»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 39

Нагода для нього незабаром трапилася: Гітлер скликав вузьку нараду, на якій виклав свій план урочистих заходів у зв'язку із взяттям Москви. План цей містив у собі немало грубої театральщини. Наприклад, був там і такий пункт:

«Зробити те, чого не подумав зробити Наполеон, — висадити в повітря Кремль». У плані було вказано навіть маршрут і засоби пересування при поїздці Гітлера із ставки до Москви.

— Я хочу пройти через весь стрій моїх доблесних військ, — бундючно сказав Гітлер і, посміхнувшись, запитав: — Сподіваюсь, ви пробачите мені цю примху? Але зважте, що я найбільше в світі люблю і ціню мого солдата!

Всі присутні зобразили на своїх обличчях цілковите розуміння.

— Я хотів би тільки одного, — сказав Герінг, — бути в цей щасливий час поряд з вами.

Гітлер, примружившись, глянув на Герінга і ще вище задер голову.

Раптом заговорив Гіммлер, який на таких засіданнях здебільшого мовчав.

— Мій фюрере, і в урочисті хвилини я відповідаю перед Німеччиною і історією за ваше життя. Виходячи з цього свого високого обов'язку, я до вашого плану хочу зробити невелике доповнення. Йдеться про вашу поїздку в переможену Москву. Маршрут і засоби пересування ви обрали, виходячи з теперішньої осінньо-зимової обстановки. Дозвольте мені самому розробити ще й варіант літній або весняний. Адже мені треба бути готовим до будь-якого варіанту.

Коли Гіммлер почав говорити, Гітлер, слухаючи його, ласкаво кивав головою. Але коли справа дійшла до весняно-літнього варіанту, він усім тілом подався вперед і впився в Гіммлера лютим поглядом. Коли рейхсміністр закінчив, Гітлер тихо сказав:

— Я вас не зрозумів, рейхсміністр Гіммлер. Вперше за весь час роботи з вами я не зрозумів вас, Гіммлер. — Вій не зводив гнівних очей з рейхсміністра. Герінг з-під важких повік не без зловтіхи спостерігав цю сцену.

Гіммлер встав.

— Miй фюрере, я зрозумів свою помилку. Я сказав це, спонукуваний лише егоїстичними міркуваннями, в тону розумінні, що мене особисто більше влаштував би весняний варіант, коли я мав би більше часу для повної прочистки Москви. Я прошу пробачення, мій фюрере.

Гітлер помовчав і, скрививши рот у посмішці, сказав:

— Усі ви надалі будьте ласкаві свої плани будувати згідно з доблесними ділами армії, ніякого егоїзму я не потерплю.

— Я все зрозумів, мій фюрере, — з полегкістю промовив Гіммлер.

Нарада тривала, але Канаріс уже відмовився від думки сказати фюрерові свою малу правду. Він вирішив вчинити інакше. Кінець кінцем абвер працює на генеральний штаб. То саме туди він і передасть обережне зведення про становище на Центральному фронті. Звичайно ж, ніхто, навіть Браухич і Гальдер, показати це зведення Гітлерові не зважиться. А на випадок лиха зведення в справах генштабу все одно стане захисним козирем Канаріса…

На подив усім, після поразки під Москвою голів нікому не відтинали. Гітлер обмежився тим, що відправив у відставку трьох фельдмаршалів, близько сорока генералів і взяв на себе командування сухопутними військами. На тому буря й ущухла. Канаріс розпустив тоді заспокійливий для цих відставників дотеп: «Передчасно краще у відставку, ніж у могилу…»

Проте неприємності через Москву Канаріс мав. Можливо, пізніше Гітлер зрозумів, чому той передав у генштаб, а не особисто йому, інформацію про становище на Центральному фронті. Так чи інакше, але розмовляючи з ним у січні, Гітлер раптом без тіні гумору і без всякого зв'язку з розмовою сказав:

— А знаєте, адмірале, ви єдина людина в Німеччині, котра мені не довіряє!

— Я приймаю це за жарт, мій фюрере, — проникливо сказав Канаріс.

— А чому ж мої генштабісти іноді знають від вас те, чого я не знаю?

— Не розумію, про що ви говорите, мій фюрере, — сказав Канаріс.

— Ви прекрасно все розумієте! — підвищив голос Гітлер і повернувся до попередньої розмови.

