Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
»Грант» викликає Москву - Ардаматский Василий Иванович - Страница 19
— У мене, сестричко, компотне становище з роботою, — Сергій вирішив, не відкладаючи, з’ясувати, чи спроможна Зіна надати допомогу.
— На облік у нас взявся? — спитала Зіна.
— Не можна, сестричко, можуть запроторити в Німеччину, ні за що ні про що. Аж надто вже вік у мене для них потрібний.
Зіна мовчала, вона знала, що Сергієві побоювання обгрунтовані. Останнім часом Лягавий спеціально реєстрував безробітних чоловіків, яким менше тридцяти років. Сказав при цьому, скалячи жовті зуби: «Екскурсанти — поїдуть Європу дивитись…»
— А чи не можна у вас там скапарити яку-небудь довідку? — обережно спитав Сергій. — Ну, що пред’явник цього працює отам і отам і щоб печатка й підпис?
— Не можна, — відповіла Зіна. — Нас кожного дня страхають, і начальство за кожним бланком пильно, немов у три пари очей, дивиться.
— Здрібнюється, я бачу, наше дитбудинківське плем’я, — зітхнув Сергій. — Та якби мене хтось із своїх дитбудинківських попросив на стіну вилізти, я б за одну мить…
— Не можна, — суворо повторила Зіна і вже лагідніше додала: — Не можу, Сергійку.
— Як нема, то й дарма, — весело сказав Сергій. — Спасибі цьому дому, віддамо шану другому.
— Ніхто тобі цього не зробить, — ніби злякавшись, зауважила Зіна.
— І навіть директор біржі? — спитав Сергій.
— Хто, Лягавий? І не думай навіть. Він тебе одразу до в’язниці відправить.
— Тоді кепські мої справи, — зітхнув Сергій і стиснув їй лікоть.
Вони знову йшли під руку. Зіна до цього вже починала звикати.
Наступного дня Зіна весь час думала про довідку для Сергія. Та варто було їй підвести погляд, як вона наштовхувалась на водянисті очі Лягавого, і в неї зразу починали тремтіти руки, ніби вона вже підробила цю страшну довідку і Лягавий знає про це.
Віра Іванівна спитала її.
— Зіно, у тебе що-небудь трапилось?
Дівчина здригнулась і, опанувавши себе, спокійно відказала:
— Що може зі мною трапитись, хіба що закохаюсь?
— Ну, це не біда, — усміхнулась Віра Іванівна. — Хоч начебто й не час.
— Чому це не час? — завзято спитала Зіна, щоб абстрагуватися від свого страху. — «Любовь нечаянно нагрянет, когда ее совсем не ждешь», — тихенько проспівала вона.
— Ей, дочко! Може, ти теревені правитимеш дома, а тут треба працювати! — крикнув із свого кутка Лягавий…
Цього дня, коли Зіна вийшла з будинку біржі, Сергія на звичному місці не було. Вона стривожилась. Години зо дві никала по місту, думаючи про те, що могло з ним статися і, не видержавши характеру, пішла до Юлі.
Юля зразу побачила, що Зіна схвильована. Обняла її за плечі, ввела в хату, посадила за стіл, поставила перед нею склянку чаю і сама сіла навпроти неї.
— Що з тобою? Ти краще скажи, легше буде.
Зіна мовчала і не доторкалась до чаю.
— Що-небудь з Сергієм?
— Ти не знаєш, де він? — не витримала Зіна.
— Вони з Сашком пішли кудись відносно роботи, адже Сергія твого можуть запросто погнати в Німеччину.
— Чому це мого? — фиркнула Зіна.
— Ну нашого, все одно, — тихо мовила Юля, і зітхнувши, додала: —Чудовий він хлопець. Одружилися б, стало б вам обом легше в цьому пеклі. Знаєш, як добре, коли поряд вірна людина!..
Зіна спалахнула, уже готова була захиститись грубим жартом, але не зробила цього, промовчала і зараз же пішла.
На завтра Сергій був на місці, і Зіна так зраділа, побачивши його, що, сама того не помітивши, побігла до нього, але, не добігши трохи, раптом злякалася свого пориву, зупинилась і стояла мов вкопана, поки Сергій сам не ступив до неї кілька кроків.
Вони пішли звичним їм маршрутом, тихими маленькими вуличками, обминаючи центр міста.
— Я знаю твою вчорашню розмову з Юлею, — сказав Сергій.
— Яку ще там розмову? — спитала Зіна, холонучи. — Яку, яку… Ну, що скажеш?
— Їй і скажу при нагоді, — тихо відповіла Зіна.
Вони деякий час ішли мовчки, і раптом Сергій сказав:
— Справді, Зіно, давай жити разом. Їй-богу, веселіше буде.
