градівникам часткою нового врожаю.

Є спеціальний чаклунський обряд для того, аби навчитися відвертати град.

Найперше треба зробити градовий ніж. Ніж у шаманській атрибутиці взагалі і в мольфарській зокрема - важливий символ сили й боротьби, захисту й жертви, справедливої помсти, але й ворожнечі. В моль-фарських обрядах він виконує дуже важливу оберегову функцію. Але, за законом протидії і рівноваги, разом із тим його застосовували для виготовлення мольфи на розпалювання ворожнечі.

Тож мольфар, який хоче отримати владу над грозовими стихіями, виконує спеціальний обряд.

Удосвіта перед Святвечором чоловік іде надвір зовсім голий («у чому мати народила») і з вістря коси виклепує собі чепе лик - спеціальний ніж. Для градового ножа годиться не всяка коса, а тільки та, яка зламалася під час першої весняної косовиці, або та, якою випадково перерізали змію. При цьому надворі має бути тихо -аби мольфар не почув нічийого голосу. Коли

він виклепав ножа, то стає навколішки і 300 разів промовляє спеціальну молитву, щоразу - одним подихом.

Цілий день той, хто вирішив стати гро-мівником, не має права розмовляти, а ввечері, коли родина сідає до святвечірнього столу, мольфар набирає в горщик потроху всякої страви, бере в праву руку свій ніж-чепелик, а в ліву - горщик зі святвечірньою стравою і обходить за рухом сонця навколо хати. Потім стає на порозі дому обличчям до сходу і просить градового царя до вечері:

Прошу тебе до тайної вечері, білий царю, водяний чорнокнижнику, тепер маю пра---во тебе до тайної вечері зазивати, закликати, запрошати, заклинати, а відтак — не пускати. Тепер я маю право тебе зазивати, закликати, а у літі ти не маєш права мені си показати. Маю право тепер тебе до тайної вечері зазивати, а у літі буду тебе спирати. Буду тебе не допус- Г кати, відвертати. Божими молитвами, перво- у вічними словами буду тебе від своїх мешт і L хитарів відвертати, водицею-орданицею роз- ' сичувати, розпускати.

Так мольфар просить чотири рази - на всі боки, кланяючись за кожним разом на схід сонця, потім вертається до хати з тією

вечерею, сідає за стіл і просить усіх рідних до вечері. І вже того вечора мольфар не сміє нікуди йти з подвір’я.

Так він отримує владу над небесними стихіями. Так зміцнює своє мольфарське мистецтво і власну силу. Бо грозова, громова стихія - це одна зі складових мольфарської традиції. Грім і блискавка - символи праці мольфара, одна із утаєних назв якої - «небесний вогонь».

Спалах блискавки відчиняє браму до справжнього Неба, до горнього, «верхнього» світу, до оселі богів. Так вважають мольфари. Тому тільки найсильніші могли змагатися з цією стихією, володіючи мистецтвом градівництва. Тому й остерігаються мольфари змагатися з грозою, якщо вже Громовик метнув першу вогняну стрілу в землю.

Блискавка спопеляє лихі сили та нечистих духів, котрі ходять по землі. Легенди також розповідають про могутніх прадавніх мольфарів, які могли силою свого вміння «ходити в хмарах», і блискавки були їхньою зброєю проти супротивників.

Вогонь, запалений блискавкою, вважався священним, небесним, і дерево, вражене «небесним» вогнем, теж шанувалося як освячене. Щоправда, таке дерево ні в якому разі не можна було брати на будівництво оселі чи кошари: вважалося, що дошка з нього притягне пожежу від грози.

Ми розмовляємо, й раптом старий Мольфар прискалює око у вже знайомому мені лукавому усміху та каже:

-А ви знаєте, що ваше ім'я дуже важливе значення має в мольфарському мистецтві?

Я знаю, що Громовиця - це одне з імен жіночого грозового божества у деяких слов’янських племен. Богиня-громівниця носила це ім’я в ті часи, коли у всій Європі був поширений культ жіночих божеств, коли ще не панував неподільно патріархат і кожен з небесних покровителів наших предків мав дві іпостасі - чоловічу й жіночу. Згодом богиня Громовиця перетворилася на гурт безсмертних небесних дів, які супроводжували бога-Громовика та наділяли людей відвагою, силою та мужністю.

Але в Карпатах, як виявилося, громовиця - це назва ще й певних явищ, безпосередньо пов’язаних із мольфарською наукою.

Громовиця - один з найважливіших мольфарських інструментів. Коли б’є блискавка в смереку, і при цьому від неї відпаде скалка, в якій є природний отвір, оце і буде громовиця. Така скалка має певні лікувальні можливості, з її допомогою від людини можна відвести зле мольфування, за допомогою цього інструменту мольфар також позбавляє лихих відьом сили (варто тільки на жінку, підозрювану в лихих чарах, подивитися крізь отвір громовиці - і всі недобрі

чари її та сила чаклунська будуть тут-таки «заморожені»).

Громовицею називають, власне, й саму блискавку. А також - дерево, в яке вона влучила. Найпридатнішими для мольфарських ритуалів вважаються смерека й дуб. Таке дерево вважається особливим: тріски його використовують для лікування - димом обкурюють людей, котрі страждають від нервових недуг, деревина ж громового дерева вважається найкращим матеріалом для музичних інструментів, особливо для скрипок та трембіт. Про останню слід сказати трохи детальніше.

Традиційна гуцульська трембіта.

Трембіта- це традиційний карпатський інструмент, що має вигляд конічної дерев’яної труби без бокових отворів. Довжина трем-

біти може бути різною, - аж до чотирьох метрів, а музичний діапазон - дві з половиною октави. Вражає те, що звуки трембіти чути більш ніж за десять кілометрів. Здавна трембітою горяни сповіщали сусідні села, які нерідко розташовувалися далеченько одне від одного, про важливі події: весілля чи народження дитини, наближення коляд-ницької ватаги чи похорон. Навесні звук трембіти знаменував початок вигону овець на полонину. Нею користувалися вівчарі в горах. Донедавна карпатські гуцули використовували трембіту в подібних випадках. Тільки останнім часом лункий, протяжний звук цього прадавнього інструменту замінили мобільні телефони. Але й сьогодні всі народні обряди та гуляння, фестивалі та мистецькі свята починаються виступом трембітарів. І зараз у Карпатах є родини, котрі з діда-прадіда займаються виготовленням трембіт, бо то - ціле сакральне мистецтво.

І цей традиційний ритуальний карпатський музичний інструмент виготовляють тільки з розколеного блискавкою громового дерева. Відразу по сильній грозі майстри, котрі роблять музичні інструменти, йдуть до лісу та шукають таке громове дерево. Спилюють його, розколюють і витримують упродовж кількох років надворі - на вітрі, на дощі, на сонці, на снігопаді, на морозі, на сухій погоді й на вогкій. А коли всі ці зміни, всі дари стихій прийме дерево, тоді роблять із нього трембіту чи скрипку. І славляться ті інструменти на всі гори. Все те мій Мольфар знає не від чужих людей, бо й сам він майстер-сопілкар, і не один музика в Гуцул ьщині грає на сопілках, виготовлених моїм наставником...