Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 87
— Куди ми йдемо? — спитала Раїс уже за Мірмекієм. Підібравши поли гіматія, Елена пошепки, мов співучасниці, вперше як співучасниці, відповіла:
— Над ним висить меч Дамокла.
Вона теж любить його, подумала Елена, глянувши в світлі вічі Раїс, але ревнощів не відчула, як колись до іншої своєї роби, Клеопатри, й се тепер ніскільки не дивувало.
Ми, жінки, завжди старші за чоловіків, і кумири поклали на нас відповідальність оберігати молодших…
Тоді, вже біля Сухої річки, де кінчався мірмекійський некрополь і починалися могили некрополя пантікапейського, Елені стало парко й вона взялася долонями за щоки. Пригадалися власні, навіть уголос не вимовлені слова про Раїс: «Вона теж любить його». Се «теж» несподівано впекло її, й сього разу в серце, й Елена не зважувалася глянути на білий світ.
— Елено, тобі недобре? — спитала Раїс. Елена глянула на русяву фріґійку й глибоко та тремко зітхнула. Невже я здатна ще покохати, майнуло їй у голові. Вона взяла робу за плечі й ступила на місток, але рішучости їй вистачило тільки до Полунічного пілона. Брама стояла навстіж, а на порожніх причалах, аж у протилежному кінці, гойдалось п'ятеро діер, усього п'ятеро на всю затоку, й жодної купецької ладді. Навіть рибальських барок не було видно.
Елена підступила до двох чатників, що тепер, серед білого дня, стояли не між визубнями на вежах, а внизу, й несміливо запитала:
— Можна ввійти?
Чатники здивовано переглянулися й стенули плечима на двох жінок. Елена попхнула Раїс уперед, і вони ввійшли в браму. В городі стояла незвична тиша, людей на вулицях було зовсім мало, над аґорою курівся жовтий дим, певно, з вівтаря котрогось хорому, двоє вершників у самих шоломах та кнемідах, навіть без щитів чи списів, завернули коло хорому Кібели й зникли на Першій терасі. Ноги тягли Елену вгору, туди, де видніло зуб'я Акрополя, та вона передужила себе й пішла слідом за тими двома вершниками. Серце їй стислося, коли проминала смугастий жовто-зелений паркан, який був свідком і її нетривкого щастя, й раптового лиха, за котре вона не знала, кого й винуватити. Кожен віч-на-віч постає з власною долею, подумала Елена, не згадавши ні безжальних та безсторонніх Мойр, ні всемогутніх і заздрісних олімпійців.
Праворуч рипнула хвіртка Дамонового дому й вистромилось обличчя знайомої роби, та Елена тільки дужче насунула покривало й пішла далі, слідувана по п'ятах теж запнутою до віч Раїс.
Так вони дісталися хорому Діоніса, далі Елені забракло сил, вона звернула поза амфітеатром униз і вийшла з города брамою Полудневого пілона. Раїс ухопила її за лікоть, і Елена вклякла. На брівці роз'їждженої дороги сидів кудлатий, схожий із бурим ведмедем, Асклепід і з похмурим посміхом дивився на Елену. Коли він устиг випередити їх і як угадав, що вийдуть сюдою, — се лишалося для неї цілковитою загадкою. Ноги в Елени ослабли, й вона безсило сперлася на чорне каміння вежі. Він дивиться на мене, мов полоз на мишу, подумала Елена, коли Асклепід сказав:
— Час додому. Сонце вже сідає.
Сонце було й справді низько, від мурів на дорогу, що йшла вздовж причалів у бік Полунічного пілона, лягла широка тінь. Асклепід підвівся й, спираючись на довгий тирс, пішов попід муром, і вона теж пішла за ним, не владна сказати й слова спротиву.
Коли вони дісталися хорому, вже смеркало. Елена спробувала шаснути попід сходами вниз, до свого таламуса, та жрець ухопив її за лікоть, робі-фріґійці кивнув розкудланою бородою йти далі, Елену ж повів нагору, й вона слухняно йшла, широко розплющивши вічі й спотикаючись об кожну сходинку клімаксу. Я навіть не владна впиратися йому, думала Елена. Невладна й упиратись…
Асклепід штовхнув її в розчинені двері таламуса, де було геть поночі й одразливо смерділо не знати якою гидотою. Елена летіла, доки вхопилась обіруч за спинку ложа. На спинці висіло щось вогке й шерхке, й коли жрець уніс із сіней запалене горільце, вона байдуже відзначила, що то — срібний поділ пеплоса, який басиліса Вероніка вкинула була сьогодні в священний колодязь кумира Асклепія. Нічого святого в світі немає, сказала собі Елена й із жахом, який геть обезволював її, подумала про те, що чекало на неї зараз.