— Як це жити? — здивувалася дівчина.
— Як усі живуть, родиною.
— А любов? — спитала Зіна, сама не дуже розуміючи, що це таке.
— Віршів не пишу, — всміхнувся Сергій.
Зіні здавалося, що все це він говорив несерйозно, а головне, зовсім не тими словами, про які вона іноді мріяла, водночас вона бачила його неспокійне обличчя, його тривожний, очікуючий погляд і раптом відчула, що він не жартує.
— Ну то як, Зіно? — нетерпляче спитав Сергій і зупинився.
— Як же ти про це думаєш? Без ніякого запису? — помовчавши, спитала Зіна.
— Чому? — заперечив Сергій. — Який тут у них буде запис, хтозна… До того ж їхній запис для мене ніщо. А друзі мої вже розвідали про попа і про все таке інше. Там у церкві запис ведуть по-старовинному. Правда, піп ціну править — упадеш.
— У церкві? — здивувалася й зраділа Зіна. Вона бачила в якомусь фільмі церковне вінчання, і воно їй дуже сподобалось. Там усе було так урочисто, красиво, з співами.
— А більше ж ніде, — сказав Сергій і знову спитав: — Ну що ти вирішуєш?.
— А ти мене не покинеш? — Зіна дивилася йому в очі, і він бачив у них веселі іскорки.
— Аби тільки ти мене не покинула, — тихо мовив він і обережно, зовсім не так, як уперше, ласкаво пригорнув її до себе і став шукати її губи…
У неділю вранці головною вулицею, прямуючи до церкви, поважно рухався весільний кортеж на двох візниках. Накрапав дощ, і верх над прольотками був піднятий. Верх цей був з жовтої брудної шкіри і весь в дірках. Та й самі прольотки мали такий вигляд, наче їх викопали з землі. Справді, де вони були, поки цими вулицями бігали таксі й трамваї?
Перехожі, побачивши кортеж, зупинялись і здивовано дивилися йому вслід: кому це тепер спало на думку женитися, та ще й весілля справляти? А німцям це видовище подобалось. Вони сміялися, кричали щось услід процесії.
У першій прольотці сиділа молода і старший боярин Харченко. У нього через плече був зав’язаний вишитий рушник. У другій прольотці молодий сидів між старим і старенькою — це були Михайло Степанович Биков і його дружина Ольга Матвіївна — хазяї будинку, в якому провів першу таємну ніч і тепер жив Харченко. Молодий — Сергій Димко — потай любовно поглядав на своїх весільних батька й матір і дивом дивувався, з якою справжньою гідністю грали старенькі свої весільні ролі. Він знав, що вони, довго не роздумуючи, залишили в себе Харченка. Більше того, старі зуміли через церкву одержати фальшиву метрику, яка засвідчувала, що Харченка вони всиновили ще в 1930 році. Коли Харченко попросив їх взяти участь у весіллі, старенькі зразу погодились. Харченко розказував, що їх непокоїло тільки одне — чи не станеться на весіллі якоїсь стрілянини і що в такому разі не треба брати з собою Ольгу Матвіївну, бо вона не переносить пострілів…
У церкві було темно, як у льоху. Піп мав досить дивний вигляд — наголо бритий і навіть без вусів. Він зустрів приїжджих на паперті, поквапно провів у церкву і, взявши Харченка за руку, відійшов з ним убік. Вони довго про щось перешіптувались.
— Гаразд, дамо тобі ще дві пачки чаю, і шабаш, — голосно сказав Харченко і вернувся до молодих.
— Восьмушки чи чвертки? — поцікавився піп.
— Ти сказав би ще, по кілограму кожна, — розізлився Харченко. — Як тобі не соромно з церкви ларьок робити? Восьмушки, восьмушки…
— Гаразд, ідіть до церковних воріт, — сказав піп і кудись зник.
Незабаром він знову вийшов, уже в рясі, досить пошарпаній. Поряд з попом дріботіла згорблена маленька бабка, в такому довгому чорному платті, що воно тяглося за нею, як хвіст.
— Молоді, станьте сюди, — розпорядився піп, показуючи на низеньку кафедру, де лежала велика книга з хрестом на оправі. Зіна і Сергій стали поряд. Позаду них — Харченко із своїми старими.
— Звати як? — суворо спитав піп.
— Зінаїда і Сергій, — відповіла за обох Зіна. Вона дуже хвилювалась і чогось боялася, їй хотілося, щоб усе скоріше закінчилось.
Піп подивився на неї насмішкувато і, задерши голову, гучно проголосив:
- Предыдущая
- 19/90
- Следующая