Цей епізод, що раптово виник у бесіді, дуже непокоїв Канаріса, не виходив у нього з голови, і він не раз потім пригадував його у всіх деталях, намагаючись визначити, наскільки серйозним було сказане Гітлером. Він знав, що Гітлер часто говорив такі речі внаслідок якихось миттєвих порухів своєї сумбурної душі або за велінням миттєво спаленілого мозку, і тоді він тут же забував про сказане. Але нерідко за його словами крилося дещо істотніше, і тоді він нічого не забував і не раз повертався до зачепленої теми. Тільки одна людина з-поміж усіх його наближених завжди точно знала, як треба сприймати те чи інше висловлювання фюрера. Це був Мартин Борман. Саме він після засідань давав вказівки секретарям, що із сказаного Гітлером треба і що не треба записувати до протоколу. Канаріс міг би запитати Бормана, як йому поставитись до дивовижного звинувачення, висловленого Гітлером, але Бормана при цій розмові не було. Трохи втішало Канаріса лише те, що розмова з Гітлером не протоколювалася. Так чи інакше, тепер йому ясно було одне: треба рішуче поліпшити роботу в Росії…

Генштаб гарячково готував весняно-літню кампанію сорок другого року. В цей час улюбленим слівцем Гітлера стало «тотальний». Він вимагав, щоб усе було тотальним: і наступ, і бомбардування, і дипломатія, і репресії. Канаріс узяв це слівце собі на озброєння. «Розвідка теж має бути тотальною», — сказав він. Розроблений ним план сподобався Гітлерові.

— Так, Канаріс, саме так! — розпалюючись, казав йому Гітлер. — Не повинно бути ні.хвилини спокою нервам противника! За спиною в нього повинно бути пекло! Я хочу в цей час бачити його потилицю і все про нього знати! Щоб Кремль тільки збирався ступити крок, а я вже знав про його бажання! І тоді тотальний удар моїх армій Зіллеться з тотальним руйнуванням тилів і нервів комуністів!..

Повернувшись після доповіді в свій кабінет, Канаріс насамперед задоволено відзначив, що фюрер ні словом, ні натяком не дав зрозуміти, що пам'ятає ту розмову про недовір'я. Навпаки, фюрер був з ним дружній, розмовляв дуже довірливо і двічі переходив на «ти». Канаріс став перегортати щойно затверджений Гітлером план організації в Росії тотальної розвідки. План був дуже хороший і сподобався Гітлеру недарма. Вся суть була в тому, чи можна його реалізувати. Знову й знову стояла перед ним ця проклята, не схожа на всі країни світу Росія. В будь-якій країні здійснення цього плану створило б там пекло. Треба було б лише кинути туди якнайбільше своїх досвідчених, не раз перевірених людей. Але в Росії особливі труднощі починалися з того, що тут існував тричі проклятий мовний бар'єр. Посланий туди найдосвідченіший розвідник міг провалитися при першій же розмові з першим-ліпшим росіянином. Коли ж засилаються туди агенти російського походження, це не дає бажаного ефекту, бо ці агенти і ненадійні, і недосвідчені, хоч як їх учи. Навіть найкращі агенти, що нині діють у Росії, шлють донесення, від яких тхне аматорством, вони просто не вміють знайти і побачити важливе. Не випадково всі зведення за цими донесеннями, як правило, складає Канаріс сам, і щоразу йому доводиться мобілізовувати все своє славнозвісне вміння, щоб майстерною фразеологією прикрити слабину фактичних даних. Видно, головні зусилля треба спрямувати по другому відділу абверу — на вчинення диверсійних і терористичних актів. Тут особливого розуму й досвіду від агентів не вимагається. Що ж до першого відділу, лишається надіятися на одне — що при масовому засиланні агентів буде більше шансів на удачу і в одержанні розвідувальних даних.

Роздуми Канаріса перервав прямий міжміський телефон Берлін — Прага. Дзвонив Рейхард Гейдріх — новий протектор Богемії і Моравії. Почувши добре знайомий голос, Канаріс скривився, немов від зубного болю, але заговорив весело і дружньо. Це була стара гра: вони ненавиділи один одного, але обидва були поки що безсилі реалізувати свою ненависть і повинні були підтримувати зовні пристойні і навіть дружні відносини.

Спочатку розмова йшла про речі малозначні: про погоду, здоров'я дружин тощо. Канаріс чекав. Нарешті він почув те, заради чого дзвонив Гейдріх. Хоч кабель був прямий і розмову не могли підслухати, Гейдріх говорив натяками.