Три дні зряду, коли сонце сідало за кучерявими кронами Асклепієвого гаю, жрець ставав в одвірках і дивився на неї доти, поки вона зводилася й рушала за ним сама. Четвертого дня вранці Елена рішуче засилила руку під свою подушку й перелякано крикнула: замість тонкого леза, там сиділа мокра й вавката, напівзадушена жаба.
— Ніневіє! — в нестямі гукнула Елена. — Принеси мені свій ніж!
Роба-ассірійка, шкрьобаючи капцями, принесла те, чого від неї вимагали, але то була майже сама колодочка, леза біля неї не було й на два пальці.
По обіді в священному гаю Асклепія знову з'явилась Вероніка. Елена, сама себе не тямлячи, взялася благати її:
— Забери мене відси, басилісо!
Царівна лагідно глянула на неї й, мов дитину, погладила по голові:
— Ти дурненька чи божевільна… Тут гарно. Коли б моя воля, я б лишилася тут назавжди. — Й, ще раз погладивши Елену, пішла поза вівтарем і хоромом до священної криниці. Сього разу вона тримала в руках важкі золоті підвіски, призначивши їх у жертву всесильному кумирові. Елена стояла, доки царівна й повернулась назад.
— То були підвіски ще моєї мами, сказала довірчо басиліса. — Я дорожчого за них нічого не мала, й Асклепій мусить повірити в мої молитви. Еринії часом одбирають у мене розум, та я думаю, що тепер він більше не напускатиме їх на мене. — Вона повагалася й знову ласкаво торкнулась чорного хвилястого волосся Елени: — Чуєш… приноси й ти йому в жертву щось найдорожче. Він і тобі поверне розум…
Елена почала судомо хлипати, й Вероніка замовкла. Вічі в неї розплющалися й розплющались, вона охриплим не своїм голосом поспитала:
— Ти теж кохаєш його?.. — На вустах їй з'явилася плямочка піни, басиліса раптом підняла руку, мов боронячи себе від незнаної загрози, й закричала: — Зевсе, вбий його!.. Вбий!..
І побігла, й Елена теж побігла, приголомшена жахливим видовищем, і коли назустріч їй з'явився лоґоґраф Полікрат, упала перед ним навколішки й почала обнімати його м'які жіночі стегна:
— Врятуй мене, Полікрате!.. Врятуй… Забери звідси!
Він ледве виборсався з її обіймів:
— Ти свідома того, куди мене штовхаєш!? І проти кого… Божевільна!
Елена впала на траву й зайшлася голосом:
— Порятуйте… Порятууй!..
— Я — людина маленька, — вже примирливіше мовив євнух. — Не маю ні сили, ні влади, чому ти не хочеш про се подумати!
Елена голосила й голосила, й він заходився, крекчучи, підводити її з землі:
— Та цить… Та годі… Я скажу йому, чуєш? Тільки перестань, перестань… Бо…
Елена ледве підвелась. На верхній сходинці клімаксу стояв Асклепід і похмуро дивився на неї.
За день по тому, коли Елена вже не знала, з якої кручі кинутися, євнух приїхав знову. Вона ще здалеку вчула пісню коліс його фракійської каруци й вибігла на дорогу, та євнух навіть на землю не зліз, а вічі його заткалися суцільним мереживом зморщок.
— Не хоче він, — сказав євнух і торкнув у спину роба-погонича. Коні розвернули каруцу й побігли вчвал, заполонивши все кругом суцільним дзвоном співучих коліс.
Елена пішла до хати, не чуючи ні себе, ні світу довкіл, а жрець Асклепід дивився на неї з висоти свого клімаксу на другому поверсі й реготав.
Уранці, коли сей невтомний, мов ведмідь восени, чолов'яга, немитий і смердючий, нарешті вгамувався й заснув, Елена, скрадаючись дістала з кутка важку амфору, допіру спорожнену, замахнулася, розсадила її на голові його, голова теж тріснула, жрець навіть охнути не встиг, тоді, не заходячи вниз, де ще спали її три невільниці, вибігла з зеленого пекла святилища й бігла до Мірмекія й далі, раз по раз озираючись. Тоді, ще зовсім сама в безлюдному полі, пішла повільніш, ледве не виючи від утоми, збудження з перестраху. Та коли нарешті дісталася мурів Пантікапея, брами города, попри вже пізній час, були на засувах. Елена почала гатити в ковані міддю й залізом колоди брами:
- Предыдущая
- 87/108
- Следующая